День первый. Вена. Ярмарки. Знакомство
День второй. Окрестности Вены и еще немного ярмарок. Часть 1
День второй. Окрестности Вены и еще немного ярмарок. Часть 2
Не скажу, что мысль посетить Линц была прям основополагающей в данной поездке. Но когда я увидела, что у альтернативной ж/д компании WESTbahn есть спецпредложение, позволяющее купить билеты по цене от 4.99 евро, то дальше думать было уже не о чем – надо было « ловить» билеты, продажа которых по такой цене начиналась за 30 дней до планируемой даты. Единственный нюанс – изначально думали ехать в воскресенье, но если на утро билетов по приятной цене было завались, то на возврат вечером в Вену цены стартовали от 20 евро за билет. Соответственно, поездка по понятным причинам сдвинулась на понедельник. : ))
Итак, у WESTbahn есть два пути следования в Вене: через Центральный ж/д вокзал Wien Hauptbahnhof, возле которого мы живем, и через Западный ж/д вокзал Wien Westbahnhof. Мы, естественно, выбираем тот маршрут, что ближе к нам. Кроме того, стартует поезд от станции WIEN PRATERSTERN (именно время отправления с этой станции указано в билете), а на Центральный ж/д вокзал поезд прибывает попозже и, соответственно, мы можем поспать подольше. Кстати, на обратном пути и ситуация сложилась несколько обратная – хотя поезд шел до WIEN PRATERSTERN, в наших билетах станцией прибытия была указана WIEN MEIDLING, которая на остановку раньше, чем нам надо. Но как сказал проводник, у которого мы спросили, как же нам добраться в таком случае до центрального ж/д вокзала: « At this train! It’ s one price for all! » . : )
И вот мы на вокзале! И даже на нужной платформе. Пришли, ясное дело, минут на 20 раньше. ; ) За это время мимо нас прошло штук 15 различных поездов и вот, наконец, наш – в зелененькую полосочку и двухэтажный! ; ) Места в билетах не указаны, поэтому выбираем из оставшихся свободных, а их к нашей станции уже не так много и осталось.
Размещаемся на втором этаже – оттуда обзор лучше. : )) На пути следования у нас не так уж и много остановок, да и скорость поезд развивает внушительную – до 200 км/час, хотя это вообще не ощущается. И вот через полтора часа мы в Линце.
На сегодня это третий по величине город Австрии. Историю свою ведет от древнекельтского поселения Лентос, переименованного в Ленцию бравыми римлянами, которые сделали его своим форпостом в 15 г. до н. э. С XV века Линц стал столицей Верхней Австрии и в период 1489-1493 гг. служил резиденцией императора Фридриха III. Далее с XVIII ст. в Линце развивается текстильная промышленность, а также торговля солью, что позволяет к началу ХХ века считать город крупным промышленным центром. Далее идут печальные страницы истории во время Второй мировой войны и аншлюса, когда Линц называют « городом фюрера» , юные годы жизни которого прошли здесь и который в связи с этим мечтал сделать Линц образцовым городом Рейха. Сейчас это современный промышленный город, который также уделяет значительное внимание культурному развитию – в 2009 г. Линц был назван культурной столицей Европы.
Мы решаем добраться до исторического центра пешком, но если захотите воспользоваться общественным транспортом, то всю информацию о маршрутах и билетах можно найти здесь. Решение прогуляться пешком исходит из того, что в 5 минутах ходьбы от вокзала расположилась первая рождественская ярмарка – Volksgarten, которую мы минуем по дороге в центр.
Погода, конечно, ни разу не зимняя – клумбы с декоративной капустой напоминают, скорее, октябрь...
...но наличие вертепов упорно свидетельствует о приближении Рождества.
Причем вертепы весьма разнообразны – вот такой установлен возле казино Линца (милое соседство):
Далее по Ландштрассе (Landstraß e), которая впервые упоминается еще в XIII веке как Lintzam...
...выходим на Главную площадь (Hauptplatz), которая считается одной из самых больших в Австрии и занимает 1.200 кв. м.
В центре площади традиционная беломраморная колонна Святой Троицы, возведённая в 1723 году, которую весьма проблематично рассмотреть из-за домиков центрального рождественского рынка Линца (Christkindlmarkt). Говорят, что после строительства этой колонны губернатор был страшно недоволен растратами и устроил проверку расходования средств. Так что вопросы коррупции и хищения общественных средств – история в нашем мире не новая и популярна не только в наших краях. ; )))
Но для рынка пока рановато, поэтому решаем подняться на гору Пёстлингберг (Pö stlingberg) и глянуть на город с высот, так сказать.
