Армения

Девятый день рождения фан-клуба Лаборатории Касперского проходил в Армении. Организовано все было на высшем уровне. Мы ещё никогда не видели, чтоб все было продумано до мельчайших деталей. Поездка в Армению чем-то была похожа на путешествие во времени, в года СССР. А люди живут в этой стране такие же добрые как и ланкийцы, что дарит массу положительных эмоций. Добирались мы туда долго, через Москву, со сменой аэропорта. И вот, сорокоградусная страна нас ласково встречает своей гостеприимностью, причем сорокоградусная во всех смыслах) Для того, чтоб местную валюту переводить в доллар, надо было использовать небольшую арифметическую формулу (цена/(1000))*2+2. Возле сидения в самолете нашел монетку « Легенды Алтая, Золотая баба». С этого и начались наши приключения.
Фабрика ковров

Ковров тут было ещё больше чем в Тунисе. Причем некоторые были настолько старинные, что было страшно прикасаться. Здесь же проходило наше первое застолье, на котором шеф-повар при всех готовил свое фирменное блюдо в виде горы Арарат. Среди местной еды – обильное количество сыров. Армянские застолья были примерно каждые 4 часа. Кормили так, что все за поездку минимум по килограмму в весе прибавили.

По всему нашему маршруту по стране для нас были спрятаны буквы армянского алфавита. Для получения каждой буквы, необходимо было выполнять задания квеста. На фабрике ковров, нам необходимо было собирать из пазла большой узорный ковер. Задание было нереально сложным в связи с тем, что узор постоянно повторялся с небольшими изменениями. После окончания ковровых приключений мы поехали на озеро Севан.
Озеро Севан

Озеро нас встретило очередным армянским застольем, причем все блюда были совершенно другими, не такими как на первом. Гастрономический тур был в разгаре. Во время трапезы наш ресторан неожиданно уплыл вместе с нами, и мы бороздили просторы озера. Для получения очередной буквы необходимо было спеть в караоке армянскую песню. Моя команда пела грузинскую, но это тоже прокатило. Причем слова мы усиленно учили каждый по фразе. Мы её настолько часто повторяли, что фраза « Папа лизе к Сап» уже звучит как родная. Потом были заводные Армянские танцы. В Армении знают толк в танцах) Застолье затянулось до глубокой ночи, после которой большинство народу отправилось на отдых. Так как нам с Дашей спать не хотелось, то мы решили и другим не дать. Жертвой оказались комнаты Архи и Романа, который неожиданно оказался Валерой. Бывает же, знаешь человека уже 4 года, сколько историй совместных было, а он в один день оказывается Валерой. Играли мы в народную игру « Я». Через час игры от смеха болели челюсти и животы, а у одного из фанов даже голова, потолок оказался предательски низким. Среди ночи все-таки мы улеглись спать.

Утро началось с тысячи звезд, сыпавшихся из моих глаз. Это был очередной низкий потолок. Какая-то гостиница для низких. При первой попытке встать с кровати я даже не успел до конца глаза открыть как снова в ней лежал. Перед продолжением путешествия необходимо было выполнить небольшую цепочку заданий, в ходе которых я нашел кем-то потерянный мобильный телефон. Это уже примерно 5-й возвращенный мной телефон. В одном из заданий надо было найти код в машине, которую мы успешно перепутали и напали на чужую незапертую машину, шмон ей устроили такой, какой полиция никогда бы не устроила. В другом задании мы из бочек и досок сооружали плот, чтоб отправиться к моряку в озере, который насыпал нам живых раков на плот, когда мы к нему подплыли.
Гегард и каньон

Попрощавшись с бирюзовой водой озера мы отправились в пещерный храмовый комплекс Гегард. Храм высеченный полностью в скале, освещаемый только природным светом, все это на фоне живописных гор и горной реки, оставил настолько сильные впечатления, что в Иорданию захотелось ещё больше. Думаю, что это одно из важнейших мест для посещения в Армении. На верхнем этаже храма нас ждал профессиональный хор, который пел нам Армянские песни а капелла. Музыку делали за счет голоса. Пейзажем невозможно было насладиться. Далее нас повезли в сторону гигантского каньона. По дороге была остановка у обсидиановых гор. Обсидиана было столько, что я боялся, что у некоторых фанов будет перевес в самолете)))

Перед началом спуска нас пересадили на внедорожные грузовики и тут начался полный экстрим. Грузовики мчались вниз по серпантину, а стоящие в кузовах фаны, крепко держались, чтоб не вылететь в обрыв.

