Китайский город-курорт Далянь расположен на юге Ляодунского полуострова в провинции Ляонин и омывается с трёх сторон водами Жёлтого моря. Этот сравнительно молодой по китайским меркам мегаполис (ему чуть более 100 лет) славен тем, что там расположены самые известные здравницы КНР. Лучшие врачи Поднебесной, мастера традиционной китайской медицины давно уже снискали славу, если не богов, то уж чародеев - это точно. Уже более десяти лет Даляньские медицинские центры принимают с каждым годом увеличивающийся поток пациентов из России и стран СНГ. Об особенностях лечения в Даляне, о плюсах и минусах местных лечебных учреждений у меня сложилось собственное мнение в результате поездки за здоровьем в сентябре 2009 года. Некоторые заведения я назову созвучно их настоящим названиям - чтобы не вызывать агрессию в адрес этого сайта.
Я, как и многие наши соотечественники, обратила свой взгляд на Восток после многолетних тщетных попыток вылечиться в России. Мой позвоночник с каждым годом разрушался всё сильнее, принося немыслимые страдания. Все уколы и таблетки, а также мази и физиотерапия вместо улучшения приносили только дополнительные проблемы. В отчаянии я стала искать информацию в интернете, на форумах и медицинских сайтах. Так и вышла на Далянь. При всём обилии обсуждений и дебатов на тему пользы от китайского лечения, однозначных выводов сделать не удалось: я не могла определиться, в какой медицинский центр мне ехать. И тогда решила поехать просто в Далянь, а там на месте посмотреть, где мне смогут помочь. Вот так и получилось, что я ознакомилась с работой сразу нескольких центров традиционной китайской медицины. Начала с самого популярного среди русских туристов - Ченьгу. Здание в центре города с собственной гостиницей на 3-м этаже. Взяла для начала процедуры на три дня: диагностику по пульсу, массаж, иглоукалывание, лекарства - получилось дороговато, но хотелось получить лучшее лечение - как это выглядело по уровню популярности центра. Упорно терпела все манипуляции, пила травяные настои. На четвёртый день поняла, что улучшения не происходит, переводчик затруднился объяснить мне причину, а врач предложил процедуру игло-нож - практически операцию на позвоночнике. Я отказалась, так как уже была наслышана о неоправданном риске этой процедуры. Тем более, я слышала от других больных, что вместо стерильности при проведении этой манипуляции в медцентре прибегают к использованию лошадинных доз антибиотиков. Этого добра мне хватило и на родине. Общаясь с другими пациентами (а их было довольно много), я не услышала удовлетворительных мнений, все ждали чуда - которое не спешило их посетить. К тому же, выяснилось, что у медцентра свой "конёк" - это лор-заболевания и желудочно-кишечный тракт. А мне нужен был самый лучший специалист по лечению межпозвонковых грыж. Заплатив за процедуры 250 долларов, я решила, что пора подыскать другое место.
В Ченьгу, конечно, не обрадовались такому решению, и соответственно напутствовали: "Всё равно лучше не найдешь, только время потеряешь".
Но я не теряла времени, не впадала в уныние, гуляла по прекрасному зелёному городу, купалась в Жёлтом море, общалась на пляже с соотечественниками, которые лечились в других медучреждениях. По совету одной новой знакомой я обратилась в медцентр Заморский боевой госпиталь - тоже очень популярный среди соотечественников. Он расположен ближе всех остальных к морю и неплохому пляжу "Ракушка". И в то же время, находится недалеко от центра.
Придя в госпиталь, я не стала плыть по течению, как в первом случае, а стала требовать дать мне врача-специалиста именно по опорно-двигательному аппарату, причём такого, о котором могут дать отзывы клиенты - нынешние или бывшие. На меня посмотрели странно. Попытались сделать вид, что не услышали и повели к врачу. Врач оказался довольно молодым, что по китайским понятиям не есть хорошо. Я уже к тому времени выяснила у бывалых, что успешно могут лечить лишь врачи со стажем не менее 20 лет. Но я - не зануда и решила вначале услышать от доктора его мнение о моём здоровье. Он долго держал руки на пульсе, смотрел рот и щупал печень. Затем сообщил почти слово в слово то, что я уже слышала в Ченьгу. Причём, ни намёка на мой позвоночник. Когда я попросила посмотреть спину и достала привезённые с собой снимки, их почему-то стал смотреть переводчик и что-то объяснять улыбающемуся врачу. Спину мне всё-таки посмотрели, но лекарства стали назначать от "ожирения печени". Мне стало как-то неуютно и я откланялась. Хотя бюджет , который мне выкатили на рассмотрение, был поскромнее, чем в предыдущем месте.