Подняться туда можно на трамвае Пёстлингбергбан (Pö stlingbergbahn), который на сегодняшний день считается одной из самых крутых трамвайных линий в мире – состав двигается под уклоном более 11% и преодолевает высоту 255 м. Билеты на этот трамвай мы купили в инфоцентре на Главной площади, но компостировать их надо в валидаторе, расположенном рядом с трамвайной остановкой.
Да, и еще одна особенность Линца – здесь почти везде в зданиях автоматически открываются двери, начиная от инфоцентра и до Нового Собора. Вначале это ошарашивало (не всегда получалось вовремя отпрыгнуть), потому пугало, потом мы привыкли, и когда приходилось открывать дверь самостоятельно, то это уже как-то и напрягало. ; )))
Инфоцентр находится в здании Старой Ратуши (Altes Rathaus), возведенном в готическом стиле в 1513 г. В дальнейшем Ратуша была перестроена в стиле барокко в 1658 г. , и от старой постройки сохранилась только колокольня, на которой трижды в день исполняют различные мелодии. Мы, к сожалению, так ни одну и не застали. Сейчас в Старой Ратуше заседает мэрия города и расположен музей « Происхождение Линца» .
А мы заскакиваем в трамвайчик и поднимаемся на гору, что по времени занимает минут 15-20.
За окном проплывают симпатичные домики – этот район считается весьма престижным в Линце.
И даже многоквартирные дома выглядят здесь нестандартно и симпатично.
На горЕ то ли из-за погоды, то ли из-за понедельника народу практически нет. Поэтому открывающимися видами можно полюбоваться в тишине и одиночестве.
Равно как и неожиданно встреченным на пути семейством оленей.
Петляя по пустынным дорожкам...
...поднимаемся к смотровой площадке. С учетом тумана виды, конечно, не супер, но определенная прелесть в них есть.
Просто надо понимать, что пейзаж открывается не зимний, а скорее осенний.
Но даже при этом можно разглядеть дымящие трубы заводов на окраинах, которые также служат олицетворением промышленной ипостаси Линца.
Далее разворачиваемся, чтобы подняться на самый верх к Храму Пилигримов.
И вот здесь должна была бы появиться идеальная фотография с котиком.
Потому что на нашем пути возник гномик под зонтиком (в смысле, садовая скульптура, а не то, что вы подумали – мы глинтвейна еще и в рот не брали), который указывал пальцем на сидящего рядом упитанного няшного котика (живого).
И вот в тот момент, когда я увидела эту идиллическую картинку и нацелила на нее фотоаппарат, мой муж, который и с людьми-то не всегда разговаривает, решил пообщаться котиком. На что тот среагировал самым естественным образом – решил подойти к нам поближе, чего ж зря кричать на всю гору? ! И вот что у меня в итоге получилось вместо идеальной фотографии « Гномик с котиком» .
Ага, совершенно верно – « Гномик с… арьергардом котика» .
Ладно, проехали. В качестве альтернативы могу предложить « Пятизвездочного святого» – Яна Непомуцкого. Для меня, кстати, было удивительно довольно часто встречать его лики в эту поездку в Австрии – обычно он в Чехии активно почитается.
И вот, наконец, паломническая базилика семи Скорбей Марии (Pö stlingbergkirche), которая находится здесь еще с XVIII в. Более 300 лет назад один из братьев-мирян из монастыря капуцинов в Урфаре принес на гору Пёстлинберг деревянную статую Девы Марии, с которой в дальнейшем стали связывать чудесные исцеления и к которой в связи с этим стали стекаться паломники. В результате вначале на этом месте была построена деревянная церковь, а потом уже на пожертвования мирян возведено и каменное здание. Современный же свой барочный вид церковь приобрела в 1748 г. , тогда она была и освящена.
Собственно, на этом наша прогулка заканчивается, и мы на том же трамвайчике...
...спускаемся в город, но выходим, не доезжая до Главной площади – хотим посмотреть на Новую Ратушу...
...и мост Нибелунгов (Nibelungenbrü cke) (вот напрочь не знаю, почему мост в австрийском городе носит такое экзотическое название).