Было очень весело. По приезду нас встретил пятизвездочный молодой Арарат. После детального знакомства с ним и пары красивых армянских тостов, в компанию подключился его старший брат – 7-ми летний Арарат. На автерпати пришел их десятилетний дедушка и все стало совсем ненапряжно. Куда-то текла река, все как эстеты на камешках сидели с бокалами, вспоминали как 4 года назад Заазыч « всех вертел», потом ещё что-то вспоминали, но как-то оно в ненапряжном тумане все было.

Потом мы все участвовали в создании вина. Пока играла живая музыка, наши и не наши девушки босиком давили в тазах виноград. Сок тек ручьями, радость и веселье не прекращалось. Для получения очередных букв армянского алфавита, необходимо было выполнить любое желание водителя. Водитель пожелал хорошую Армянскую песню. Моей команде это была не помеха, особенно после дегустации, « Ун Сирун, Сирун! ».

На обратном пути в грузовиках начался треш ещё тот. Так как вверх грузовики развивали скорость ещё больше чем, когда ехали вниз. На неровной дороге все время всех подкидывало к краям кузова. Впереди ехала вторая команда, которую было принято твердое решение закидать орехами. Когда грузовик проносился на полной скорости через низкие деревья надо было не только пригнуться, чтоб не получить веткой по лбу, но и хвататься за орехи, чтоб пополнять боеприпасы. Вторая команда начала кидать ответные орехи, которые не долетая летели в нашего водителя. Борьба настолько кипела, что в одном месте висящий провод все увидели в последний момент и еле успели пригнуться. Наш грузовик проезжал вдоль уникального природного явления – каменных кристаллов базальта.

Массивные шестиугольные столбы в виде призм свисали со скал, которые были ими же и образованы. Ехали все с открытыми ртами. Даже приходилось переставать закидывать соперников орехами, взгляд невозможно было отвести. Минут через 30 наши грузовики достигли автобуса, и все отмывались в уличном фонтанчике после нелегкой дороги. Автобус нас завез в ресторан который находился на территории сада.
Свадьба
Жил да был маленький мальчик Андрей, который любил играться с палочками, однажды он повстречал девочку Дашу и договорились они, что когда-нибудь поженятся. Все этой действо происходило на фоне Армянской песни, которую под живую музыку исполняли вокалисты. Тамада вела весь перфоманс. В 40 лет Дарья искала себе суженного и вновь повстречалась с Андреем. Началась настоящая армянская свадьба, с обрядами, костюмами, танцами, песнями и традициями. У нас тут же образовались из фан-клубовцев родители, священник, Армянин, который должен был помешать свадьбе, сестра из Европы (вне сценария) и прочие персонажи. Свадьбу отгремели по полной. В последнем действии у нас уже было семеро сыновей и дочь, а нам было по 80 лет… Эх.. незабываемый вечер, словно мы по-настоящему ещё раз женились. После бурного свадебного застолья среди ночи отель привез нас в столицу – Ереван. Этой ночью уже не хватило сил продолжать гуляние.
Ереван

Позавтракав мы отправились на квест в центр города. Среди квестовых заданий, были такие, где необходимо было снимать перфоманс-видео. В итоге канал АраратЪ брал интервью у случайного армянского прохожего – меня. В поисках местных достопримечательностей помогли не столько местные жители, сколько приехавшие англоязычные туристы. Если местные жители были твердо уверены, что у них в городе нет памятника коту, то турист быстро сообразил и рассказал, как пройти к памятнику. За три дня армянский акцент настолько приелся, что даже между собой мы говорили с Армянским акцентом, а когда я словил очередного дедушку, чтоб узнать где следующая достопримечательность, то поразил его своей чистой речью на армянском. « Сущяй, ни падскщешь где тут памятник коту», к моему удивлению дедушка ответил на русском, хотя было видно, что он взволнован моей речью. Облазив весь центр за несколько часов квеста, мы отправились на обед в ресторан в центре города. У официантов были настолько дорогие пиджаки, что казалось, буд-то все твои девайсы вместе взятые столько не стоят) Под живую музыку как всегда вкусно покушали. После часа свободного времени нас повезли в гостиный двор в каком-то соседнем городе.
В гостином дворе была картинная галерея а так же мастер-класс по лепке из глины, а так же награждение активных фан-клубовцев по итогом восьмого года. Теперь хеш-тег девятилетия красуется вылепленным из глины. На прощание фаны спели очередную армянскую песню и отправились в Аэропорт.
Дорога домой

