Каждый раз перед очередной поездкой я беру новый блокнотик, размером с паспорт и говорю друзьям, что всю поездку буду вести дневник(объявить об этом окружающим нужно обязательно, иначе нет ни малейшего шанса, что напишу хоть строчку). И каждый раз возвращаюсь из поездки с практически пустым блокнотом: меня хватает максимум дня на два.
Так было и в этот раз. Италия-Албания, 2 недели август 2014год. Поэтому пишу по памяти.
Предыстория.
Несколько я мечтала съездить в Албанию. Мало кто туда ездил, отчетов тогда было не много, это сейчас потихоньку Албания завоевывает популярность у туристов. А лет пять назад почти все с кем я общалась на тему Албании, утверждали, что там война, преступность, грязь, нищета…
Подруга моя, Юля также не ищет тюленьего отдыха, выбирает страны одна другой краше-Сирия, Нигерия, Гамбия, Бенин. И уж если Европа, то Албания. В планах на будущее у нее Иран и Узбекистан. Пришлось потратить ровно год на уговоры мужа поехать с нами и попытаться найти еще одного человечка, для оптимизации отельного проживания, так сказать. Рассчитывали на Юлькиного друга по ее жизни в Лондоне, но там что-то не срослось и осталось нас «не оптимально» трое.
Авиабилеты ВизЭйр в Софию(600грн туда-обратно/1чел) были куплены на конец августа еще осенью 2013г. Планировалось в Софии взять авто в аренду и проехаться по Македонии: горной части, по каньонам, по горам, по ущельям к великолепному озеру Охрид, а далее-Албания с ее опять же ущельями, горами, каньонами и великолепным озером Охрид. Плюс великолепное албанское побережье. Был спланирован офигенный, я считаю, маршрут (естественно, мною). В Софии не без проблем была найдена прокатная компания, которая разрешала выезд своего авто не только в Сербию или Македонию, но и в Албанию. И недорого, и хорошие машинки.
И тут облом. Отмена не только нашего рейса, а вообще отмена полетов из Киева в Софию авиакомпанией ВизЭйр. Даже муж расстроен-ему я уже успела все уши прожужжать обалденной Албанией и всякими блогами-отчетами о великолепном отдыхе там. Он увидел фото, прочел парочку этих самых отзывов и сам стал тихо мечтать об Албании.
Но все тот же Визейр, за что ему спасибо человеческое, дал возможность не просто забрать деньги за отмененные рейсы, но предоставил несколько вариантов обмена на другие направления. Собственно, предложение выбрать любое другое направление авиакомпании на тех же пассажиров не глядя на цену, мне показалось идеальным. Сомнения были только между Неаполем и Валенсией. Юля говорит: мне нужна Албания, из Неаполя реально, из Валенсии нет. Хотя Испания тоже ничего. Муж говорит: надо выбирать самое дорогое направление, а это Валенсия. Или Неаполь, но может быть просто потусим две недельки в Италии, Албания как-то сложно и непредсказуемо. А мне нравились все варианты, но когда я еще попаду в ту Албанию?
Заменили билеты на Неаполь. А дальше не поездка, косяк на косяке. С этого момента можно начинать глумиться надо мной всем тем, кому я годами рассказывала, как же все просто в самостоятельных путешествиях. Много где просто, а здесь было не очень.
Идея албанского отдыха была в том, что страна дешевая, не обласкана туристами, там пустынные пляжи в скалистых бухтах, тишина и спокойствие. Отчасти это так. Но только отчасти.
План отдыха в Албании была такой: прилетаем утром в Неаполь, а уже на следующий день автобусом из Неаполя едем в славный город Бриндизи, откуда отправляются паромы в албанский город Влера. Влера-это город, южнее которого начинается так называемая «албанская ривьера»-очень живописные и чистые пляжи аж до Саранды. А за Сарандой начинается материковая Греция. Напротив Саранды-греческий Корфу. Вот нам туда-в Сарандский район.
Во Влере в планах было взять авто в прокат и проехав, по красивейшей горной дороге вдоль побережья добраться до уютной деревеньки, где будет арендована не менее уютная квартирка у пляжа. Того самого пляжа, коих там «тыщи»: тихого, спокойного и красивого.
В течении недели планировалась съездить в 2-3 города-Берат, Гирокастру, Бутринт, а остальное время пляжиться. Каньоны и ущелья, а также великолепное озеро Охрид было решено выбросить из маршрута.
После того нас ждала Италия. Планировалось взять авто в аренду в Бриндизи и неспешно проехать до Неаполя по интересным местам, пожив пару дней на море в районе Матеры. Так и вышло-посетили Остуни, Альберобелло(второй раз в жизни), Матеру. Поселились в горах, ездили пару дней по окрестным селам, к морю. Поднялись на гору, где располагается заброшенный город СанСевериноДиЧентола. Потом заскочили в Пестум на часок и на самолет.
Бюджет поездки резко возрос уже на этапе оплаты транспорта наших перемещений:
-из Неаполя до Бриндизи был выкуплен автобус 30 евро с человека. Автобус хороший и комфортный, но во всех городах останавливается на каких-то отшибах. Вот и в Бриндизи привез нас не на вокзал, не в центр, а на пустынную парковку, где вышло только нас трое. Таксистов не видно, местные сказали, что они нигде не кучкуются : им нужно звонить. Словить такси не получалось: не замечено ни одной машины. А нам ведь из города еще и в порт, а он ведь на другом отшибе за городом. А отправление 23-30. А зачекиниться нужно (как указано в билете)-не позднее, чем за 2 часа до отправления. У нас почти 21-00.