Да и на виды старого города через реку полюбоваться, и на Замок Линца (Linzer Schloss), который стоит на том холме, где раньше располагался упомянутый выше форт Ленция.
Сейчас в Замке работает Земельный музей Верхней Австрии, но мы решаем туда не идти – неохота в гору тащиться. Мы вот тут в окрестностях Главной площади пройдемся, на узеньких улочках красивости порассматриваем.
Налево от площади Альтермаркт уходит улица Альтштадт (Altstadt), которая является символом исторического центра Линца, хотя в длину имеет всего 170 м. Первое упоминание о ней относят к 1334 г, сейчас на ней расположено множество старинных зданий, а вечером это центр ночной жизни города.
Интересно, а куда вон та улочка ведет? Надо бы посмотреть… Ну конечно, к Замку! Хочешь, не хочешь, а все равно мы забрались наверх. : ))
В принципе, от здания не так уж много и осталось – оно было сильно разрушено во время пожара еще в 1800 г. , затем расположенный здесь госпиталь тоже восстановлению не способствовал. Сейчас Замок представляет собой симбиоз древних руин и современных архитектурных решений.
Наиболее хорошо сохранившиеся части – это замковые ворота Рудольфа (Rudolfstor) 1600 г. постройки и ворота Фридриха (Friedrichstor) XV в. , над которыми виднеются буквы « A. E. I. O. U» – весь мир подчинен Австрии (Alles Erdreich ist Oesterreih untertaten).
И раз уж мы вскарабкались на гору, то пройдемся до самого старого действующего храма Австрии – церкви Св. Мартина, постройка которой датируется VIII в.
Во время последней реставрации в XX веке здесь был найден кельтский зал времен Каролингов, старинная печь и плиты с римскими текстами. Но во время нашего посещения церковь закрыта, так что мы можем довольствоваться только внешним осмотром.
Далее спускаемся с холма, минуем местный театр...
...и направляемся еще к одному зАмку Линца – Ландхаусу (Linzer Landhaus), который был построен городской гильдией по проекту Каневале в 1568– 58 гг. на месте монастыря миноритов, большая часть которого была разрушена при перестройке здания. Сейчас здесь заседает региональный парламент провинции Верхняя Австрия.
По легенде, в замке также обитает дух кровавой графини Эжебет Батори, умершей 400 лет назад. ; ))) А еще с 4 по 9 ноября 1805 года в захваченном Ландхаусе жил Наполеон. В общем, популярное место! : ))
Северные ворота (Nordportal) Ландхауса были созданы в 1565-1566 годах по образу и подобию швейцарских ворот венского Хофбурга, построенных на десять лет раньше. В принципе, я особого сходства не нашла, но, возможно, это потому, что не очень искала. Nordportal, сделанные из красного мрамора, считаются одними из важнейших ворот эпохи Возрождения в Австрии. На парапете под их окном изображены три герба. Правый – символ первой княжеской династии Австрии (976-1246 гг. ) – Бабенбергов, центральный – герб Верхней Австрии, а левый – Нижней Австрии.
В одном из трех внутренних дворов Ландхауса (он открыт для свободного посещения, в отличие от двух других) установлен фонтан Планет (Planetebrunnen) работы П. Гуэта. Бронзовая скульптурная группа изображает шесть планет, открытых к XVI веку. Фонтан служит мемориалом астроному и математику Иоганну Кеплеру, преподававшему в расположенной здесь же протестантской школе Линца в течении 14 лет.
В Аркаденхофе – историческом аркадном дворе Ландхауса (Arkadenhof des Landhauses) – проводятся классические камерные концерты. Ну, а сейчас, согласно времени, устанавливают палатки очередного рождественского рынка и вертеп.
На выходе из Южных ворот можно увидеть результаты раскопок 2007-2009 гг. (они огорожены стеклянными щитами), и, в частности, полностью сохранившийся каменный мост эпохи барокко, который был засыпан в 1801 г. вместе с крепостным рвом, и о существовании которого попросту забыли.
На улице Променад перед Ландхаусом также можно увидеть памятник знаменитому писателю и поэту Адальберту Штифтеру, который считается классиком австрийской литературы.
Рядом с Ландахусом расположены еще 2 достопримечательности Линца и одна из них – дом Моцарта. Считается, что именно в этом здании по просьбе хозяина дома графа Йозефа Туна, у которого он гостил в 1783 г. , Вольфганг Амадей Моцарт всего за три дня сочинил свою Симфонию Линца (Симфония №36).
