Не парьтесь або А йдіть ви в лазню! Китай-2017. Частина 7. Хліба та видовищ.
Якщо про пекінську качку все ясно-вона дорога, жирна і смачна - то про іншу китайську їжу слід розповісти докладніше. Вона дуже специфічна. Приблизно у вісімдесяти випадках це несмачно, а випадках у сорока взагалі неїстівно. Знайти їжу, вибрати з меню, пояснити якісь нюанси, які обов'язково офіціант захоче з вами з'ясувати, і, нарешті, наїстися – це настояцій квест у Китаї. Я дуже рекомендую, там де є інтернет, а він у закладах практично завжди є, користуватися функцією у перекладачі Пошук по картинці. Наведіть телефон на меню і виділіть пальцем на екрані ієрогліфи, що сподобалися. Ми до цього додумалися не відразу, але нас рятувало те, що холодні огірки (ще їх називають битими), я знаходила в меню візуально, а картоплю (Тудоу) я знала як сказати) Тому, в більшості випадків, ми їли смажену картоплю та холодні огірки.
Ви мені зараз скажете, що любите китайську їжу) А я буду змушена запитати, чи любите ви китайську китайську їжу, чи йдеться про китайську їжу в Європі чи Америці. Справа в тому, що та їжа, яку називають китайською, а я і сама люблю її, це зовсім не та їжа, яку вам доведеться їсти в Китаї. По-перше, приправи. Вони мають абсолютно специфічний смак, нам незнайомий і навіть неприємний. По-друге, лотос. Це було найбільше моє розчарування. Лотос виявився гарним на вигляд та жахливим на смак. Ну, може, не жах-жах, але псував будь-яку страву. По-третє, подання. Мені здається, можна звикнути до спецій і змиритися з лотосом, але неможливо бажати їжу, яка подається в дрібному посуді, коли жир або сік буквально витікають через краї. У глибокій мисці вам подадуть локшину чи суп. Або мал. Решта буде на блюдах, блюдцях, блюдечках…
І ось ми дійшли до найголовнішого - до супу. Може бути ви пам'ятаєте, як я захоплювалася в'єтнамською кухнею-кухнею очманілих, дуже сильно, надзвичайно, неймовірно смачних супів. Приїхавши до Азії знову, я шукала суп і лише суп. Про перший досвід ви вже знаєте (як залила свою локшину Надіним бульйоном)), наступні були з різним ступенем удачі, але супом я в Китаї не наїлася)
Так ось, один із найвдаліших, найсмачніших супів, був у місті Чжанцзяцзе. Їли ми його в продуктовому магазині з кількома столиками, навпроти станції канатки, і готували його прямо на наших очах, на відкритій кухні в цьому ж магазині. І їли цей суп, тут же, самі кухарі та працівники магазину, поглядаючи тишком-нишком на двох лаоваїв, які намагаються їсти суп паличками)
Навряд чи хтось колись знайде цей магазин і цей суп, тому що всі люди, спустившись з небес на землю Чжанцзяцзе, йдуть на велику вулицю, де єдальні на кожному кроці, і тільки ми, нормальні герої , як завжди, пішли в обхід. Зараз я спробувала знайти наш маршрут на карті, але навіть Байду не допоміг).
Особливо варто розповісти, як ми цей суп замовляли. Я ж експерт, ялинки-палиці, я знаю ієрогліфи м'ясо, огірок, баклажани, локшина! І у мене вже є досвід спілкування з офіціанткою) Вимагаю недбало меню:
- Цин гей цхайдан.
Мене, диво, розуміють і приносять. Ми в нього зазираємо, шукаємо знайомі ієрогліфи. Потіємо. Я розумію, що не настільки добре вмію читати китайською, хоча вдома у мене чудово виходило «маленький білий кролик їсть банан». У меню немає ані банана, ані маленького білого кролика.
Трохи попотівши над китайською грамотою, я намагаюся домовитися з офіціанткою на словах.
-Ні йоумеййоу тханменьтьяо? (У вас є суп-локшина? ) – питаю. Довга і зовсім незрозуміла відповідь вражає мене. Тхан - китайською і цукор, і суп, залежно яким тоном це сказати. Ретельно вимовляю Тхааан першим тоном, але у відповідь знову багато літер. І жодного слова, жодного китайського слова я не впізнаю в її монолозі. Не зможемо ми тут пообідати.
Виходимо засмучено через інший вихід і впираємось прямо у величезний рекламний плакат мого жаданого супу. Повертаюся та тягну за собою офіціантку:
-Цоу ба, цоу ба! Джеге йоу ма? (Підемо-ходімо! У вас є ось це? )
-Йоу, йоу! - радісно вигукує офіціантка, біжить на кухню і забирає суп у кухаря. - Вам потрібні ложки?
Ха! Ми паличками можемо збирати прокиданий мак! А вже суп-то! ) Що, по нам не видно? )
-Потрібні!
Ось ви зараз сміятиметеся, але суп китайці їдять паличками. Паличками, слово честі! Вибирають що густіше і випивають воду. Я ж, ще у В'єтнамі, навчилася їсти супи паличками та ложкою одночасно. Даю їм майстер-клас. У правій руці палички, у лівій ложці. Швидкість поглинання супу таким чином збільшується вдвічі.