-из одной окраины Бриндизи водитель рейсового автобуса нас подбросил к жд вокзалу, и подсказал другой автобус прямо в порт. Минут 15 и мы в порту
-покупка билетов на паром меня очень расстроила. Покупали онлайн еще из Киева. Зная цены на скандинавские паромы с их расстояниями, я никак не рассчитывала на цену 1 билета на этот паром без места в 60(! ) евро в 1 сторону. Самая дешевая каюта – 75(чуть больше купе поезда и вид такой же). У нас были попытки купить авиабилеты в Тирану из Неаполя с пересадкой в Риме в ту же цену, но мы решили, что у нас итак много переездов и есть шансы банально опоздать на транспортное средство. В итоге посчитали, что комфорт в полете не заменит езду по Албании на 7-9 часов больше, таможенный контроль в аэропорту (сувениры из Албании могут весить больше, чем разрешенный вес багажа), необходимость опять ехать в аэропорт Неаполя и лететь (я по-прежнему боюсь летать, летаю в мучениях). Также все мы втроем считали, что паром между южной Италией и Албанией-это само по себе приключение(и это правда), плюс «коллекционный» штампик в паспорта с пересечением шенгена на кораблике (во идиоты, да? ). Но кроме цены на паром, завышенной, на мой взгляд, там далеко не идеально с условиями на борту. Это отдельный рассказ. Будет позже: и фото, и видео. И пару слов о паспортном контроле. Впечатлений масса! Повторить не рискну! Вывод - если в Албанию на пароме, то только с греческого Корфу! Просто потому, что расстояние меньше!
-аренда авто во Влере. Оказалось, что в портах южной Италии и Албании нет прокатов авто! Нежданчик. Машинки или гоняют из аэропортов (в Италии это 5-10км, а в Албании больше 100). Соответственно, это удорожает авто где-то на 70-90 евро.
С прокатами в Албании (не в столице) вообще не очень, особенно, с предварительным бронированием и пониманием цены. Сайты если и есть, то при обращении по контактам, в лучшем случае, Вам ответят на почту нечто невнятное из серии «приезжайте договоримся» или «ну не знаем, смотря какая машина будет, но цена от 30 евро». Чтобы заранее получить четкое предложение: вот эта машина на таких вот условиях с такой вот страховкой за такую цену-это невозможно. Все, что есть на сайте изменчиво: и договор в реальности другой будет, и ценник. А уж что такое страховка, в Албании, похоже, не очень и знают. Собственно, как и не имеют представления о правилах дорожного движения.
Но прокат во Влере, все же, был найдет. Поскольку, они не отвечали на письма сразу, мы писали повторно на эл. почту-я и Юля, заполняли их форму обратной связи на сайте, обращались в их группу на ФБ, а также пытались заполнить заявку на бронирование. Получили в течении недели несколько ответов из серии «приезжайте-договоримся» с разными ценами на одну и ту же машинку-крохотульку-от 28 до 36 евро. По телефону же (а мы звонили уже из Неаполя за 2 дня до бронирования авто) озвучили нам цену в 28 евро и опять же «приезжайте договоримся». Договоренности закончились ценой в 32 евро без аргументов со стороны проката. Не хотелось терять время, хотя моя принципиальность чуть не сорвала сделку. Но только потому, что на английском языке я говорю плохо, торговаться за машину никак не могу. Оплата наличными, хотя терминал у них был: выдумали про то, что «поломан». Плюсы: никаких залогов-ни на карте, ни налом. Если все повреждения внесли в договор, то беспокоится о царапинах и прочих мелких повреждениях не зачем: при сдаче машинки ее почти не осмотрели. Не докапываются и не вешают на Вас чужих повреждений.
Маленькие машинки для затяжных албанских спусков и подъемов не предназначены. Тормоза свистели, воняли, дымели…Машинка просто мучается в той горной Албании. И мы вместе с нею. Правда, в районе Саранды дороги менее крутые и затяжных спусков мало.
-самые большие затраты мы понесли на аренде итальянской машины. Она нам обошлась в 50 евро/сутки. Блин! Италия. Южная. И 50 евро. В прошлом году в Бари мне 18 евро стояла машина у Hertz. В этот раз у нас аренда с «ван веем» - берем в Бриндизи, сдаем в Неаполе. Но 50 евро. Можно было взять у прокатчиков местных: они дешевле-Locauto, SicilyByCar, Maggiore. Но эти компании специфические: любят они «разводить» туриста закордонного, не знакомого с менталитетом итальянца-южанина. Сначала, блокируя всю сумму Вашей франшизы на карте (1700.1900 евро), стараются не внести уже имеющиеся повреждения машины в оригинал договора (это просто). Если получилось, то через несколько дней после сдачи Вами авто, начинают списывать с этого огромного депозита по 200-400-600 евро за повреждения этого авто Вами. Отзывов тьма! Особенно, по SicilyByCar. Мы же решили, что лучше компания солидная и выбран был Europcar. А они нам за это заблокировали всего-то 1000 евро. Редиски! Впервые у меня блокировали столько денег за авто. Обычно: или ничего, или 200-250 евро.
Сама же Албания страна замечательная.
Проблемой для нас было именно добраться и выбраться оттуда.
Цены. Дешево внутри страны. Все. И жилье, и питание, и услуги.
Жилье. Если искать заранее в интернете: выбор не большой и самые высокие цены. Отелей не много, в основном частные дома и апартаменты. Страна активно застраивается и жилья валом. Если искать жилье на месте, то его в разы больше (везде вывески о сдаче в аренду) и дешевле. Пишу в долларе, так как удобно считать 100лек-1 доллар. Жилье в Саранде(это типа Ялта) в августе: квартира современная, с ремонтом/новая, 1 спальня+кухня с диваном, балкон. Я выбирала именно по таким критериям. Цены 30-35-40 долларов. Мы все же бронировали заранее. Естественно, что в сентябре или июле цены ниже. Иногда есть крошечные отели на пляжах в бухтах, простые отели. Не пафосные. Пафосного в Албании нет вообще ничего!
Еда. Обычная средиземноморская. Дешевая просто. Все вкусно! Здесь и греческие блюда (например, греческий салат-везде, тот же напиток фредочино- везде), и итальянские: много заведений с пастойпиццейризотто. Но на удивление популярны супы. Не томатная жижа, а именно суп-с мясом, с овощами, наваристый такой. Не наш борщ, но и не гаспаччо. Много блюд из рубленого мяса. Часто встречалась долма (или подобное)-мы не заказывали, просто на вид это нечто, завернутое в виноградные листики. Во Влере почти в каждом заведении в витрине на вертеле болтался ягненок или теленок (читала, что у них телят маленьких забивают, таким образом, размер у ягненка и теленка мало отличается). На побережье с вертелами заведений не видели, по-моему. Там - рыба и морепродукты. Свежее местного вылова все! Несколько раз наблюдали, как осьминогов ловили прямо на пляже местные ребята. Лягушачьи лапки очень вкусные, мидии жарят в кляре: самые вкусные мидии из тех, что я пробовала. Традиционное блюдо почти всех заведений рыба на гриле (сибас, форель, дорадо и другие, что не удалось перевести). Цены-5-8 долларов за блюдо, которое состоит из целой рыбки 300-400 грамм+немножко овощей. Пицца очень вкусная 3-8 долларов. За 8 это была мясная с моцареллой «буффало» и в Албании она была вкуснее, чем в Неаполе. В одном из дорогих ресторанов Саранды блюда были по 8-12 долларов, но ресторан специализировался на красивой подаче и распределении маленькой порции по большой тарелке. И хоть все вкусно, но чтоб хорошо покушать, надо слопать 2-3 блюда.