Возле входа в здание размещен бюст знаменитого композитора и история создания симфонии, которую здесь же можно и прослушать, нажав на соответствующую кнопочку. ; )
Напротив Моцартхауса возвышается Миноритенкирхе (это, можно так сказать, остатки от того монастыря миноритов, на месте которого был возведен Ландхаус), основанная в 1236 г. В дальнейшем церковь несколько раз перестраивалась и свой нынешний вид приобрела в 1751 г. благодаря усилиям Иоганна Матиаса Криннера. Над внутренним убранством церкви Малых Братьев трудились Каспар Модлер (лепные работы), Бартоломео Альтомонте (алтарные картины) и Иоганн Мартин Шмидт (боковые алтарные работы).
Особенностью практически всех местных церквей и соборов является почти полное отсутствие освещения, поэтому осматривать их внутренне убранство приходится в полутьме. Качество фотографий соответствующее. : )))
В Старом соборе (Alter Dom) ситуация аналогичная – почти ничего не видно, зато двери открываются автоматически! ; ))) Внешне Старый собор, построенный в 1669-1683 гг. в честь основателя ордена иезуитов Св. Игнатия, выглядит весьма скромно и легко узнаваем по зеленому цвету фасада. Кстати, освятили церковь еще до завершения работ в 1678 г.
А вот внутреннее убранство в стиле барокко хотелось бы рассмотреть поподробнее – колонны из розового мрамора, и колонны с замысловатой резьбой, алтарное полотно « Святой Алоиз» знаменитого итальянца Белуччи, но тут уж как получилось.
Дальше у нас по плану следующая интересная церковь...
...но мы решаем сделать перерыв и насладиться пищей не только духовной. Поэтому и я на время прерву свое повествование.
День третий. Линц. Путешествие на двухэтажном поезде. Часть 2
День перший. Відень. Ярмарок. Знайомство
День другий. Околиці Відня та ще трохи ярмарків. Частина 1
День другий. Околиці Відня та ще трохи ярмарків. Частина 2
Не скажу, що думка відвідати Лінц була прямою основною в даній поїздці. Але коли я побачила, що альтернативна залізнична компанія WESTbahn має спецпропозицію, що дозволяє купити квитки за ціною від 4.99 євро, то далі думати вже не було про що – треба було «ловити» квитки, продаж яких за такою ціною починався за 30 днів до запланованої дати. Єдиний нюанс – спочатку думали їхати у неділю, але якщо на ранок квитків за приємною ціною було завалися, то на повернення увечері у Відень ціни стартували від 20 євро за квиток. Відповідно, поїздка зі зрозумілих причин зрушила на понеділок. : ))
Отже, WESTbahn має два шляхи прямування у Відні: через Центральний залізничний вокзал Wien Hauptbahnhof, біля якого ми живемо, і через Західний залізничний вокзал Wien Westbahnhof. Ми, звичайно, вибираємо той маршрут, що ближче до нас. Крім того, стартує поїзд від станції WIEN PRATERSTERN (саме час відправлення з цієї станції вказано в квитку), а на Центральний залізничний вокзал поїзд прибуває пізніше і, відповідно, ми можемо поспати довше. До речі, по дорозі назад і ситуація склалася дещо зворотна – хоча поїзд йшов до WIEN PRATERSTERN, у наших квитках станцією прибуття була вказана WIEN MEIDLING, яка на зупинку раніше, ніж нам треба. Але як сказав провідник, у якого ми запитали, як нам дістатися в такому випадку до центрального залізничного вокзалу: «Am this train! It's one price for all! ». : )
І ось ми на вокзалі! І навіть на потрібній платформі. Прийшли, ясна річ, хвилин на 20 раніше. ; ) За цей час повз нас пройшло штук 15 різних поїздів і ось, нарешті, наш – у зелененьку смужку та двоповерховий! ; ) Місця в квитках не вказані, тому вибираємо з вільних, що залишилися, а їх до нашої станції вже не так багато і залишилося.
Розташовуємося на другому поверсі – звідти огляд краще. : )) На шляху прямування у нас не так вже й багато зупинок, та й швидкість поїзд розвиває значну – до 200 км/год, хоча це взагалі не відчувається. І ось через півтори години ми в Лінце.
