Гуанчжоу 2017-06-14 17 день.
В четыре часа утра мы сидим на ступеньках роскошной бани и курим.
Вернее, курю я, а Надя терпеливо ждет пока сигаретный дым приведет мой мозг в порядок и я смогу разговаривать на нормальном китайском языке, а не только на русском матерном. Рядом трется охранник, спрашивает что нам здесь надо, почему не заходим, откуда приехали. Я курю, на все вопросы киваю " да" , это всегда помогает поддержать милую беседу. На моем " Вомэн ши Вукэлан рен" (мы украинцы) охранник немного зависает. Что такое Вукэлан он явно не знает. Да что там удивляться, в первой бане не могли понять даже их родное чуцучэ, не то что название далекой страны. Хотя, вот в Индонезии Украину знают и даже знают кто такой Шевченко) Как только слышали Юкрейн, сразу переспрашивали - Украина? Андрей Шевченко? )
Легкий географический экскурс и сигарета действительно помогли мне уравновеситься. Ну неприятно, да, но ничего не поделаешь, идем заселяться в баню.
Внутри ничего нет.
Небольшой пустой прямоугольник коридора и намек на лифт. Кнопку лифта не видно. Вздыхаем и возвращаемся к охраннику. Тот вздыхает в ответ, идет с нами и показывает где кнопка лифта.
Наконец, попадаем в большущий холл, посередине мини бассейн с водой и небольшой каменной инсталляцией. Такой себе пафосный фонтанчик. Мрамор.
И огромный рецепшен. Красота и роскошь. Живые цветы.
Я перепаковываю чемодан и рюкзак, чтобы сдать багаж, а с собой взять чистые вещи, а то после слипингбасса я похожа на помятого бомжа.
Недолгое оформление (напоминаю, для оформления в баню нужен паспорт! ) и мы в вожделенном раю.
Эта баня мне понравилась намного больше. Она новее бани №8, современнее, красивее, удобнее.
Еще ничего не работает, мы быстро идем в душ, переодеваемся в пижамки и спать. По дороге пытаемся выпросить у персонала воды. Наливают, конечно горячую. В Китае не пьют холодную воду и нам не советуют.
Никак не могу улечься удобно, кручусь до самого завтрака. Кроватка в банях – это кресло, которое с помощью пульта полностью раскладывается в кровать. Но возле ног отдельный пуфик и он у меня, почему-то, всё время отъезжает.
В этой бане спальня разделена невысокими перегородками на маленькие, по пять кроваток, блоки.
Наступает завтрак, включается пылесос, всё равно не поспишь.
Завтрак прекрасный. Во-первых, мы уже стреляные воробьи, что попало не гребем. Во-вторых, здесь явно не экономят на питании. Я выбираю капусту с яйцом. Дома пыталась повторить, но увы, так вкусно не получается. (Палочка невкусная, просто тесто). Ну а яичные пироженки всегда вне конкуренции)
Столовая очень уютная и красивая, есть диваны с мягкими подушками, есть простые стулья. Народу совсем мало.
Что плохо в банях - это четко очерченное время для еды. Теперь все наелись и чем заняться? В воду нельзя еще не меньше часа. Идем досыпать. Пылесос переместился ближе к нам и даже беруши не спасают.
Появляется мысль разведать где что находится (кинотеатр, спортзал, игровая), но я не нахожу лестницу вверх. И как-то так получилось, что вот я уже на первом этаже, а вокруг полумрак и свечи. И никого. Где все люди спасаются от пылесоса?
Обычно в банях нельзя фотографировать, я подошла и попросила разрешения, но фотографии получились плохо, очень размытый свет.
Говорят, баня закрывалась на реконструкцию, вполне возможно, что у нее теперь другой дизайн.
Шкафчики находятся в отдельных комнатках с прозрачными занавесками, но все равно это более приватно, чем в пекинской бане №8, где мы переодевались прямо на проходе, рядом с туалетными столиками. Кто стеснялся разглядывать нас в упор, тот имел возможность исподтишка коситься через зеркало.
Душевые здесь индивидуальные, очень большие, это целые комнаты, в них есть все, что может понадобиться, чтобы привести себя в порядок – зубные щетки с пастами, бритвенные станочки с гелем для бритья, шампунь, гель для волос, гель для душа, скраб для тела, расчески, множество салфеток.
Есть сауна. Мне кажется есть еще римская парная, но она не работает. Существуют бани с множеством разных саун или как сказать… кабинетов банного направления)) Видела когда-то видео из шанхайской бани, там была масса разных саун, да еще и в общем отделении. Здесь все это в мокрой зоне, то есть отдельно для женщин, отдельно для мужчин.
Бассейнов два. Один с очень горячей водой, довольно глубокий, по всему периметру лавочка. Сиди тихонько, грейся. Второй – довольно большой, не очень горячий, оснащен интересными штучками.
Во-первых, водопад. Он маленький, но вода льется с большим напором, прямо сбивает с ног. Во-вторых, есть сидения - джакузи. Садишься на такое, нажимаешь кнопку, вода бьет снизу и массирует филейную часть) В-третьих, два изогнутых лежака с разным по интенсивности водным массажем. На одном вода бьет тоненькими струйками и не очень интенсивно, а на другом струи потолще и бьет посильнее. Еще, в противоположной от сидений стороне можно включить прямые струи воды. Я ходила вдоль бортика бассейна и включала все кнопки подряд и визжала от удовольствия. Вот это СПА, я понимаю))
Посетителей в этот день было немного или было еще рано, но вместе со мной были только три молодые китаянки, почти дети, одна из них так стеснялась, что залезла в бассейн в белье. Никто не заставлял ее раздеться из чего я сделала вывод, что можно и так. Хотя, в китайских банях принято быть нагишом.
Девочки сразу полезли в горячий бассейн. Но там больше двух минут не высидишь. Вышли, посидели в креслах. Как только клиент сел в кресло, ему тут же предлагают встать выбрать себе угощение. Чай, фрукты (включая помидоры)) стоят на столике, недалеко от бассейна.