Огромное количество видовых харчевен. Даже не ресторанов. Пляж, прямо на скале над ним: бар и ресторан. 20 баксов на троих и потрясающий вид на горы и море.
Поесть с б/а напитками или вином и уже с чаевыми можно практически везде за 20-25 баксов на троих!
Люди. Очень открытые, веселые, жизнерадостные. Даже работники паспортного контроля, смеялись и шутили, а одна дама едва ли не плясала. Ненавязчивые. Даже если хотят Вам что-то продать (именно продать, а «втюхать»), делают это очень аккуратно. Бывало, остановится машина, увидев, что мы туристы, и улыбающийся дедушка просто даст визитку (отеля, апартаментов, магазина). Всегда улыбаются-не только нам, а по жизни. Мрачными выглядят только очень пожилые бабушки, которые часто одеты в черные платья с черными косынками. Мы подумали, что, скорее всего, это вдовы. Но почему вдовы только бабули лет 80-90 объяснить себе не смогли.
Чувствовали себя среди местных очень безопасно, в отличие от Неаполя и его пригородов. Пьяных не видели. Драк тоже; -)
Языки иностранные знают не очень. Молодежь часто говорит по-английски, а вот люди среднего возраста и старше-не говорят. Точно так же мы не встретили пожилых людей, которые помнят русский. Было пару мужичков, которые знали по-русски несколько слов, а один стих. Но многие знают греческий, собственно самый юг Албании - это на большой процент этнические греки, отсюда, православие более распространено. Даже есть греческие села. Пишут, что сама Греция Северный Эпир хотела бы цапнуть у Албании, так как считает, что это ее территория. Мечети говорят нам, что мусульмане где-то здесь есть. Читала, что в стране больше всего атеистов, а мусульмане в основном обитают на севере страны. Страна в целом светская. В горы мы сильно не углублялись, там, наверное, посуровее.
Пляжи. Похожие на пляжи Черногории, Хорватии. Классные. Чистые. Вода очень прозрачная. Побережье скалистое и самые лучшие пляжи находятся в бухтах, к которым нужно ехать. Есть большой протяженный пляж в районе деревни Дерми, но мы его видели только сверху, проезжая по дороге. Очень красивый. Практически на всех албанских пляжах около Саранды - песок, но местами пляже на одном и том же пляже, кроме песка, может быть галька и даже камни. Один был каменистый: мелкие камни. Без специальной обуви неудобно. Были и полностью песчаные-Ксамиль, например. Говорят, на многих пляжах в Албании песок-это измельченная галька. Но мы бывали и в отдаленных бухтах, где нет пляжной инфраструктуры и очень плохая дорога: там тоже был песок, а рядом камни и скалы. Сочетание мое любимое. Много пляжей, куда можно только приплыть: они самые классные.
Городские пляжи мне не нравятся, я на них не хожу. Очень мало всяких скутеров/бананов, орущей музыки. Лодки и яхты на пляжах не швартуются (в отличие от Черногории, где с эти просто беда). Нет мусора в воде, пляжи убирают каждый вечер. Чаще всего на любом, даже отдаленном пляже в бухте есть ресторан, парковка, лежаки, лоток со всякими мороженками-соками. При этом не очень людно, особенно после часов 14.
Но есть пляжи, которые мне не нравятся. Тот же Ксамиль-это самый раскрученный городок и несколько пляжей, в том числе и на островках рядом. Они красивые, спору нет, но! Они переполнены людьми, там просто муравейник. Шум и гам. Забитые парковки, куча людей носит всякую фигню и продает(инжир, ежевика, булки какие-то, кукурузу, мороженое). Мало места на берегу итак, так все пространство заставлено лежаками/зонтиками. Это был первый пляж, на который мы попали в Албании и мы просто ужаснулись. Вид был как в Крыму, будто городской пляж Алушты. Разочарование. Но потом выбрали места получше и поспокойнее.
Также интересно, что местные начинают уходить с пляжа часов с трех дня. В четыре нет больше половины народу, а в шесть на том же Ксамиле мы были единственными.
Дороги и парковки. Дороги-минус Албании. Они некачественные, особенно в горной части страны. Вдоль побережья дорога Влера-Саранда хорошая. Есть несколько убитых участков, но это мелочь. Но она узкая, достаточно утомительная: много серпантинов, затяжные подъемы и спуски, мало мест для обгона или остановки. Все дороги узкие, абсолютно все. Чаще всего по 1 полосе в каждую сторону, но немало дорог всего шириной в 1 полосу. В глубине страны дороги…не логичные, что-ли. Можешь ехать по автомагистрали, и вдруг она прерывается, и начинается сущий ад с ямами в пол колеса. А может вообще отсутствовать дорожное покрытие: камни или грунт. Потом «бац» и через 10 км опять хорошая дорога… Много гужевого транспорта в горной части страны (если к осликам это относится). Переезды по стране в целом очень медленные.
В городах другая проблема. Практически полное отсутствие правил дорожного движения, знаков и разметки. Вернее, отсутствует везде, но проблемой это становится в городах. Хаос.
Мы так и не поняли, что у них там с приоритетом на круге. Похоже, кто первый выскочил, у того и приоритет. Но все ездят медленно, достаточно аккуратно, не лихачат, не подрезают. Муж говорит, после Киева, тут нормально.
Парковки. Как у нас: ставь, где хочешь (почти). На пляжах приходят иногда ребята-парковщики(? ) за своими 100-200 леками(1-2бакса) на день. Много частных круглосуточных парковок (во дворе) по цене 1-2 бакса за сутки. Огромное количество моек, все потому, что в стране много грунтовок с белой пылью.