На сьогодні це третє за величиною місто Австрії. Історію свою веде від давньокельтського поселення Лентос, перейменованого на Ленцію бравими римлянами, які зробили його своїм форпостом у 15 р. до н. е. З XV століття Лінц став столицею Верхньої Австрії і в період 1489-1493 років. служив резиденцією імператора Фрідріха III. Далі із XVIII ст. у Лінці розвивається текстильна промисловість, а також торгівля сіллю, що дозволяє на початок ХХ століття вважати місто великим промисловим центром. Далі йдуть сумні сторінки історії під час Другої світової війни та аншлюсу, коли Лінц називають «містом фюрера», юні роки життя якого пройшли тут і який у зв'язку з цим мріяв зробити Лінц зразковим містом Рейху. Зараз це сучасне промислове місто, яке також приділяє значну увагу культурному розвитку – у 2009 р. Лінц було названо культурною столицею Європи.
Ми вирішуємо дістатися історичного центру пішки, але якщо захочете скористатися громадським транспортом, то всю інформацію про маршрути та квитки можна знайти тут. Рішення прогулятися пішки виходить з того, що за 5 хвилин ходьби від вокзалу розташувався перший різдвяний ярмарок – Volksgarten, який ми пройдемо дорогою до центру.
Погода, звичайно, жодного разу не зимова – клумби з декоративною капустою нагадують, швидше, жовтень. . .
. . . але наявність вертепів наполегливо свідчить про наближення Різдва.
Причому вертепи дуже різноманітні – ось такий встановлений біля казино Лінца (миле сусідство):
Далі Ландштрассе (Landstraß e), якавперше згадується ще в XIII столітті як Lintzam. . .
. . . виходимо на Головну площу (Hauptplatz), яка вважається однією з найбільших в Австрії та займає 1.200 кв. м.
У центрі площі традиційна біломармурова колона Святої Трійці, зведена в 1723 році, яку дуже проблематично розглянути через будиночки центрального різдвяного ринку Лінца< Говорять, що після будівництва цієї колони губернатор був страшенно незадоволений розтратами і влаштував перевірку витрачання коштів. Тож питання корупції та розкрадання громадських засобів – історія у нашому світі не нова і популярна не лише у наших краях. ; )))
Але для ринку поки що зарано, тому вирішуємо піднятися на гору Пестлінгберг (Pö stlingberg) та глянути на місто з висот, так би мовити.
Підняти туди можна на трамваї Пестлінгбергбан (Pö stlingbergbahn), який на сьогоднішній день вважається однією з найкрутіших трамвайних ліній у світі – склад рухається під ухилом понад 11% і долає висоту 255 м. Квитки на цей трамвай ми купили в інфоцентрі на Головній площі, але компостувати їх треба у валідаторе, розташованому поруч із трамвайною зупинкою.
Так, і ще одна особливість Лінца – тут майже скрізь у будинках автоматично відчиняються двері, починаючи від інфоцентру до Нового Собору. Спочатку це приголомшувало (не завжди виходило вчасно відстрибнути), тому лякало, потім ми звикли, і коли доводилося відчиняти двері самостійно, це вже якось і напружувало. ; )))
Інфоцентр знаходиться у будівлі Старої Ратуші (Altes Rathaus), зведеному в готичному стилі в 1513 р. Надалі Ратуша була перебудована в стилі бароко в 1658 р. , і від старої будівлі збереглася тільки дзвіниця, де тричі на день виконують різні мелодії. Ми, на жаль, так жодної й не застали. Зараз у Старій Ратуші засідає мерія міста та розташований музей «Походження Лінца».
А ми заскакуємо в трамвайчик і піднімаємося на гору, що за часом займає хвилин 15-20.
За вікном пропливають симпатичні будиночки – цей район вважається дуже престижним у Лінці.
І навіть багатоквартирні будинки виглядають тут нестандартно та симпатично.
На горі чи через погоду, чи через понеділок народу практично немає. Тому видами, що відкриваються, можна помилуватися в тиші і самоті.
Так само як і несподівано зустріненим на шляху сімейством оленів.
Петляючи пустельними доріжками. . .
. . . піднімаємось до оглядового майданчика. З урахуванням туману види, звичайно, не супер, але певна краса в них є.
Просто треба розуміти, що краєвид відкривається не зимовий, а скоріше осінній.
Але навіть при цьому можна розглянути труби заводів, що димлять, на околицях, які також служать уособленням промислової іпостасі Лінца.