Нам приносять чайник чаю. Я насторожуюсь.
-Чжеге дуошаочьєн? (Скільки коштує? )
-Мієфейда. (Це безкоштовно)
Багато разів потім нам подавали безкоштовний чай, втім, як і рис. У Китаї є два види чаю. Один абсолютно безкоштовний, а інший дуже дорогий. Тому я уточнювала щоразу скільки коштує чай)
Наївшись смачного супу і напившись безкоштовного чаю, ми поспішили додому, нам же ще на шоу збиратися. І добре, що я люблю поговорити)
Нам би таксі - повідомила я дівчині за касою і показала адресу готелю.
-Зараз організуємо.
Таксі у Чжанцзяцзе виявилося дуже проханим. А дівчина – дуже наполегливою! ) Вона розмовляла спочатку з одним із обідаючих, мабуть це був таксист. Він назвав нам вартість поїздки-10 юанів, але сам їхати відмовився. Я ж їм! ) Дівчина пішла з нами на вулицю, причому досить далеко від свого кафе-магазину, і намагалася зловити таксі там, але ніхто нас везти не хотів. Хвилин п'ятнадцять все це тривало, терпіння наше добігало кінця, я поривалася піти пішки, а дівчина вмовляла нас почекати ще хвилинку, пішки далеко, це ж у гірку) Нарешті знайшовся бажаючий відвезти нас за 10 юанів, але їхав він з таким обличчям що можна було подумати, що зараз вся його сім'я в заручниках у тієї дівчини, а інакше він нізащо не став би витрачати на нас свій час)
Вулиця, на якій ми жили, як ви пам'ятаєте, пішохідна, та ще й знаходиться вона недалеко від канатки, тому їхали ми не довше, ніж потім йшли. речей-40 юанів) і поїхали на шоу ??? ? ? Tianmen Fox Fairy Show. Хазяїн сам відвів нас до автобуса, посадив, помахав ручкою. Золота людина.
Найголовніше в поїздці на шоу - не загубитися на парковці назад. Мало того, що китайці самі однакові, вони ще приїхали на однакових автобусах! ) Щоб знайти потім свій, фотографуємо номери.
Якщо на парковці я крутю головою і охаю від неймовірно красивої будівлі, підсвіченої у кращих китайських традиціях.
Ми потім ще надивимося, але зараз захвату немає меж.
Проходимо далі і виявляємо вхід на шоу в такому ж стилі.
Досить швидко вся маса людей проходить через турнікети і розтікається по рядах. Наші місця на п'ятому ряду, праворуч, дуже близькі до сцени. Ну як до сцени)
Прямо серед гір, побудовані декорації - маленьке озерце, будиночки на схилах, сходи, великий корч і навіть величезний місяць, який нам показали пізніше.
Гори на задньому плані підсвічуються і твій мозок не в змозі зрозуміти, що все це сцена, адже з цих гір ти спустився пару годин тому)
У виставі беруть участь дуже багато людей. Коли виходить масовка, здається, що у Чжанцзяцзі все населення грає у цьому театрі. Але ні, у Чжанцзяцзі населення 1.5 мільйона, а у виставі зайнято лише 500 осіб)
Головні герої з'являються то одному, то іншому місці. Відстань між їхніми появами наштовхують на думку, що головних героїв є кілька пар. Або вони мають реактивні двигуни)
Історія про любов пастуха до лисиці, яка виявилася богинею і могла перетворюватися на дівчину. Загалом, про жіноче підступністьперевтілення та майстерність ілюзій) Титри є англійською та корейською мовами. Але зрозуміло і так, особливо багато вони не кажуть, співають більше. Костюми, голоси, грандіозність розмаху – все вражає. Але коли полився водоспад, а потім вибухнули фонтани, я волала як дитина.
-Вау!
Єдиною незручністю був холод. З гор спускався туман, від води тягнуло вогкістю, я одягла все, що знайшла в рюкзаку - бавовняний шарф-парео і дощовик) Дуже пошкодувала про теплий палантин, який хотіла купити на стоянці, але не торгувалася. А багато хто купив і кутався від холоду в теплу тканину.
Назад я йшла під враженням побаченого, душа все ще тріумфувала, хом'як у ній блаженно посміхався, навіть йому не було шкода 238 юанів, тим більше, що я розраховувала на 400 з трансфером. А нам трансфер дістався безкоштовно.
На площі велика кількість автобусів - великих і маленьких, щомиті вони виїжджають з паркування, я забарився, переходячи дорогу, а Надя в цей час мовою жестів з'ясувала, що додому нас пощастить зовсім інший автобус, даремно ми фотографували свій. Я часто забувала ставити мітки в Мепсмі, але Надя завжди шостим чувстовим знаходила ті місця, які нам були потрібні. Навіть іноді я по карті бачу – ось туди, а Надя каже – ні, не туди, то краще її послухатись і йти куди вона сказала. Якийсь геолокаційний талант) Один раз тільки я вперлася і йти не хотіла, куди вона каже, бо всі китайці показували в інший бік. Про це я розповім пізніше. Це буде 115 оповідання Ап'ятки.
А поки ми їдемо спати, завтра на нас чекають гори Аватару, незважаючи на радянську владу на будь-яку погоду. Ми так вирішили!