Обязателен ЖПС. Во-первых, практически нет указателей населенных пунктов. По знакам сориентироваться невозможно. Мало кто сможет помочь из местных, ведь языками иностранными местные жители владеют не очень. Во-вторых, никогда не доедешь интуитивно. Вот казалось бы-Берат. Из Влеры дорога одна. Большой город, рядом только мелкие. Логично же, что туда дорога должна быть лучшая по сравнению с дорогами в села и мелкие городки по пути? А вот и нет-на некоторых развилках, мы стояли и не ехали, даже имея ЖПС с обновленными картами. Гаджет говорит-влево Вам. Но влево-убитейшая пыльная узкая дорога, а вправо нормальная и пошире. Муж говорит: не может дорога в село быть лучше, чем основная на большой город Берат. Может. И поверили мы этому, только простояв минут 10 на развилке, заметив, что 90% проезжающего транспорта таки сворачивает влево.
Желательно не ездить ночью.
Достопримечательности
Их не так уж много. Основные в южной части это города Берат и Гирокастра. Но эти оба города в глубине страны, не на море. Я постараюсь о них написать отдельный рассказ с фото, а сейчас просто упомяну. Оба города охраняются ЮНЕСКО и они действительно красивы, интересны и самобытны.
Также есть развалины античного города Бутринт. Для тех, кто бывал в подобных городах в Турции, Греции или Италии, этот покажется скромным. Можно и пропустить. Хотя там красиво и прохладно (лавровый лес). Симпатичные виды на холмы, озеро, крепость. Но до греческих Дельф очень далеко.
Саранда. Город-курорт. Центральная часть не большая, из любой точки минут 10 до моря. Но это я про многоэтажную застройку. Вокруг этой центральной части много частных домов на холмах-оттуда далеко до моря. Симпатичная набережная, на ней вся жизнь города-магазины, кафе, сувениры. Шумно. Из Саранды есть паромы и ракета (Херсонского производства) на греческий остров Корфу. Также есть очень хороший большой видовой ресторан и пиццерия (очень вкусная пицца и недорого). Этот ресторан-в старинном замке на горе над городом, откуда открывается потрясающий вид на бухту и горы. Место шикарное.
Голубой глаз-по пути в Гирокастру из Саранды есть горная река. В одном ее месте, очень интересный эффект получается. О нем пишут так: редкое геологическое явление - карстовые источники, которые бьют глубоко из-под земли, питают реку Бистрица и обеспечивают работу местной гидроэлектростанции. Всего ключей восемнадцать, каждый из них имеет необычную окраску - в самом центре источника вода насыщенного темно-синего цвета, а по краям ярко-голубого. Из-за оттенка воды и круглой формы природная достопримечательность получила название Syri i Kalt? r, что в переводе с албанского означает "Голубой глаз". Точная глубина водоема, который образуют источники, остается неизвестной: водолазы неоднократно пытались исследовать "Голубой глаз", однако им удалось опуститься лишь на 45 метров, так как вода из родника бьет под большим давлением. Исследователи подсчитали, что дебет составляет до шести кубических метров в секунду, а туристы проводят собственные эксперименты: если бросить камешек в центр источника, то буквально через несколько секунд он появится на поверхности водоема.
Сама дорога Влера-Саранда, особенно ее участок, который называют Логара-достопримечательность. Уж очень красивые виды на море, горы, и петляющую дорогу.
Доты. Ну, не так их много осталось, как об этом везде пишут. Часто встречаются-вдоль дорог, на холмах, иногда и на пляжах. Но я ожила увидеть их гораздо больше. А еще они все простенькие и маленькие. Внутри не развернуться (у нас под Киевом гораздо более интересные Доты).
Также есть озеро Охрид, но основные красоты и церкви с македонской стороны, правда. Есть каньон Чоровода возле Берата. Есть неплохие античные городки возле Влеры. Много чего есть, но мы всего не успели.
Туристы. Туристов на пляжах много. Но в основном это сами албанцы. Поэтому мечта о пустынных пляжах Албании так и осталась только мечтой. Все там так же, как и везде. Просто наши туристы ездят редко, вот нам и кажется, что страна совсем не туристическая. Также много греков, косоваров. Встречаются итальянцы достаточно часто и македонцы. Изредка поляки и немцы. Видели машинки из Словакии, Польши, ГрейтБритан, Болгарии, Румынии. Ни русских, ни белорусов, ни наших не видели: ни машинок, ни живьем.
Общее впечатление о стране. Очень понравилось. Очень красивая страна, красивые пляжи, красивые горы. Потрясающее море. Я планирую еще посетить эту страну хотя-бы пару раз. Конечно, существует проблема с недорогим и удобным транспортом из Украины. Потому как, второй раз ехать в Албанию из Италии смысла не вижу. Шило на мыло получается, но неудобно, да еще и с доплатой. Планирую попробовать с греческого Корфу или же из Салоников.
Страна на данном этапе не очень подходит для массового туриста (пакетного), привыкшего к турецкому сервису. Отелей, особенно, высокого класса мало. Нет больших торговых центров и супермаркетов -маленькие магазины, лавки, базарчики. Не очень с автоматизацией: даже в тех супермаркетах, что нам встречались, не было терминалов. Почти вся торговля работает без кассовых аппаратов. Но чеки выписывают…вручную. Видели только один банкомат. Картой нигде особо не рассчитаешься-в почете наличные. Интернет так себе. У многих хозяев жилья-3G. Нет разнообразия развлечений пляжных, аквапарков. Городки активно строятся, но строятся хаотично и создается впечатление, что это не город, а большая стройка, но заселенная. В городах грязновато. Хотя после Неаполя, мне сложно говорить, что Албания грязная. До Неаполя далеко. Как недорогая страна для отличного « тюленьего» отдыха без особых развлечений, идеально. Для самостоятельных туристов страна хороша, особенно, если есть желание освоить новое направление.
Я очень спешила посетить Албанию до того момента, как она станет страной массового туризма. Но пока ей до этого годков 5. Так что успеть еще есть время!