Своей гостеприимностью страна отличилась даже в Аэропорту. Заметив у меня воду, офицер пограничной службы вежливо попросил меня её выпить. Я рассказал офицеру о том, что он живет в очень доброй стране и поведал ему историю, что случилось, когда у меня заметили воду на пересадке во Франкфурте (Напомню, что скандал тогда чуть-ли не дошел до вызова фюрера), на что офицер мне ответил « Просто они фашисты» после чего всем остальным фанам разрешили проносить воду. В дьюти фри консультант нам пытался рассказать, что коньяк Арарат не так крут, как их какой-то « трахтенберг» или как-то так. А в посадочной зоне нас ждал большой красный рояль, за которым каждый желающий сыграл экспромт. Большой и малый Арарат прощался с нами в лучах заходящего солнца и вскоре укутался сумерками. Заканчивать путешествие никогда не хочется, особенно если прилетаешь сразу на работу.
Цены на двоих

Вірменія

Дев'ятий день народження фан-клубу Лабораторії Касперського проходив у Вірменії. Організовано все було на найвищому рівні. Ми ще ніколи не бачили, щоб все було продумано до найменших деталей. Поїздка до Вірменії чимось була схожа на подорож у часі, у роки СРСР. А люди живуть у цій країні такі ж добрі як і ланкійці, що дарує масу позитивних емоцій. Добиралися ми туди довго, через Москву, зі зміною аеропорту. І ось, сорокоградусна країна нас ласкаво зустрічає своєю гостинністю, причому сорокоградусна у всіх сенсах) Для того щоб місцеву валюту переводити в долар, треба було використовувати невелику арифметичну формулу (ціна/(1000))*2+2. Біля сидіння в літаку знайшов монетку "Легенди Алтаю, Золота баба". Із цього й почалися наші пригоди.
Фабрика килимів

Килимів тут було ще більше, ніж у Тунісі. Причому деякі були настільки старовинні, що було страшно торкатися. Тут проходило наше перше застілля, на якому шеф-кухар при всіх готував свою фірмову страву у вигляді гори Арарат. Серед місцевої їжі – велика кількість сирів. Вірменські застілля були кожні 4 години. Годували так, що всі за поїздку щонайменше за кілограм у вазі додали.

По всьому нашому маршруті країною для нас були заховані літери вірменського алфавіту. Для отримання кожної літери необхідно було виконувати завдання квесту. На фабриці килимів нам необхідно було збирати з пазла великий візерунковий килим. Завдання було складним у зв'язку з тим, що візерунок постійно повторювався з невеликими змінами. Після закінчення килимових пригод ми поїхали на озеро Севан.
Озеро Севан

Озеро нас зустріло черговим вірменським гулянням, причому всі страви були зовсім іншими, не такими, як на першому. Гастрономічний тур був у розпалі. Під час трапези наш ресторан несподівано поплив разом із нами, і ми борознили простори озера. Для отримання чергової літери потрібно було заспівати в караоке вірменську пісню. Моя команда співала грузинську, але це теж прокотило. Причому слова посилено вчили кожен за фразою. Ми її настільки часто повторювали, що фраза «Папалізе до Сап» вже звучить як рідна. Згодом були заводні Вірменські танці. У Вірменії знаються на танцях) Застілля затягнулося до глибокої ночі, після якої більшість народу вирушила на відпочинок. Оскільки нам з Дашею спати не хотілося, ми вирішили й іншим не дати. Жертвою виявилися кімнати Архи та Романа, який несподівано виявився Валерою. Буває ж, знаєш людину вже 4 роки, скільки історій спільних було, а вона одного дня виявляється Валерою. Грали ми у народну гру «Я». Через годину гри від сміху хворіли щелепи і животи, а в одного з фанів навіть голова, стеля виявилася зрадливо низькою. Серед ночі все-таки ми лягли спати.