Идешь мимо – никто не предлагает. Только сел – идут к тебе и настойчиво уговаривают угоститься.
После угощения, по идее, в горячую воду лучше не соваться. Но у девочек, видимо, ограниченное время. Они берут штурмом « мой» бассейн и включают все кнопки) Я нехотя освобождаю им плацдарм.
Усаживаюсь в кресло, сразу подходит девушка с чаем. Спрашиваю ее как насчет цхоцао (процедура похожа на наш пилинг, только более интенсивная) и меня уводят на « обдираловку» .
Начинается волшебство. Всего семнадцать дней назад мое тело ободрали до костей и вот опять я чумаза до черноты. Меня поливают горячей водой и скребут жесткой щеткой, не жалея. Запах слабо напоминает уксус, но раскрасневшуюся кожу не щиплет, вряд ли там есть какая-то кислота. Несмотря на некоторую неловкость (все же у нас на пилингах зоны воздействия более ограничены) я полностью расслабляюсь, отдаюсь в руки мастеру, а она все скребет и скребет слева направо, справа налево, сверху вниз, снизу вверх, не забывая периодически поливать горячей водой.
-Мазать будем глиной или молоком?
Выныриваю из дрёмы.
-А чем лучше? А сколько стоит?
Стоит удовольствие не очень дорого, после короткого обсуждения, девушка предлагает меня намазать и тем, и другим. Я всё равно ничего не понимаю в таких вещах, поэтому киваю и подписываю чек (134 юаня за всё, включая сам пилинг).
На молоке оказывается делают массаж. Невероятные ощущения. По разгоряченной коже бархатом растекается молоко, нежные руки массажистки порхают в этом молочном раю, а я опять засыпаю. Обидно прямо, как я люблю проспать массаж.
Потом приходит очередь глины, намазывание происходит довольно быстро, меня ведут в сауну, предварительно выдав маленькое полотенечко из холодильника. Полотенце мокрое, им положено закрывать рот и нос, чтобы не вдыхать горячий пар. 5 минут в сауне и глину нужно смыть. Гель для душа не использовать.
До посещения китайских бань я ни разу не была в сауне именно потому, что боялась горячего воздуха. Теперь иногда себе позволяю, но мокрое холодное полотенце беру обязательно.
Так как я опасаюсь высоких температур, то в сауне я возможно не досидела обязательных 5 минут, но кожа после той глины все равно была невероятной. А может и после молока) Нужно дома попробовать молоком намазаться)
Сажусь в кресло отдохнуть, мне несут чай и предлагают угоститься фруктами. Съедаю банан и в лучших традициях сунусь в джакузи. Ну пустой совершенно бассейн, как не воспользоваться)
Валяюсь на лежаке-джакузи не больше пары минут, приходит мамочка с девочкой, девочка шумно резвится, пожалуй пора мне пойти поспать.
Приношу Наде яблоко и новость о чудесном пилинге. Она идет на процедуры, а я заваливаюсь спать. Какие же молодцы эти китайцы. Такую концепцию отдыха придумали! Как раз для меня.
В этих кроватках можно заниматься всем многими вещами. Можно спать. Смотреть телевизор. Жевать яблоко. Пить кофе. Или соки. Делать маникюр, педикюр, массаж ног. Чистить уши. Стричь волосы в носу. Некоторые китайцы умудряются даже курить. А вот курить как раз нельзя. И нельзя громко разговаривать. Весь зал отдыха разделен на небольшие зоны низкими перегородками. Мы не видим тех, кто лежит на предыдущем ряду, но хорошо их слышим.
-Цин бу шохуа! (Заткнитесь, пожалуйста! ) вежливо прошу орущих мужчин. Они скорее догадываются, чем понимают меня, хихикают, но замолкают.
Я читала перед поездкой, что попросить китайца что-то не делать конечно можно, но он улыбнется ласково и продолжит делать то, что удобно ему. Но полевые испытания на эту тему доказали обратное) Я попросила и это сработало) они замолчали.
Вспоминаю, что нужно забронировать жилье на ближайшую ночь, цена в нашем отеле (в отеле, который мы забронировали на ночь перед вылетом домой) уже не такая сладкая как три месяца назад, но скидка есть и это радует. Конечно, если бы я понимала, что ночевать там придётся две ночи, а не одну, то я забронировала бы что попроще, а не пятерку у метро. Забегая вперед – эта гостиница была настоящей пятеркой и стоила каждую свою копеечку. Жаль, что за 68 долларов в сутки нельзя снять где-нибудь в курортном месте отель такого класса)
Ставлю будильник, чтобы не проспать обед и, наконец, засыпаю.
Вот честно вам скажу – проснуться на обед по будильнику – это была моя давняя мечта) Вообще, баня восхищала меня невероятно. Сказка, а не отдых. Нет ничего круче, чем валяться, париться, валяться, есть, валяться, париться, валяться… И опять есть)
Обед в бане обильнее завтрака. Садимся у окна, на диванах, среди подушек. Просто релаксируем)
Обедаем долго до самого ужина.
Через стекло видна кухня открытого типа.
Утром там повар лепил пельмени, а сейчас выдают суп.
После обеда мне всё ещё хочется спать. Ещё хочется массаж ног, но спать больше.
Включаю телевизор. Здесь нет наушников, динамики размещены прямо в изголовье кресла. Если слышно плохо, то можно поднять « уши» как в кресле самолёта.
Между креслами ходит персонал предлагает разные услуги. Я забыла слово массаж и мне лень доставать телефон, чтобы воспользоваться переводчиком. Засыпаю и мне снится слово массаж – анмо.
В зале для сна постоянный полумрак, если не брать с собой телефон, то вообще непонятно который час.
Интересно, когда заканчивается время пребывания, посетителя предупреждают? Или если прострочил выход на десять минут, берут деньги еще за одни сутки?