Щоразу перед черговою поїздкою я беру новий блокнотик, розміром з паспорт і кажу друзям, що всю поїздку вестиму щоденник (оголошити про це навколишнім потрібно обов'язково, інакше немає жодного шансу, що напишу хоч рядок). І щоразу повертаюсь із поїздки з практично порожнім блокнотом: мене вистачає максимум дня на два.
Так було й цього разу. Італія-Албанія, 2 тижні серпень 2014р. Тому пишу з пам'яті.
Передісторія.
Дещо я мріяла з'їздити до Албанії. Мало хто туди їздив, звітів тоді було не багато, це зараз потихеньку Албанія набуває популярності у туристів. А років п'ять тому майже все з ким я спілкувалася на тему Албанії, стверджували, що там війна, злочинність, бруд, бідність.
Подруга моя, Юля також не шукає тюленього відпочинку, вибирає країни одна одною краше-Сирія, Нігерія, Гамбія, Бенін. І якщо Європа, то Албанія. У планах на майбутнє має Іран і Узбекистан. Довелося витратити рівно рік на вмовляння чоловіка поїхати з нами і спробувати знайти ще одного чоловічка, для оптимізації готельного проживання, так би мовити. Розраховували на Юлькиного друга за її життям у Лондоні, але там щось не зрослося і залишилося нас «не оптимально» троє.
Авіаквитки ВізЕйр в Софію (600грн туди-назад/1ос) були куплені на кінець серпня ще восени 2013р. Планувалося в Софії взяти авто в оренду і проїхатися Македонією: гірської частини, по каньйонах, по горах, по ущелинах до чудового озера Охрід, а далі-Албанія з її знову ж таки ущелинами, горами, каньйонами і чудовим озером Охрід. Плюс чудове албанське узбережжя. Був спланований офігенний, я вважаю, маршрут (звісно, мною). У Софії не без проблем було знайдено прокатну компанію, яка дозволяла виїзд свого авто не лише до Сербії чи Македонії, а й до Албанії. І недорого, і добрі машинки.
І тут облом. Скасування не лише нашого рейсу, а взагалі скасування польотів із Києва до Софії авіакомпанією ВізЕйр. Навіть чоловік засмучений йому я вже встигла всі вуха продзужчити шаленою Албанією і всякими блогами-звітами про чудовий відпочинок там. Він побачив фото, прочитав кілька цих відгуків і сам почав тихо мріяти про Албанію.
Але все той же Візейр, за що йому дякую, дав можливість не просто забрати гроші за скасовані рейси, але надав кілька варіантів обміну на інші напрямки. Власне, пропозиція вибрати будь-який інший напрямок авіакомпанії на тих же пасажирів не дивлячись на ціну, мені здалося ідеальним. Сумніви були лише між Неаполем та Валенсією. Юля каже: Мені потрібна Албанія, з Неаполя реально, з Валенсії немає. Хоча Іспанія теж нічого. Чоловік каже: треба обирати найдорожчий напрямок, а це Валенсія. Або Неаполь, але може бути просто потусім два тижні в Італії, Албанія якось складно і непередбачувано. А мені подобалися всі варіанти, але коли я ще потраплю до Албанії?
Замінили квитки на Неаполь. А далі не поїздка, косяк на косяку. З цього моменту можна починати знущатися з мене всім тим, кому я роками розповідала, як же все просто в самостійних подорожах. Багато де просто, а тут було не дуже.
Ідея албанського відпочинку була в тому, що країна дешева, не обласкана туристами, там пустельні пляжі в скелястих бухтах, тиша та спокій. Частково це так. Але лише частково.
План відпочинку в Албанії був такий: прилітаємо вранці до Неаполя, а вже наступного дня автобусом з Неаполя їдемо до славного міста Бріндізі, звідки вирушають пороми до албанського міста Влера. Влера-це місто, на південь якого починається так звана «албанська рив'єра»-дуже мальовничі та чисті пляжі аж до Саранди. А за Сарандою починається материкова Греція. Навпроти Саранди-грецький Корфу. Ось нам туди-в Сарандський район.
У Влері в планах було взяти авто в прокат і проїхавши, красивою гірською дорогою вздовж узбережжя дістатися до затишного села, де буде орендована не менш затишна квартирка біля пляжу. Того самого пляжу, яких там тисячі: тихого, спокійного і красивого.
Протягом тижня планувалася з'їздити в 2-3 міста-Берат, Гірокастру, Бутрінт, а решту часу пляжитися. Каньйони та ущелини, а також чудове озеро Охрід було вирішено викинути з маршруту.
Після того на нас чекала Італія. Планувалося взяти авто в оренду в Бріндізі і неквапливо проїхати до Неаполя цікавими місцями, поживши пару днів на морі в районі Матери. Так і вийшло-відвідали Остуні, Альберобелло (другий раз у житті), Матеру. Оселилися в горах, їздили кілька днів навколишніми селами, до моря. Піднялися на гору, де розташовується занедбане місто СанСеверіно ДіЧентола. Потім заскочили до Пестума на годинку і на літак.
Бюджет поїздки різко зріс на етапі оплати транспорту наших переміщень:
-З Неаполя до Бріндізі був викуплений автобус 30 євро з особи. Автобус хороший та комфортний, але у всіх містах зупиняється на якихось відшибах. Ось і в Бріндізі привіз нас не на вокзал, не в центр, а на пустельне паркування, де вийшло тільки нас троє. Таксистів не видно, місцеві сказали, що вони ніде не купуються: їм потрібно дзвонити. Зловити таксі не виходило: не помічено жодної машини. А нам із міста ще й у порт, а він же на іншому відшибі за містом. А відправлення 23-30. А зачекінитися потрібно (як зазначено в квитку) не пізніше, ніж за 2 години до відправлення. В нас майже 21-00.