>
Ранок почався з тисячі зірок, що сипалися з моїх очей. Це була чергова низька стеля. Якийсь готель для низьких. При першій спробі підвестися з ліжка я навіть не встиг до кінця ока відкрити, як знову в ній лежав. Перед продовженням подорожі необхідно було виконати невеликий ланцюжок завдань, у ході яких знайшов кимось втрачений мобільний телефон. Це вже приблизно 5-й телефон, який я повернув. В одному із завдань треба було знайти код у машині, яку ми успішно переплутали і напали на чужу незачинену машину, шмон їй влаштували такий, який поліція ніколи б не влаштувала. В іншому завданні ми з бочок і дощок споруджували пліт, щоб вирушити до моряка в озері, який насипав нам живих раків на пліт, коли ми до нього підпливли.
Гегард та каньйон

Попрощавшись із бірюзовою водою озера ми вирушили в печерний храмовий комплекс Гегард. Храм висічений повністю у скелі, що освітлюється лише природним світлом, все це на тлі мальовничих гір та гірської річки, залишив настільки сильні враження, що в Йорданію захотілося ще більше. Думаю, що це одне з найважливіших місць для відвідин Вірменії. На верхньому поверсі храму на нас чекав професійний хор, який співав нам Вірменські пісні а капела. Музику робили за рахунок голосу. Пейзажем неможливо було насолодитися. Далі нас повезли у бік гігантського каньйону. Дорогою була зупинка біля обсидіанових гір. Обсидіана було стільки, що я боявся, що деякі фани мають перевагу в літаку)))

Перед початком спуску нас пересадили на позашляхові вантажівки, і тут почався повний екстрим. Вантажівки мчали вниз серпантином, а фани, що стояли в кузовах, міцно трималися, щоб не вилетіти в урвище.

>
Було дуже весело. Після приїзду нас зустрів п'ятизірковий молодий Арарат. Після детального знайомства з ним і пари гарних вірменських тостів, у компанію підключився його старший брат – 7-річний Арарат. На автерпати прийшов їхній десятирічний дідусь і все стало зовсім ненапружно. Кудись текла річка, всі як естети на камінчиках сиділи з келихами, згадували як 4 роки тому Заазич «всіх крутив», потім ще щось згадували, але якось воно у ненапружному тумані все було.

>
Потім ми брали участь у створенні вина. Поки грала жива музика, наші та не наші дівчата босоніж давили у тазах виноград. Сік тік струмками, радість та веселість не припинялося. Для отримання чергових літер вірменського алфавіту необхідно було виконати будь-яке бажання водія. Водій побажав гарної Вірменської пісні. Моїй команді це була не завада, особливо після дегустації, «Ун Сірун, Сірун! ».

>
На зворотному шляху у вантажівках почався треш ще той. Так як вгору вантажівки розвивали швидкість ще більше, ніж їхали вниз. На нерівній дорозі весь час підкидало до країв кузова. Попереду їхала друга команда, яку було ухвалено тверде рішення закидати горіхами. Коли вантажівка проносилася на повній швидкості через низькі дерева треба було не тільки пригнутись, щоб не отримати гілкою по лобі, а й хапатися за горіхи, щоб поповнювати боєприпаси. Друга команда почала кидати горіхи у відповідь, які не долітаючи летіли в нашого водія. Боротьба настільки кипіла, що в одному місці провід, що висить, всі побачили в останній момент і ледве встигли пригнутися. Наша вантажівка проїжджала вздовж унікального природного явища – кам'яних кристалів базальту.

>
Масивні шестикутні стовпи у вигляді призм звисали зі скель, які були ними й утворені. Їхали всі з відкритими ротами. Навіть доводилося переставати закидати суперників горіхами, погляд було відвести. Хвилин за 30 наші вантажівки досягли автобуса, і всі відмивались у вуличному фонтанчику після нелегкої дороги. Автобус нас завіз до ресторану, який знаходився на території саду.
Весілля
Жив та був маленький хлопчик Андрій, який любив грати з паличками, одного разу він зустрів дівчинку Дашу і домовилися вони, що колись одружаться. Все це дійство відбувалося на тлі Вірменської пісні, яку живу музику виконували вокалісти. Тамада вела весь перформанс. У 40 років Дар'я шукала собі нареченого і знову зустрілася з Андрієм. Почалося справжнє вірменське весілля, з обрядами, костюмами, танцями, піснями та традиціями. У нас тут же утворилися з фан-клубівців батьки, священик, Вірменин, який мав завадити весіллю, сестра з Європи (поза сценарієм) та інші персонажі. Весілля відгриміли на повну. В останній дії у нас вже було семеро синів і дочка, а нам було по 80 років… Ех. . незабутній вечір, наче ми по-справжньому ще раз одружилися. Після бурхливого весільного застілля серед ночі готель привіз нас до столиці – Єреван. Цієї ночі вже не вистачило сил продовжувати гуляння.
Єреван