Проснувшись, я иду немного попариться в бассейн с джакузи, потом в душ. Привожу прическу в порядок, чтобы после ужина сразу уехать. Появилась идея поехать к башне, посмотреть на цветочный город.
Туалетные столики в этой бане восхитительны, к тому же, вся косметика очень приятная. Из таких мелочей и складывается впечатление об отдыхе.
На горячих источниках, ни в Сыли, ни в Луншене никакой косметики не было. Хотя в Луншене мы не были в общих раздевалках, может там что-то и есть. Но в номерах дорогого отеля был только стандартный набор: шампуни-гели.
Время до ужина истекло незаметно. Есть еще не хочется, но уйти, не отужинав, из этого царства халявы, я не могу. Мне обязательно нужно на ужин, ведь в бане – это основной прием пищи. Чего здесь только нет! )
Высятся колонны ситечек с разнообразными бао- и цзяо-цзы.
Паруют чаны с овощами. Мяса, рыбы, а так же разнообразных лап, великое множество. Напитки, фрукты, десерты, салаты, орехи. Есть даже суши.
Набираем разных вкусностей. Потом еще немного и крем-брюле. Потом еще крем-брюле. Потом опять крем-брюле. Ааааа! Остановите меня)
Наблюдаем любопытную картину. Среди всего этого изобилия ходит девушка с большой тарелкой и сиротливо лежащей на ней одной суши. Один круг нарезает. Второй. Заглядывает в тарелки, в кастрюльки. Грустно смотрит в свою тарелку и заходит на следующий круг.
Здесь вообще нечего есть – слышу ее мысли) – в следующий раз поеду в другую баню.
Я не готова вот так сразу, после четвёртого крем-брюле, уходить. Опять ползу в кроватку. Пускай хоть сало завяжется))
Но сколько не тяни, а переезжать нужно, ведь нас ждет еще цветочный город, не одной же баней славится Гуанчжоу)
Выходим на рецепшен в восемь часов. Чуцучэ понимают и вызывают сразу, видимо за время путешествия мой китайский подтянулся.
Едем по счетчику, сумма получилась совсем небольшая, жаль, я не записала. В Гуанчжоу не соглашайтесь ехать без счетчика. Здесь недорогое такси, а при торге вам обязательно назовут сумму в два раза выше, чем насчитает счетчик.
Я отслеживаю маршрут по МепсМи и, когда мы практически совмещаемся с точкой « отель» , поднимаю глаза и вижу огромное здание гостиницы, а вдалеке, у центрального входа, бьют величественные фонтаны среди целого оазиса прекрасной зелени.
Эта картина затмила мне разум, и я запричитала:
- Стой, стой! Мы приехали!
Водитель остановился.
- Точно вы приехали?
- Да!
- Вам в этот отель?
- Да!
- Нужно развернуться.
- Не нужно! Мы пешком пойдем!
Он достаёт наши чемоданы и мы, радостные, топаем по тропинке к входу. Мимо проходят благоухающие люди. В воздухе витает аромат роскоши.
- Таня, сколько этот отель стоит? – осторожно спрашивает Надя.
- Да не парься, сущие копейки, на Букинге была большая скидка. О! Вот там я буду курить! – показываю на фонтаны напротив входа.
Заходим в холл.
Людей много, к нам подходит служащий в форме.
- Вы говорите по-английски – спрашиваю его.
- Да.
Радостно передаю юношу Наде.
- Поговори с человеком по-английски)
Я расслабляюсь, здесь не нужно напрягать мозг, вылавливая из памяти китайские названия. Сейчас Надина очередь разговаривать)
У нас отбирают багаж и ведут в следующий холл - огромный и в позолоте.
Я кручу головой, начинаю фотографировать.
Вдруг Надя зовет меня.
Отель не видит нашу бронь.
Ну, мне к таким ситуациям уже не привыкать, даже ничего не шевельнулось внутри. Найдут, никуда не денутся. К тому же, я при бронировании не забыла перевести язык на китайский и сделать скрин брони. Показываю телефон администратору.
- Это не наш отель.
Вот тебе раз!
Молодой служащий с нашими чемоданами сопровождает нас обратно к выходу, никаким образом не показав, что мы стали ему неинтересны. Объясняет, что наш отель находится напротив.
Идем искать это напротив. Надя печалится. Такая красивая гостиница и не наша.
-Да как ты перепутала-то?
Я хохочу.
-Зато, благодаря этому, мы с тобой целых десять минут жили в такой роскоши! ))
Напротив добраться не так просто. Оживлённая дорога. Переход воздушный, то есть, это мост. Тащим свои чемоданы наверх, потом вниз по ступенькам.
- Ох, как далеко тебе придётся ходить курить))
Наш отель не так роскошен, как предыдущий, хотя тоже очень и очень красивый.
Оформление быстрое, мы поднимаемся в номер и и - ваау! - вдруг из маминой из спальни в коридоре красный умывальник.
Номер очень хорош!
К тому же, в отеле есть бассейн на крыше, правда туда не пускают без шапочки. Хорошо хоть справку от китайского врача не требуют.
Я очень хочу в бассейн, но нас ждёт башня и цветочный город. И шапочки нет.
Мы знаем, как доехать до цветочного города на метро, но ведь уже вечер, время тратить не хочется. Берем такси.
Такси в Гуанчжоу очень интересные – в них стоит решетка между водителем и пассажирами. Смею предположить, что на переднее сидение пассажиров не берут. И еще таксисты очень не любят ездить по счетчикам. Мы настаиваем, не садимся в машину, крутим головой, выглядываем другое такси. Водитель сдается. Получилась ровно половина от той суммы, которую он называл сначала.
Но таксист привез нас почти к самой набережной, оставив цветочный город далеко позади.
Поэтому наш пешеходный маршрут был странным. Мы шли задом наперед, периодически оглядываясь на башню.