-З однієї околиці Бріндізі водій рейсового автобуса нас підкинув до залізничного вокзалу, і підказав інший автобус прямо в порт. Хвилин 15 і ми в порту
-купівля квитків на пором мене дуже засмутила. Купували онлайн ще із Києва. Знаючи ціни на скандинавські пороми з їхніми відстанями, я ніяк не розраховувала на ціну 1 квитка на цей пором без місця 60(! ) євро в 1 сторону. Найдешевша каюта – 75 (трохи більше купе поїзда та вид такий самий). У нас були спроби купити авіаквитки в Тирану з Неаполя з пересадкою в Римі в ту ж ціну, але ми вирішили, що у нас так багато переїздів і є шанси банально запізнитися на транспортний засіб. У результаті порахували, що комфорт у польоті не замінить їзду Албанією на 7-9 годин більше, митний контроль в аеропорту (сувеніри з Албанії можуть важити більше, ніж дозволена вага багажу), необхідність знову їхати в аеропорт Неаполя і летіти (я по- колись боюся літати, літаю в муках). Також усі ми втрьох вважали, що пором між південною Італією та Албанією-це сама по собі пригода (і це правда), плюс «колекційний» штампік у паспорти з перетином шенгену на кораблику (в ідіоти, так? ). Але крім ціни на пором, завищеною, на мою думку, там далеко не ідеально з умовами на борту. Це окрема розповідь. Буде згодом: і фото, і відео. І кілька слів про паспортний контроль. Вражень маса! Повторити не ризикну! Висновок – якщо в Албанію на поромі, то лише з грецького Корфу! Просто тому, що відстань менша!
оренда авто у Влері. Виявилося, що у портах південної Італії та Албанії немає прокатів авто! Нежданчик. Машинки або ганяють із аеропортів (в Італії це 5-10км, а в Албанії більше 100). Відповідно, це дорожчає авто десь на 70-90 євро.
З прокатами в Албанії (не в столиці) взагалі не дуже, особливо з попереднім бронюванням і розумінням ціни. Сайти якщо і є, то при зверненні за контактами, у кращому випадку, Вам дадуть відповідь на пошту щось невиразне із серії «приїжджайте домовимося» або «ну не знаємо, дивлячись яка машина буде, але ціна від 30 євро». Щоб заздалегідь отримати чітку пропозицію: ось ця машина на таких умовах з такою страховкою за таку ціну-це неможливо. Все, що є на сайті мінливе: і договір насправді інший буде, і цінник. А що таке страховка, в Албанії, схоже, не дуже й знають. Власне, як і не мають уявлення про правила дорожнього руху.
Але прокат у Влері все ж таки був знайде. Оскільки вони не відповідали на листи відразу, ми писали повторно на ел. пошту-я і Юля, заповнювали їх форму зворотного зв'язку на сайті, зверталися до їхньої групи на ФБ, а також намагалися заповнити заявку на бронювання. Отримали протягом тижня кілька відповідей із серії «приїжджайте-договоримося» з різними цінами на одну й ту саму машинку-малесеньку-від 28 до 36 євро. По телефону ж (а ми дзвонили вже з Неаполя за 2 дні до бронювання авто) озвучили нам ціну 28 євро і знову ж таки «приїжджайте домовимося». Домовленості закінчилися ціною 32 євро без аргументів з боку прокату. Не хотілося гаяти час, хоча моя принциповість мало не зірвала угоду. Але тільки тому, що англійською мовою я говорю погано, торгуватися за машину ніяк не можу. Оплата готівкою, хоча термінал у них був: вигадали про те, що «зламаний». Плюси: жодних застав-ні на карті, ні налом. Якщо всі пошкодження внесли в договір, то турбується про подряпини та інші дрібні пошкодження нема чого: при здачі машинки її майже не оглянули. Чи не докопуються і не вішають на Вас чужих пошкоджень.
Маленькі машинки для затяжних албанських спусків та підйомів не призначені. Гальма свистіли, смерділи, диміли...Машинка просто мучиться в тій гірській Албанії. І ми разом із нею. Щоправда, в районі Саранди дороги менш круті та затяжних спусків мало.
-Найбільші витрати ми понесли на оренді італійської машини. Вона нам коштувала 50 євро/добу. Млинець! Італія. Південне. І 50 євро. Торік у Барі мені 18 євро стояла машина Hertz. На цей раз у нас оренда з «ван вієм» - беремо в Бріндізі, здаємо в Неаполі. Але ж 50 євро. Можна було взяти у прокатників місцевих: вони дешевші-Locauto, SicilyByCar, Maggiore. Але ці компанії специфічні: люблять вони «розводити» туриста закордонного, не знайомого з менталітетом італійця-півдня. Спочатку, блокуючи всю суму Вашої франшизи на карті (1700.1900 євро), намагаються не внести наявні пошкодження машини в оригінал договору (це просто). Якщо вийшло, то через кілька днів після здачі Вами авто починають списувати з цього величезного депозиту по 200-400-600 євро за пошкодження цього авто Вами. Відгуків темрява! Особливо, за SicilyByCar. Ми ж вирішили, що краща компанія солідна і обраний Europcar. А вони нам за це заблокували лише 1000 євро. Редиски! Вперше у мене блокували стільки грошей за авто. Зазвичай або нічого, або 200-250 євро.
Сама ж Албанія – країна чудова.
Проблемою для нас було саме дістатися та вибратися звідти.
Ціни. Недорого всередині країни. Усе. І житло, і харчування, послуги.
Житло. Якщо шукати заздалегідь в інтернеті: вибір не великий та найвищі ціни. Готелів небагато, в основному приватні будинки та апартаменти. Країна активно забудовується та житла валом. Якщо шукати житло на місці, то його в рази більше (скрізь вивіски про здачу в оренду) і дешевше. Пишу в доларі, так як зручно рахувати 100лек-1 долар. Житло в Саранді (це типу Ялта) у серпні: квартира сучасна, з ремонтом / нова, 1 спальня + кухня з диваном, балкон. Я вибирала саме за такими критеріями. Ціни 30-35-40 доларів. Ми все ж таки бронювали заздалегідь. Природно, що у вересні чи липні ціни нижчі. Іноді є маленькі готелі на пляжах у бухтах, прості готелі. Чи не пафосні. Пафосного в Албанії взагалі немає нічого!