Поснідавши ми вирушили на квест у центр міста. Серед квестових завдань були такі, де необхідно було знімати перфоманс-відео. У результаті канал Арарат брав інтерв'ю у випадкового вірменського перехожого - мене. У пошуках місцевих визначних пам'яток допомогли не стільки місцеві жителі, скільки англомовні туристи, що приїхали. Якщо місцеві жителі були твердо впевнені, що в місті немає пам'ятника коту, то турист швидко зрозумів і розповів, як пройти до пам'ятника. За три дні вірменський акцент настільки набрид, що навіть між собою ми говорили з Вірменським акцентом, а коли я зловив чергового дідуся, щоб дізнатися де наступна пам'ятка, то вразив його своєю чистою промовою вірменською. «Сучай, не підскочиш де тут пам'ятник коту», на мій подив дідусь відповів російською, хоча було видно, що він схвильований моєю промовою. Облазивши весь центр за кілька годин квесту, ми вирушили на обід у ресторан у центрі міста. У офіціантів були настільки дорогі піджаки, що здавалося, що всі твої девайси разом узяті стільки не коштують) Під живу музику як завжди смачно поїли. Після години вільного часу нас повезли у вітальню в якомусь сусідньому місті.
У вітальні дворі була картинна галерея і майстер-клас з ліплення з глини, а також нагородження активних фан-клубівців за підсумком восьмого року. Тепер хеш-тег дев'ятиліття красується виліпленим із глини. На прощання фани заспівали чергову вірменську пісню та вирушили до Аеропорту.
Дорога додому

Своєю гостинністю країна відзначилася навіть в Аеропорті. Помітивши воду, офіцер прикордонної служби ввічливо попросив мене її випити. Я розповів офіцеру про те, що він живе в дуже добрій країні і розповів йому історію, що трапилося, коли в мене помітили воду на пересадці у Франкфурті (Нагадаю, що скандал тоді мало не дійшов до виклику фюрера), на що офіцер мені відповів «Просто вони фашисти» після чого всім іншим фанам дозволили проносити воду. У дьюті фрі консультант нам намагався розповісти, що коньяк Арарат не такий крутий, як якийсь «трахтенберг» або якось так. А в посадковій зоні на нас чекав великий червоний рояль, за яким кожен охочий зіграв експромт. Великий і малий Арарат прощався з нами в променях вранішнього сонця і незабаром укутався сутінками. Закінчувати подорож ніколи не хочеться, особливо якщо прилітаєш одразу на роботу.
Ціни на двох

>
Незвичайно та цікаво, дякую!
Необычно и интересно, спасибо!
Звичайно прикольне оповідання-але враження що автор не "просихав" всю подорож.
Конечно прикольный рассказ-но впечатление что автор не "просыхал" все путешествие.
Автор розважається на своє задоволення, а не стоїть по стійці смирно. Все в нього добре, не судіть по собі.
Автор развлекается в своё удовольствие, а не стоит по стойке смирно. Все у него отлично, не судите по себе.
Цікаво, що це за фан-клуб? Я думала, Ви просто працюєте у Касперського...
Интересно, что за фан-клуб? Я думала, Вы просто работаете у Касперского...
ollennka, не я працюю в іншій сфері та іншій країні:)
Фан-клуб це форум з хлопцями, які користуються антивірусом Касперського або антивірусами інших вендорів, там йде спілкування на різні теми, і допомога з будь-яких комп'ютерних питань, так само постійно відбуваються різноманітні конкурси, вікторини та зустрічі з багатьма призами.
Посиланням спамити не буду, але вона легко гуглиться на запит "Фан-клуб Лабораторії Касперського."
ollennka, не я работаю в другой сфере и другой стране:)
Фан-клуб это форум с ребятами, которые пользуются антивирусом Касперского или антивирусами других вендоров, там идет общение на различные темы, и помощь по любым компьютерным вопросам, так же постоянно проходят различные конкурсы, викторины и встречи с множеством призов.
Ссылкой спамить не буду, но она легко гуглится по запросу "Фан-клуб Лаборатории Касперского."