Цветочный город должен был поразить наше воображение, но, увы, в Гуйлине мы уже побывали в сказке, слабое подобие которой было сейчас в цветочном гопроде.
Загадочно и безлюдно выглядело это место.
Когда мы дошли до озера, огни уже начали гаснуть, а вскоре выключилась и сама башня. У меня было такое ощущение, что пробило 12 часов и моя карета превратилась в тыкву) При этом, на часах было всего половина одиннадцатого!
На башне пробежали иероглифы и буквы, желающие спокойной ночи. Гуанчжоу погружался в сон. Мы поплутали немного в поисках метро и опять поймали такси.
Надя ушла в номер, а я пристроилась на крылечке покурить. Жаркая, влажная ночь пахла югом и манила погулять, хотя бы до фонтанов отеля напротив, но сил уже не было. Всё-таки это так утомительно – отдыхать))
День восемнадцатый и сразу девятнадцатый вкратце.
Всё когда-нибудь заканчивается.
Утром, я встала спозаранку, поднялась на последний этаж, купила шапочку за 10 юаней и откисала в местном джакузи, пока не травмировала себе ногу о мощную струю воды. Так потом и хромала целый день.
На Гуанчжоу у меня было громадье планов и всего один день. Самое главное на сегодня – это купить подарки домой, ведь путешествуя с багажом в общественном транспорте особо шопинг себе не позволишь.
Мне просто интересно послушать ваши мнения, дорогие коллеги, где в мировой торговой столице можно купить хоть что-нибудь? Не за миллион китайских денег, не тряпку в стразах и не двадцать тонн оптом? Наверняка у вас есть интересные места для покупок? Поделитесь, пожалуйста!
А я могу только рассказать, как делать не нужно.
Не нужно ехать на центральный вокзал (метро Guangzhou Railway Station), топать там километр под землей на выход F2, не нужно кружить под палящим солнцем среди торговых центров (рынков) и искать там белую лошадь . Все эти рынки имеют в своем названии иероглиф лошадь, и все торгуют одним и тем же дрантям.
Словарик:
Дрантя – абсолютно непригодные для ношения вещи, выглядящие так, словно их отобрали у бомжа, который нежно берег эти тряпочки с 1992 года.
Если вы уже добрались до этого табуна лошадей, зайдите в любой и удостоверьтесь, что вам здесь ничего не надо. А если что-то всё-таки вам приглянется, не пытайтесь это что-то померять. Примерочных там просто нет.
Но также не нужно ходить по пафосным торговым центрам, например у метро Taojin (мы там жили). Цены снесут вас с ног. Хотя, возможно вы как раз мечтали приобрести джинсы за 3 тыщи долларов, а тут как раз ваша мечта в неприметном бутике.
Не нужно также пытаться найти более-менее вменяемый торговый центр по наличию в них сетевых магазинов. Мы нашли на Мепсми магазин H& M, долго топали к нему, в надежде, что там уж точно мы обнаружим массу других, недорогих магазинов. Но не тут-то было. Все этажи и подвал занимал только H& M. Я даже с горя купила там не нужную мне футболку, а все потому, что я свинюшка накануне не слишком настойчиво искала стирку в Яншо, а в Гуанчжоу эта услуга оказалась очень дорогой. Купить было дешевле).
А что нам нужно было сделать сразу прямо с утра?
Правильно! – ехать на Пекинскую улицу! Ширпотреба (читай - сувениров) по 10-15 юаней там пруд пруди (кстати, футболки по 10), а также есть Miniso.
Только совсем недавно я узнала, что в Киеве этих Miniso тоже хватает, а один из них находится в торговом центре, рядом с моим домом)
На Пекинской улице есть все, что нам нужно было в Гуанчжоу.
Здесь даже есть мостовая под стеклом. Ей много лет и столько же она еще простоит с таким бережным отношением.
С удовольствием мы побродили по маленьким магазинчикам, полюбовались азиатским колоритом города.
Нога разболелась очень сильно, видимо закончился мой запас прочности. Сижу в кафе, печалюсь, а Надя обследует территорию. Последняя попытка привезти домой гостинцев заканчивается в супермаркете, который находится здесь же, рядом с кафе. Чувство вины перед домашними (почти три недели в Китае и ничего им не привезти! ) толкает меня на безрассудства. Покупаю всё подряд) До сих пор у меня есть нераспечатанные: упаковка с водорослями и упаковка с какими-то приправами, муж утверждает, что это вообще жареный кунжут. Боюсь никто и никогда это уже не распечатает. А печенье и конфеты с дурианом я месяца через три выбросила. Зачем покупала? Домашние мои любят сушеный дуриан, а его в этом супермаркете не нашлось.
На этой высокой ноте, отбросив все планы на этот город ввиду усталости и ножной моей болезни, груженные покупками, мы поехали в отель, причем, на метро. Зря я, что ли, искала гостиницу в двух шагах от метро? )
В этот день мы полностью выполнили план по метро, раз уж не удалось осуществить другие планы.
Дохромав до бассейна, я до поздней ночи плавала и валялась в джакузи, наблюдая, как на город опускается вечер.
На этом наше путешествие в Китай закончилось.
Утром мы улетели в Москву. В аэропорту Гуанчжоу у меня отняли usb-прикуриватель, еще мы съели там очень дорогой фруктовый салат с майонезом (! ) и поменяли юани на доллары с сумасшедшей комиссией.
Кстати, в этом аэропорту есть курилка! Больше ничем аэропорт Гуанчжоу не запомнился.
В Москве с рыданьями расстались, Надя улетела в Милан, а я на следующий день поехала в Киев поездом.
Я очень рада, что судьба свела меня с моей попутчицей Надей, и очень Наде благодарна, что она взяла на себя все бытовые вопросы и ни разу нигде меня не бросила и придумала название этому отчету)
Я надеюсь, Надюша, что когда-нибудь мы с тобой вдвоем покатаемся еще по земному шару! )
А всех читателей благодарю за долготерпение в прочтении моего отчета, за комментарии и лайки! Пусть сбываются ваши мечты!