Далі розгортаємося, щоб піднятися на самий верх до Храму Пілігримов.
І ось тут мала б з'явитися ідеальна фотографія з котиком.
Тому що на нашому шляху виник гномик під парасолькою (в сенсі, садова скульптура, а не те, що ви подумали – ми глінтвейну ще й у рот не брали), який вказував пальцем на няшного котика (живого), що сидить поруч.
І ось у той момент, коли я побачила цю ідилічну картинку і націлила на неї фотоапарат, мій чоловік, який і з людьми не завжди розмовляє, вирішив поспілкуватися котиком. На що той зреагував найприроднішим чином - вирішив підійти до нас ближче, чого даремно кричати на всю гору? ! І ось що у мене в результаті вийшло замість ідеальної фотографії Гномік з котиком.
Ага, цілком вірно – «Гномік з… ар'єргардом котика».
Добре, проїхали. Як альтернативу можу запропонувати «П'ятизіркового святого» – Яна Непомуцького. Для мене, до речі, було напрочуд досить часто зустрічати його обличчя в цю поїздку в Австрії – зазвичай він у Чехії активно шанується.
І ось, нарешті, паломницька базиліка семи Скорбот Марії (Pö stlingbergkirche), що знаходиться тут ще з XVIII ст. Понад 300 років тому один із братів-мирян з монастиря капуцинів в Урфарі приніс на гору Пестлінберг дерев'яну статую Діви Марії, з якою надалі стали пов'язувати чудові зцілення і до якої у зв'язку з цим стали стікатися паломники. Внаслідок цього спочатку на цьому місці було збудовано дерев'яну церкву, а потім уже на пожертвування мирян зведено і кам'яну будівлю. Сучасного ж свого барокового вигляду церква набула у 1748 р. , тоді вона була й освячена.
Власне, на цьому наша прогулянка закінчується, і ми на тому самому трамвайчику. . .
. . . спускаємось у місто, але виходимо, не доїжджаючи до Головної площі – хочемо подивитись на Нову Ратушу. . .
. . . і міст Нібелунгів (Nibelungenbrü cke) (ось геть-чисто не знаю, чому міст в австрійському місті носить таку екзотичну назву).
Та і на види старого міста через річку помилуватися, і на Замок Лінца (Linzer Schloss), який стоїть на тому пагорбі, де раніше розташовувався згаданий вище форт Ленція.
Зараз у Замку працює Земельний музей Верхньої Австрії, але ми вирішуємо туди не йти – не хочеться в гору тягнутися. Ми ось тут на околицях Головної площі пройдемося, на вузьких вуличках краси розглянемо.
Вліво від площі Альтермаркт йде вулиця Альтштадт (Altstadt), яка є символом історичного центру Лінца, хоча в довжину має всього 170 м. Першу згадку про неї відносять до 1334 р, зараз на ній розташовано багато старовинних будівель, а ввечері це центр нічного життя міста.
Цікаво, а куди он та вуличка веде? Потрібно було б подивитися… Ну звичайно, до Замку! Хочеш, не хочеш, а все одно ми залізли нагору. : ))
У принципі, від будівлі не так вже й багато і залишилося – вона була сильно зруйнована під час пожежі ще в 1800 р. , потім госпіталь, що розташований тут, теж відновленню не сприяв. Зараз Замок є симбіозом стародавніх руїн і сучасних архітектурних рішень.
Найбільш добре збережені частини – це замкові ворота Рудольфа (Rudolfstor) 1600 р. будівлі і ворота Фрідріха (Friedrichstor) XV ст. , над якими видніються літери «A. E. I. O. U» – весь світ підпорядкований Австрії (Alles Erdreich ist Oesterreih untertaten).
І якщо ми вже видерлися на гору, то пройдемося до найстарішого діючого храму Австрії – церкви Св. Мартина , будівництво якої датується VIII ст.
Під час останньої реставрації у XX столітті тут було знайдено кельтську залу часів Каролінгів, старовинну піч та плити з римськими текстами. Але під час нашого відвідування церква закрита, тому ми можемо задовольнятися лише зовнішнім оглядом.
Далі спускаємося з пагорба, минемо місцевий театр. . .
. . . і прямуємо ще до одного зАмку Лінца – Ландхауса (Linzer Landhaus), який був побудований міською гільдією за проектом Каневале в 1568–58 рр. на місці монастиря міноритів, більша частина якого була зруйнована під час розбудови будівлі. Наразі тут засідає регіональний парламент провінції Верхня Австрія.