Їжа. Звичайна середземноморська. Дешево просто. Все смачно! Тут і грецькі страви (наприклад, грецький салат-скрізь, той же напій фредочино- всюди), і італійські: багато закладів з пастойпіццейрізотто. Але напрочуд популярні супи. Не томатна жижа, а саме суп-з м'ясом, з овочами, наваристий такий. Не наш борщ, а й не гаспаччо. Багато страв із рубаного м'яса. Часто зустрічалася долма (або подібне) – ми не замовляли, просто на вигляд це щось, загорнуте у виноградні листочки. У Влері майже в кожному закладі у вітрині на рожні бовталося ягня або теля (читала, що у них телят маленьких забивають, таким чином, розмір у ягняти і теля мало відрізняється). На узбережжі з вертелами закладів не бачили, як на мене. Там - риба та морепродукти. Свіже місцевого вилову все! Декілька разів спостерігали, як восьминогів ловили прямо на пляжі місцеві хлопці. Жабині лапки дуже смачні, мідії смажать у клярі: найсмачніші мідії з тих, що я пробувала. Традиційна страва майже всіх закладів — риба на грилі (сибас, форель, дорадо та інші, що не вдалося перекласти). Ціни-5-8 доларів за страву, що складається з цілої рибки 300-400 грам+трохи овочів. Піца дуже смачна 3-8 доларів. За 8 це була м'ясна з моцареллою «буффало» і в Албанії вона була смачнішою, ніж у Неаполі. В одному з дорогих ресторанів Саранди страви були по 8-12 доларів, але ресторан спеціалізувався на гарній подачі та розподіл маленької порції по великій тарілці. І хоч все смачно, але щоб добре поїсти, треба з'їсти 2-3 страви.
Величезна кількість видових харчевень. Навіть не ресторанів. Пляж прямо на скелі над ним: бар і ресторан. 20 баксів на трьох і приголомшливий вид на гори та море.
Поїсти з б/а напоями або вином і вже з чайовими можна майже скрізь за 20-25 доларів на трьох!
Люди. Дуже відкриті, веселі, життєрадісні. Навіть працівники паспортного контролю сміялися і жартували, а одна дама ледь не танцювала. Ненав'язливі. Навіть якщо хочуть Вам щось продати (саме продати, а втюхати), роблять це дуже акуратно. Бувало, зупиниться машина, побачивши, що ми туристи, і усміхнений дідусь просто дасть візитку (готелю, апартаментів, магазину). Завжди посміхаються не тільки нам, а й по життю. Похмурими виглядають лише дуже літні бабусі, які часто одягнені у чорні сукні із чорними косинками. Ми подумали, що це вдови. Але чомусь вдови тільки бабусі років 80-90 пояснити собі не змогли.
Почувалися серед місцевих дуже безпечно, на відміну від Неаполя та його передмість. П'яних не бачили. Бій теж; -)
Пляжі. Подібні на пляжі Чорногорії, Хорватії. Класні. Чисті. Вода дуже прозора. Узбережжя скелясте та найкращі пляжі знаходяться у бухтах, до яких потрібно їхати. Є великий протяжний пляж у районі села Дермі, але ми його бачили лише зверху, проїжджаючи дорогою. Дуже красивий. Практично на всіх албанських пляжах біля Саранди - пісок, але місцями пляжі на тому самому пляжі, крім піску, може бути галька і навіть каміння. Один був кам'янистий: дрібне каміння. Без спеціального взуття незручно. Були і повністю піщані-Ксаміль, наприклад. Кажуть, на багатьох пляжах в Албанії пісок – це подрібнена галька. Але ми бували й у віддалених бухтах, де немає пляжної інфраструктури та дуже погана дорога: там теж був пісок, а поруч каміння та скелі. Поєднання моє улюблене. Багато пляжів, куди можна лише припливти: вони найкласніші.
Міські пляжі мені не подобаються, я не ходжу на них. Дуже мало всяких скутерів/бананів, що репетує музики. Човни та яхти на пляжах не швартуються (на відміну від Чорногорії, де з цим просто лихо). Немає сміття у воді, пляжі прибирають щовечора. Найчастіше на будь-якому, навіть віддаленому пляжі в бухті є ресторан, парковка, лежаки, лоток з усілякими морозивами-соками. При цьому не дуже людно, особливо після 14 годин.
Але є пляжі, які мені не подобаються. Те ж Ксаміль-це найрозкрученіше містечко і кілька пляжів, у тому числі і на острівцях поруч. Вони гарні, суперечки немає, але! Вони переповнені людьми, там просто мурашник. Шум та гам. Забиті паркування, купа людей носить всяку фігню і продає (інжир, ожина, булки якісь, кукурудзу, морозиво). Мало місця на березі, тож весь простір заставлений лежаками/парасольками. Це був перший пляж, на який ми потрапили до Албанії і ми просто жахнулися. Вигляд був як у Криму, наче міський пляж Алушти. Розчарування. Але потім вибрали кращі й спокійніші місця.
Також цікаво, що місцеві починають йти з пляжу годинника з трьох дня. У чотири немає більше половини народу, а о шостій на тому ж Ксамілі ми були єдиними.
Дороги та паркування. Дороги-мінус Албанії. Вони неякісні, особливо у гірській частині країни. Уздовж узбережжя дорога Влера-Саранда гарна. Є кілька убитих ділянок, але це дрібниця. Але вона вузька, досить стомлива: багато серпантинів, затяжні підйоми та спуски, мало місць для обгону чи зупинки. Усі дороги вузькі, абсолютно всі. Найчастіше по 1 смузі в кожну сторону, але чимало доріг завширшки в 1 смугу. У глибині країни дороги...не логічні, чи що. Можеш їхати автомагістралі, і раптом вона переривається, і починається справжнє пекло з ямами в підлогу колеса. А може взагалі бути відсутнім дорожнє покриття: каміння або грунт. Потім «бац» і через 10 км. знову гарна дорога… Багато гужового транспорту в гірській частині країни (якщо до осликів це відноситься). Переїзди країною загалом дуже повільні.
У містах інша проблема. Практично повна відсутність правил дорожнього руху, знаків та розмітки. Вірніше, немає скрізь, але проблемою це стає в містах. Хаос.
Ми так і не зрозуміли, що у них там із пріоритетом на колі. Схоже, хто перший вискочив у того й пріоритет. Але всі їздять повільно, досить акуратно, не лихачать, не підрізають. Чоловік каже, після Києва, тут нормально.
Паркування. Як у нас: став, де хочеш (майже). На пляжах приходять іноді хлопці-парковники (? ) за своїми 100-200 ліками (1-2 бакси) на день. Багато приватних цілодобових парковок (на подвір'ї) за ціною 1-2 долари за добу. Величезна кількість мийок, все тому, що в країні багато грунтовок із білим пилом.