Гуанчжоу 2017-06-14 17 день.
О четвертій годині ранку ми сидимо на сходах розкішної лазні та куримо.
Вірніше, курю я, а Надя терпляче чекає поки сигаретний дим приведе мій мозок у порядок і я зможу розмовляти нормальною китайською мовою, а не тільки російською матюкою. Поруч треться охоронець, питає, що нам тут треба, чому не заходимо, звідки приїхали. Я курю, на всі питання киваю "так", це завжди допомагає підтримати милу бесіду. На моєму "Вомен ши Вукелан рен" (ми українці) охоронець трохи зависає. Що таке Вукелан він явно не знає. Та що там дивуватися, у першій лазні не могли зрозуміти навіть їхнє рідне чуцуче, не те що назва далекої країни. Хоча, ось в Індонезії Україну знають і навіть знають хто такий Шевченко) Як тільки чули Юкрейн, одразу перепитували – Україна? Андрій Шевченко? )
Легкий географічний екскурс та цигарка дійсно допомогли мені врівноважитись. Ну неприємно, так, але нічого не вдієш, йдемо заселятися в лазню.
Всередині нічого немає.
Невеликий порожній прямокутник коридору та натяк на ліфт. Кнопку ліфта не видно. Зітхаємо та повертаємося до охоронця. Той зітхає у відповідь, йде з нами і показує, де кнопка ліфта.
Нарешті, потрапляємо до величезного холу, посередині міні басейн з водою і невеликою кам'яною інсталяцією. Такий собі пафосний фонтанчик. Мармур.
І величезний рецепшен. Краса та розкіш. Живі квіти.
Я перепаковую валізу та рюкзак, щоб здати багаж, а з собою взяти чисті речі, а то після сліпінгбасу я схожа на пом'ятого бомжа.
Недовге оформлення (нагадую, для оформлення в лазню потрібен паспорт! ) і ми у бажаному раю.
Ця лазня мені сподобалася набагато більше. Вона новіша за лазню №8, сучаснішу, красивішу, зручнішу.
Ще нічого не працює, ми швидко йдемо в душ, переодягаємося в піжамки та спати. Дорогою намагаємося випросити у персоналу води. Наливають, звісно гарячу. У Китаї не п'ють холодну воду і нам не радять.
Ніяк не можу лягти зручно, крутюся до самого сніданку. Ліжечко в лазнях – це крісло, яке за допомогою пульта повністю розкладається у ліжко. Але біля ніг окремий пуф і він у мене чомусь весь час від'їжджає.
У цій лазні спальня розділена невисокими перегородками на маленькі, по п'ять ліжечок, блоки.
Настає сніданок, включається пилосос, все одно не поспиш.
Сніданок чудовий. По-перше, ми вже стріляні горобці, що потрапило не гребемо. По-друге, тут явно не заощаджують на харчуванні. Я вибираю капусту із яйцем. Вдома намагалася повторити, але, на жаль, так смачно не виходить. (Паличка несмачна, просто тісто). Ну а яєчні пирожки завжди поза конкуренцією)
Їдальня дуже затишна та красива, є дивани з м'якими подушками, є прості стільці. Народу зовсім мало.
Що погано в лазнях – це чітко окреслений час для їжі. Тепер усі наїлися та чим зайнятися? У воду не можна ще менше години. Ідемо досипати. Пилосос перемістився ближче до нас і навіть беруші не рятують.
З'являється думка розвідати де що знаходиться (кінотеатр, спортзал, ігрова), але я не знаходжу сходи вгору. І якось так вийшло, що ось я вже на першому поверсі, а навколо напівтемрява і свічки. І нікого. Де всі люди рятуються від пилососу?
Зазвичай у лазнях не можна фотографувати, я підійшла і попросила дозволу, але фотографії вийшли погано, дуже розмите світло.
Кажуть, лазня зачинялася на реконструкцію, цілком можливо, що в неї тепер інший дизайн.
Шафки знаходяться в окремих кімнатках із прозорими фіранками, але все одно це більш приватно, ніж у пекінській лазні №8, де ми перевдягалися прямо на проході, поряд із туалетними столиками. Хто соромився розглядати нас в упор, той мав можливість тишком-нишком коситися через дзеркало.
Душові тут індивідуальні, дуже великі, це цілі кімнати, в них є все, що може знадобитися, щоб привести себе в порядок - зубні щітки з пастами, станки для гоління з гелем для гоління, шампунь, гель для волосся, гель для душу, скраб для тіла, гребінця, безліч серветок.
Є сауна. Мені здається, є ще римська парна, але вона не працює. Існують лазні з безліччю різних саун або як сказати...кабінетів лазневого напряму)) Бачила колись відео з шанхайської лазні, там була маса різних саун, та ще й у загальному відділенні. Тут все це у мокрій зоні, тобто окремо для жінок, окремо для чоловіків.
Басейнів два. Один із дуже гарячою водою, досить глибокий, по всьому периметру лавочка. Сиди тихенько, грейся. Другий – досить великий, не дуже гарячий, оснащений цікавими штучками.
По-перше, водоспад. Він маленький, але вода ллється з великим натиском, прямо збиває з ніг. По-друге, є сидіння – джакузі. Сідаєш на таке, натискаєш кнопку, вода б'є знизу і масажує філейну частину) По-третє, два вигнуті лежаки з різним по інтенсивності водним масажем. На одному вода б'є тоненькими струмками і не дуже інтенсивно, а на іншому струмені товстіший і б'є сильніше. Ще, у протилежному від сидінь боці можна включити прямі струмені води. Я ходила вздовж борту басейну і включала всі кнопки поспіль і верещала від задоволення. Ось це СПА, я розумію))
Відвідувачів цього дня було небагато чи було ще рано, але разом зі мною були лише три молоді китаянки, майже діти, одна з них так соромилася, що залізла до басейну у білизні. Ніхто не змушував її роздягнутися з чого я зробила висновок, що можна і так. Хоча, в китайських лазнях прийнято бути голяка.