За легендою, в замку також живе дух кривавої графині Ежебет Баторі, яка померла 400 років тому. ; ))) А ще з 4 по 9 листопада 1805 року у захопленому Ландхаусі жив Наполеон. Загалом, найпопулярніше місце! : ))
Північні ворота (Nordportal) Ландхауса були створені в 1565-1566 роках за образом і подобою швейцарських воріт віденського Хофбурга, побудованих десять років раніше. В принципі, я особливої схожості не знайшла, але, можливо, це тому, що не дуже шукала. Nordportal, зроблені з червоного мармуру, вважаються одними з найважливіших воріт епохи Відродження в Австрії. На парапеті під їхнім вікном зображено три герби. Правий – символ першої князівської династії Австрії (976-1246 рр. ) – Бабенбергів, центральний – герб Верхньої Австрії, а лівий – Нижній Австрії.
В одному з трьох внутрішніх дворів Ландхауса (він відкритий для вільного відвідування, на відміну від двох інших) встановлено фонтан Планет (Planetebrunnen) роботи П. Гуета. Бронзова скульптурна група зображує шість планет, відкритих XVI столітті. Фонтан служить меморіалом астроному та математику Йоганну Кеплеру, який викладав у розташованій тут же протестантській школі Лінца протягом 14 років.
В Аркаденхофі – історичному аркадному дворі Ландхауса (Arkadenhof des Landhauses) – проводяться класичні камерні концерти. Ну, а зараз, згідно з часом, встановлюють намети чергового різдвяного ринку та вертеп.
На виході з Південної брами можна побачити результати розкопок 2007-2009 років. (вони обгороджені скляними щитами), і, зокрема, кам'яний міст епохи бароко, що повністю зберігся, який був засипаний в 1801 р. разом з кріпосним ровом, і про існування якого просто забули.
На вулиці Променад перед Ландхаусом також можна побачити пам'ятник знаменитому письменнику та поету Адальберту Штіфтеру, який вважається класиком австрійської літератури.
Поруч із Ландахусом розташовані ще 2 пам'ятки Лінца і одна з них – будинок Моцарта. Вважається, що саме в цій будівлі на прохання господаря будинку графа Йозефа Туна, у якого він гостював у 1783 р. , Вольфганг Амадей Моцарт лише за три дні написав свою Симфонію Лінца (Симфонія №36).
Біля входу до будівлі розміщено погруддя знаменитого композитора та історія створення симфонії, яку тут же можна і прослухати, натиснувши на відповідну кнопку. ; )
Напроти Моцартхауса височить Міноритенкірхе (це, можна так сказати, залишки від того монастиря міноритів, на місці якого був зведений Ландхаус), заснована в 1236 р. Надалі церква кілька разів перебудовувалась і свій нинішній вид набула у 1751 р. завдяки зусиллям Йоганна Матіаса Кріннера. Над внутрішнім оздобленням церкви Малих Братів працювали Каспар Модлер (ліпні роботи), Бартоломео Альтомонте (вівтарні картини) та Йоган Мартін Шмідт (бічні вівтарні роботи).
Особливістю практично всіх місцевих церков і соборів є майже повна відсутність освітлення, тому оглядати їхнє внутрішнє оздоблення доводиться у напівтемряві. Якість фотографій відповідна. : )))
У Старому соборі (Alter Dom) ситуація аналогічна – майже нічого не видно, зате двері відчиняються автоматично! ; ))) Зовні Старий собор, збудований у 1669-1683 рр. на честь засновника ордена єзуїтів Св. Ігнатія, виглядає дуже скромно і легко впізнається по зеленому кольору фасаду. До речі, освятили церкву ще до завершення робіт 1678 р.
А ось внутрішнє оздоблення в стилі бароко хотілося б розглянути детальніше – колони з рожевого мармуру, і колони з хитромудрим різьбленням, вівтарне полотно «Святий Алоіз» знаменитого італійця Белуччі, але тут уже як вийшло.
Далі у нас за планом наступна цікава церква. . .
. . . але ми вирішуємо зробити перерву і насолодитися їжею не лише духовною. Тому і я на якийсь час перерву свою розповідь.
День третій. Лінц. Подорож двоповерховим поїздом. Частина 2