Обов'язковим є ЖПС. По-перше, практично немає вказівників населених пунктів. За знаками зорієнтуватись неможливо. Мало хто зможе допомогти з місцевих, адже іноземними мовами місцеві жителі володіють не дуже. По-друге, ніколи не доїдеш інтуїтивно. Ось здавалося б-Берат. Із Влери дорога одна. Велике місто, поряд лише дрібні. Логічно ж, що туди дорога має бути кращою порівняно з дорогами до села та дрібних містечок по дорозі? А ось і ні-на деяких роздоріжжях, ми стояли і не їхали, навіть маючи ЖПС з оновленими картами. Гаджет каже-наліво Вам. Але вліво-убитий запилений вузький шлях, а вправо нормальний і ширший. Чоловік каже: не може дорога до села бути кращою, ніж основна на велике місто Берат. Може. І повірили ми цьому, тільки простоявши хвилин 10 на роздоріжжі, помітивши, що 90% транспорту, що проїжджає, таки згортає вліво.
Бажано не їздити вночі.
Визначні пам'ятки
Їх не так уже й багато. Основні у південній частині це міста Берат та Гірокастра. Але ці обидва міста у глибині країни, не на морі. Я постараюся про них написати окрему розповідь із фото, а зараз просто згадаю. Обидва міста охороняються ЮНЕСКО і вони справді гарні, цікаві та самобутні.
Також є руїни античного міста Бутрінт. Для тих, хто бував у подібних містах у Туреччині, Греції чи Італії, цей здасться скромним. Можна пропустити. Хоча там красиво та прохолодно (лавровий ліс). Милі види на пагорби, озеро, фортеця. Але до грецьких дельфів дуже далеко.
Саранда. Місто-курорт. Центральна частина не велика, з будь-якої точки 10 хвилин до моря. Але це я про багатоповерхову забудову. Навколо цієї центральної частини багато приватних будинків на пагорбах звідти далеко до моря. Симпатична набережна, на ній все життя міста-магазини, кафе, сувеніри. Шумно. Із Саранди є пороми та ракета (Херсонського виробництва) на грецький острів Корфу. Також є дуже хороший великий видовий ресторан та піцерія (дуже смачна піца та недорого). Цей ресторан у старовинному замку на горі над містом, звідки відкривається чудовий вид на бухту та гори. Місце шикарне.
Блакитне око-по дорозі в Гірокастру із Саранди є гірська річка. В одному її місці дуже цікавий ефект виходить. Про нього пишуть так: рідкісне геологічне явище – карстові джерела, які б'ють глибоко з-під землі, живлять річку Бистриця та забезпечують роботу місцевої гідроелектростанції. Усього ключів вісімнадцять, кожен із них має незвичайне забарвлення - у самому центрі джерела вода насиченого темно-синього кольору, а по краях яскраво-блакитного. Через відтінок води та круглої форми природна пам'ятка отримала назву Syri i Kalt? r, що в перекладі з албанської означає "Блакитне око". Точна глибина водойми, яку утворюють джерела, залишається невідомою: водолази неодноразово намагалися дослідити "Блакитне око", проте їм вдалося опуститися лише на 45 метрів, оскільки вода з джерела б'є під великим тиском. Дослідники підрахували, що дебет становить до шести кубічних метрів за секунду, а туристи проводять власні експерименти: якщо кинути камінчик у центр джерела, то буквально за кілька секунд він з'явиться на поверхні водойми.
Сама дорога Влера-Саранда, особливо її ділянка, яку називають Логара-пам'ятка. Надто вже гарні види на море, гори, і петляючу дорогу.
Доти. Ну, не так їх багато лишилося, як про це скрізь пишуть. Часто зустрічаються уздовж доріг, на пагорбах, іноді і на пляжах. Але я ожила побачити їх набагато більше. А ще вони всі простенькі та маленькі. Усередині не розвернутися (у нас під Києвом набагато цікавіші Доти).
Також є озеро Охрід, але основні краси та церкви з македонського боку, правда. Є каньйон Чоровода біля Берата. Є хороші античні міста біля Влери. Багато чого є, але ми не встигли.
туристи. Туристів на пляжах багато. Але здебільшого це самі албанці. Тому мрія про пустельні пляжі Албанії так і залишилася лише мрією. Все там так само, як і скрізь. Просто наші туристи їздять рідко, ось нам і здається, що країна зовсім не туристична. Також багато греків, косоварів. Трапляються італійці досить часто і македонці. Зрідка поляки та німці. Бачили машини зі Словаччини, Польщі, ГрейтБрітан, Болгарії, Румунії. Ні росіян, ні білорусів, ні наших не бачили: ні машинок, ні живцем.
Загальне враження про країну. Дуже сподобалось. Дуже гарна країна, гарні пляжі, гарні гори. Приголомшливе море. Я планую ще відвідати цю країну хоча б пару разів. Звичайно, існує проблема з недорогим та зручним транспортом з України. Бо вдруге їхати до Албанії з Італії сенсу не бачу. Шило на мило виходить, але незручно, та ще й із доплатою. Планую спробувати з грецького Корфу або ж із Салоників.
Країна на цьому етапі не дуже підходить для масового туриста (пакетного), що звикли до турецького сервісу. Готелів, особливо високого класу мало. Немає великих торгових центрів та супермаркетів – маленькі магазини, лавки, базарчики. Не дуже з автоматизацією: навіть у супермаркетах, що нам зустрічалися, не було терміналів. Майже вся торгівля працює без касових апаратів. Але чеки виписують…вручну. Бачили лише один банкомат. Картою ніде особливо не розрахуєшся-в пошані готівка. Інтернет так собі. Багато господарів житла-3G. Немає різноманітності розваг пляжних, аквапарків. Містечка активно будуються, але будуються хаотично і складається враження, що це не місто, а велике будівництво, але заселене. У містах брудно. Хоча після Неаполя мені важко говорити, що Албанія брудна. До Неаполя далеко. Як недорога країна для чудового «тюленього» відпочинку без особливих розваг, ідеально. Для самостійних туристів країна хороша, особливо якщо є бажання освоїти новий напрямок.
Я дуже поспішала завітати до Албанії до того моменту, як вона стане країною масового туризму. Але поки їй до цього 5 років. Так що встигнути ще є час!