Дівчата одразу полізли у гарячий басейн. Але там більше двох хвилин не висидиш. Вийшли, посиділи у кріслах. Як тільки клієнт сів у крісло, йому відразу пропонують встати вибрати собі частування. Чай, фрукти (включаючи помідори) стоять на столику, неподалік басейну.
Ідеш повз – ніхто не пропонує. Тільки сіл – йдуть до тебе і наполегливо вмовляють почастуватись.
Після частування, за ідеєю, в гарячу воду краще не потикатися. Але у дівчаток, певне, обмежений час. Вони беруть штурмом «мій» басейн і включають усі кнопки) Я неохоче звільняю їм плацдарм.
Сідаю в крісло, відразу підходить дівчина з чаєм. Запитую її як щодо цхоцао (процедура схожа на наш пілінг, тільки інтенсивніша) і мене відводять на «обдираловку».
Починається диво. Всього сімнадцять днів тому моє тіло обдерли до кісток і ось знову я чумаза до чорноти. Мене поливають гарячою водою і шкребуть жорсткою щіткою, не шкодуючи. Запах слабо нагадує оцет, але шкіру, що розчервонілася, не щипає, навряд чи там є якась кислота. Незважаючи на деяку незручність (все ж таки у нас на пілінгах зони впливу більш обмежені) я повністю розслабляюся, віддаюся в руки майстру, а вона все шкребе і шкребе зліва направо, праворуч наліво, зверху вниз, знизу вгору, не забуваючи періодично поливати гарячою водою.
-Мазати будемо глиною чи молоком?
Виринаю з дрімоти.
-А Що краще? А скільки коштує?
Варто задоволення не дуже дорого, після короткого обговорення дівчина пропонує мене намазати і тим, і іншим. Я все одно нічого не розумію в таких речах, тому киваю та підписую чек (134 юаня за все, включаючи сам пілінг).
На молоці виявляється масаж. Неймовірні почуття. По розпаленій шкірі оксамитом розтікається молоко, ніжні руки масажистки пурхають у цьому молочному раю, а я знову засинаю. Прикро прямо, як я люблю проспати масаж.
Потім настає черга глини, намазування відбувається досить швидко, мене ведуть в сауну, попередньо видавши маленьке полотенце з холодильника. Рушник мокрий, їм належить закривати рот і ніс, щоб не вдихати гарячу пару. 5 хвилин у сауні та глину потрібно змити. Гель для душу не використати.
До відвідування китайських лазень я жодного разу не була у сауні саме тому, що боялася гарячого повітря. Тепер іноді собі дозволяю, але мокрий холодний рушник беру обов'язково.
Так як я побоююся високих температур, то в сауні я, можливо, не досиділа обов'язкових 5 хвилин, але шкіра після тієї глини все одно була неймовірною. А може і після молока) Потрібно вдома спробувати молоком намаститися)
Сідаю в крісло відпочити, мені несуть чай і пропонують почастуватися фруктами. З'їдаю банан і в кращих традиціях сунуся в джакузі. Ну порожній басейн, як не скористатися)
Валяюся на лежаку-джакузі не більше пари хвилин, приходить матуся з дівчинкою, дівчинка шумно пустує, мабуть настав час мені піти поспати.
Приношу Наді яблуко та новину про чудовий пілінг. Вона йде на процедури, а я завалююся спати. Які ж молодці ці китайці? Таку концепцію відпочинку вигадали! Саме для мене.
У цих ліжечках можна займатися багатьма речами. Можна спати. Дивитися телевізор. Жувати яблуко. Пити каву. Або соки. Робити манікюр, педикюр, масаж ніг. Чистить вуха. Стрич волосся в носі. Деякі китайці примудряються навіть курити. А от курити якраз не можна. І не можна голосно розмовляти. Весь відпочинковий зал розділений на невеликі зони низькими перегородками. Ми не бачимо тих, хто лежить на попередньому ряду, але добре їх чуємо.
-Цін бу шохуа! (Заткніться, будь ласка! ) чемно прошу кричучих чоловіків. Вони швидше здогадуються, ніж розуміють мене, хихикають, але замовкають.
Я читала перед поїздкою, що попросити китайця щось робити звичайно можна, але він усміхнеться ласкаво і продовжить робити те, що зручно йому. Але польові випробування на цю тему довели протилежне) Я попросила і це спрацювало) вони замовкли.
Пригадую, що потрібно забронювати житло на найближчу ніч, ціна в нашому готелі (у готелі, який ми забронювали на ніч перед вильотом додому) вже не така солодка як три місяці тому, але знижка є і це тішить. Звичайно, якби я розуміла, що ночувати там доведеться дві ночі, а не одну, то я б забронювала що простіше, а не п'ятірку біля метро. Забігаючи вперед – цей готель був справжньою п'ятіркою і коштував кожну свою копієчку. Шкода, що за 68 доларів на добу не можна зняти десь у курортному місці готель такого класу)
Ставлю будильник, щоб не проспати обід і нарешті засинаю.
Ось чесно вам скажу - прокинутися на обід по будильнику - це була моя давня мрія. ) Взагалі, лазня захоплювала мене неймовірно. Казка, а чи не відпочинок. Немає нічого крутішого, ніж валятися, паритися, валятися, їсти, валятися, паритися, валятися… І знову є)
Обід у лазні рясніший за сніданок. Сідаємо біля вікна, на диванах, серед подушок. Просто релаксуємо)
Обідаємо довго дпро саму вечерю.
Через скло видно кухня відкритого типу.
Вранці там кухар ліпив пельмені, а зараз видають суп.
Після обіду мені все ще хочеться спати. Ще хочеться масаж ніг, але спати більше.
Вмикаю телевізор. Тут немає навушників, динаміки розміщені прямо в узголів'ї крісла. Якщо чути погано, то можна підняти «вуха» як у кріслі літака.
Між кріслами ходить персонал пропонує різноманітні послуги. Я забула слово масаж і мені ліньки діставати телефон, щоб скористатися перекладачем. Засинаю і мені сниться слово масаж - анмо.
У залі для сну постійна напівтемрява, якщо не брати з собою телефон, то взагалі незрозуміло котра година.
Цікаво, коли спливає час перебування, відвідувача попереджають? Або якщо прострочив вихід на десять хвилин, беруть гроші ще за одну добу?
Прокинувшись, я йду трохи попаритися в басейн із джакузі, потім у душ. Наводжу зачіску до ладу, щоб після вечері одразу поїхати. З'явилася ідея поїхати до вежі, подивитися на квіткове місто.
Туалетні столики в цій лазні чудові, до того ж вся косметика дуже приємна. З таких дрібниць і складається враження про відпочинок.
На гарячих джерелах, ні в Силі, ні в Луншен ніякої косметики не було. Хоча в Луншені ми не були в спільних роздягальнях, може, там щось і є. Але в номерах дорогого готелю був лише стандартний набір: шампуні-гелі.
Час до вечері закінчився непомітно. Їсти ще не хочеться, але піти, не повечерявши, з цього царства халяви, я не можу. Мені обов'язково потрібно на вечерю, адже у лазні – це основний прийом їжі. Чого тут тільки нема! )
Височіють колони ситечок з різноманітними бао- та цзяо-цзи.
Парують чани з овочами. М'яса, риби, а також різноманітних лап, безліч. Напої, фрукти, десерти, салати, горіхи. Є навіть суші.
Набираємо різних смаколиків. Потім ще трохи і крем-брюле. Потім ще крем-брюле. Потім знову крем-брюле. Ааааа! Зупиніть мене)
Спостерігаємо цікаву картину. Серед усього цього достатку ходить дівчина з великою тарілкою і однієї суші, що сиротливо лежить на ній. Одне коло нарізає. Другий. Заглядає у тарілки, у каструльки. Сумно дивиться у свою тарілку і заходить на наступне коло.
Тут взагалі нічого є – чую її думки) – наступного разу поїду в іншу лазню.
Я не готова отак одразу, після четвертого крем-брюле, йти. Знову повзу в ліжечко. Нехай хоч сало зав'яжеться))
Але скільки не тягни, а переїжджати треба, адже на нас чекає ще квіткове місто, не однією ж лазнею славиться Гуанчжоу)
Виходимо на рецепшен о восьмій годині. Чуцуче розуміють і викликають одразу, мабуть за час подорожі мій китайський підтягнувся.
Їдемо лічильником, сума вийшла зовсім невелика, шкода, я не записала. У Гуанчжоу не погоджуйтесь їхати без лічильника. Тут недороге таксі, а при торгі вам обов'язково назвуть суму вдвічі вищу, ніж нарахує лічильник.
Я відстежую маршрут по МепсМі і, коли ми практично поєднуємося з точкою «готель», піднімаю очі і бачу величезну будівлю готелю, а вдалині, біля центрального входу, б'ють величні фонтани серед цілої оази чудової зелені.
Ця картина затьмарила мені розум, і я заголосила:
- Стій, стій! Ми приїхали!
Водій зупинився.
- Чи ви приїхали?
- Так!
- Вам у цей готель?
- Так!
- Потрібно розвернутися.
- Не потрібно! Ми пішки підемо!
Він дістає наші валізи і ми, радісні, топаємо стежкою до входу. Мимо проходять пахучі люди. У повітрі витає аромат розкоші.
- Таня, скільки цей готель коштує? – обережно питає Надя.
- Та не парься, справжні копійки, на Букінгу була велика знижка. О! Ось там я куритиму! – показую на фонтани навпроти входу.
Заходимо до холу.
Людей багато, до нас підходить службовець у формі.
- Ви говорите англійською – питаю його.
- Так.
Радо передаю юнакові Наді.
- Поговори з людиною по-англійському)
Я розслабляюся, тут не потрібно напружувати мозок, виловлюючи з пам'яті китайські назви. Зараз Надіна черга розмовляти)
У нас відбирають багаж і ведуть до наступного холу - величезний і в позолоті.
Я крутю головою, починаю фотографувати.
Раптом Надя кличе мене.
Готель не бачить нашу броню.
Ну, мені до таких ситуацій вже не звикати, навіть нічого не ворухнулося всередині. Знайдуть, нікуди не подінуться. До того ж, я при бронюванні не забула перекласти мову на китайську і зробити скрін броні. Показую телефон адміністратору.
- Це не наш готель.
Ось тобі вкотре!
Молодий службовець із нашими чемоданами супроводжує нас назад до виходу, жодним чином не показавши, що ми стали йому нецікавими. Пояснює, що наш готель розташований навпроти.
Ідемо шукати це навпаки. Надя засмучується. Такий гарний готель і не наш.
-Та як ти переплутала?
Я регочу.
-Зате, завдяки цьому, ми з тобою аж десять хвилин жили в такій розкоші! ))
Навпаки дістатися не так просто. Жвава дорога. Перехід повітряний, тобто це міст. Тягнемо свої валізи нагору, потім вниз по сходах.
- Ох, як далеко тобі доведеться ходити палити))
Наш готель не такий розкішний, як попередній, хоча теж дуже і дуже красивий.
Оформлення швидке, ми піднімаємося в номер та - ваау! - раптом з маминої зі спальні у коридорі червоний умивальник.
Номер дуже гарний!
До того ж у готелі є басейн на даху, правда туди не пускають без шапочки. Добре хоч довідку від китайського лікаря не вимагають.
Я дуже хочу в басейн, але нас чекає вежа та квіткове місто. І шапочки немає.
Ми знаємо, як доїхати до квіткового міста на метро, але вже вечір, час витрачати не хочеться. Беремо таксі.
Таксі в Гуанчжоу дуже цікаві – у них стоїть ґрати між водієм та пасажирами. Наважуюся припустити, що на переднє сидіння пасажирів не беруть. І ще таксисти дуже не люблять їздити лічильниками. Ми наполягаємо, не сідаємо в машину, крутимо головою, виглядаємо інше таксі. Водій здається. Вийшла рівно половина від тієї суми, яку він називав спочатку.
Але таксист привіз нас майже до набережної, залишивши квіткове місто далеко позаду.
Тож наш пішохідний маршрут був дивним. Ми йшли задом наперед, періодично оглядаючись на вежу.
Квіткове місто мало вразити нашу уяву, але, на жаль, у Гуйліні ми вже побували в казці, слабка подоба якої була зараз у квітковому гопроді.
Загадково та безлюдно виглядало це місце.
На Гуанчжоу у мене була величезна кількість планів і всього один день. Найголовніше на сьогодні – це купити подарунки додому, адже подорожуючи з багажем у громадському транспорті особливо шопінг собі не дозволиш.
Мені просто цікаво послухати ваші думки, дорогі колеги, де у світовій торговій столиці можна купити хоч щось? Чи не за мільйон китайських грошей, не ганчірку у стразах і не двадцять тонн оптом? Напевно, у вас є цікаві місця для покупок? Поділіться, будь ласка!
А я можу лише розповісти, як робити не треба.
Не треба їхати на центральний вокзал (метро Guangzhou Railway Station), тупотіти там кілометр під землею на вихід F2, не потрібно кружляти під палючим сонцем серед торгових центрів (ринків) і шукати там білого коня. Всі ці ринки мають у своїй назві ієрогліф кінь, і всі торгують одним і тим же ганком.
Словник:
Дрантя – абсолютно непридатні для носіння речі, що виглядають так, ніби їх відібрали у бомжа, який ніжно беріг ці ганчірочки з 1992 року.
Якщо ви вже дісталися цього табуна коней, зайдіть у будь-який і переконайтеся, що вам тут нічого не треба. А якщо все-таки вам сподобається, не намагайтеся це щось поміряти. Примірювальних там просто немає.
Але також не потрібно ходити пафосними торговими центрами, наприклад біля метро Taojin (ми там жили). Ціни знесуть вас із ніг. Хоча, можливо ви мріяли придбати джинси за 3 тисячі доларів, а тут ваша мрія в непримітному бутіку.
Не потрібно також намагатися знайти торговий центр, що більш-менш розумний, за наявністю в них мережевих магазинів. Ми знайшли на Мепсмі магазин H&M, довго тупотіли до нього, сподіваючись, що там точно ми виявимо масу інших, недорогих магазинів. Але не тут було. Усі поверхи та підвал займав лише H&M. Я навіть з горя купила там не потрібну мені футболку, а все тому, що я свинюшка напередодні не надто наполегливо шукала прання в Яншо, а в Гуанчжоу ця послуга виявилася дуже дорогою. Придбати було дешевше).
А що нам потрібно було зробити одразу прямо з ранку?
Правильно! - їхати на Пекінську вулицю! Ширпотреба (читай - сувенірів) по 10-15 юанів там хоч греблю гати (до речі, футболки по 10), а також є Miniso.
Тільки зовсім недавно я дізналася, що у Києві цих Miniso теж вистачає, а один із них знаходиться в торговому центрі, поруч із моїм будинком)
На Пекінській вулиці є все, що нам потрібно було в Гуанчжоу.
Тут навіть є бруківка під склом. Їй багато років і стільки ж вона ще простоїть з таким дбайливим ставленням.
Із задоволенням ми поблукали маленькими магазинчиками, помилувалися азіатським колоритом міста.
Нога розболілася дуже сильно, мабуть закінчився мій запас міцності. Сиджу в кафе, засмучуюся, а Надя обстежує територію. Остання спроба привезти додому гостинців закінчується у супермаркеті, який знаходиться тут же, поряд із кафе. Почуття провини перед домашніми (майже три тижні у Китаї і нічого їм не привезти! ) штовхає мене на нерозсудливість. Купую все підряд) Досі у мене є нероздруковані: упаковка з водоростями та упаковка з якимись приправами, чоловік стверджує, що це взагалі смажений кунжут. Боюся, ніхто і ніколи це вже не роздрукує. А печиво та цукерки з дуріаном я місяця за три викинула. Навіщо купувала? Домашні мої люблять сушений дуріан, а його у цьому супермаркеті не знайшлося.
На цій високій ноті, відкинувши всі плани на це місто через втому і ніжний моїй хворобі, завантажені покупками, ми поїхали в готель, причому, на метро. Даремно я, чи що, шукала готель за два кроки від метро? )
Цього дня ми повністю виконали план по метро, якщо вже не вдалося здійснити інші плани.
Дошкулявши до басейну, я до пізньої ночі плавала і валялася в джакузі, спостерігаючи, як на місто опускається вечір.
На цьому наша подорож до Китаю закінчилася.
Вранці ми відлетіли до Москви. В аеропорту Гуанчжоу у мене відібрали usb-прикурювач, ще ми з'їли там дуже дорогий фруктовий салат з майонезом (! ) і поміняли юані на долари з божевільною комісією.
До речі, у цьому аеропорту є курилка! Більше нічим аеропорт Гуанчжоу не запам'ятався.
У Москві з риданнями розлучилися, Надя полетіла до Мілана, а я наступного дня поїхала до Києва потягом.
Я дуже рада, що доля звела мене з моєю попутницею Надею, і дуже Надя вдячна, що вона взяла на себе всі побутові питання і жодного разу ніде мене не кинула і придумала назву цього звіту)
Я сподіваюся, Надюша, що колись ми з тобою вдвох покатаємося ще земною кулею! )
А всім читачам дякую за довготерпіння у прочитанні мого звіту, за коментарі та лайки! Нехай справджуються ваші мрії!