В этот день я съездила в зоопарк и настолько подняла настроение, что, вернувшись к вечеру в отличную гостиницу Кемпински, где я жила по смешным для этой международной сети расценкам, свалилась в постель и заснула безмятежным сном. Будто знала, что назавтра всё будет хорошо!
Утро оказалось действительно удачным, и я - мудренее. Я пошла на рецепшн и попросила переводчика. Ко мне вышло юное создание с уникальным для китайцев английским произношением. И спросила её не о медицинском центре, в котором можно полечить спину, а О ХОРОШЕМ ВРАЧЕ, у которого лечатся китайцы! Это было мгновенное озарение, наверное, ниспосланное мне свыше. Девчушка нашлась не сразу - вначале сделала несколько звонков, задавая вопросы взволнованным голосом. И вот через несколько минут в моих руках оказался телефонный номер, по которому мне было обещано найти "лучшего врача Даляня".
На том конце мне ответили женским голосом на вполне приличном русском языке. Так состоялось моё знакомство с Лёлей - переводчицей, работающей с несколькими медицинскими центрами Даляня. Мы встретились и сразу поехали в клинику Тунжэньтан, расположенную недалеко от центра города. По дороге Лёля рассказала о том, что бренд Тунжэньтан имеет многовековую историю, что это самое знаменитое фармакологическое предприятие Китая, известное во всём мире. Но мы ехали к доктору. "Ему уже около 80-ти", - рассказывала Лёля, - но он очень крепкий и очень грамотный - людей поднимает на ноги даже в самых тяжёлых случаях". Я уже благодарила всех святых за то, что догадалась искать не учреждение, а врача, когда перед нами распахнулись двери симпатичного особнячка, выполненного в национальном стиле, навстречу улыбалась девушка-администратор... Однако, здесь меня ожидало самое горькое разочарование, из тех, что уже довелось испытать в Даляне: чудесный доктор собирался уезжать на неделю в Пекин и мог провести со мной лишь один сеанс - сегодня!
Я со слезами, застывшими в глазах, смотрела на Лёлю и не знала, что сказать. Хотелось развернуться и брести, куда попало - лишь бы не видеть удивлённых лиц служащих Тунжэньтан: такой острой реакции они явно не ожидали.
Лёля догнала меня на выходе и уже махала рукой проезжающему рядом такси. "Не надо! Не расстраивайтесь! Здесь есть отличные врачи - просто русские о них не знают! Сейчас мы приедем в хороший медцентр для китайцев. Там есть врач, который вам поможет, " - Лёля говорила быстро, стараясь не допустить моих слёз.
Через пол часа я сидела в идеально чистом небольшом кабинете врача по имени Пётр - как его представили мне на русский манер. Лет 60-ти на вид (впоследствие оказалось, что ему за 70), в белоснежном халате с идеально ухоженными ногтями и очень внимательным умным взглядом. Первое, что мне перевела Лёля со слов доктора, это констатацию того, что у меня одно плечо выше другого и заметно искривление позвоночника влево.
Это произошло ещё до того, как я присела на стул и протянула ему руку для ощупывания пульса. Ни слова про печень - слава Богу! Требовательно протянута рука - доктор просит снимки. Всё. Я его нашла.
Потерянная мною неделя до встречи с доктором Джао Син Ли, главврачом медцентра "Весна" (Бай Юнь), всё-таки не прошла даром: я смотрела на врача, как на чудо, дарованное мне за предыдущие испытания. Я верила ему безоговорочно, а он ничего не упускал из виду: подробно расспросил меня о всех болезнях, которые были с детства, задал вопросы по поводу видимых следов медицинских вмешательств, поинтересовался наследственностью и прежним лечением, мне кажется, даже принюхивался, пытаясь уловить какие-то изменения в моём организме. И сразу, не дав мне собраться с мыслями, доктор Пётр взялся за мой позвоночник. И как взялся! Не скрою, в первый день я выходила из кабинета со слезами на глазах, но...без боли в пояснице. Потом ему удалось вправить ещё одну грыжу - в районе шеи. Через день-два я перестала принимать обезболивающие - иглы и травы сняли болевой синдром. Основную работу по наведению порядка в моём позвоночнике доктор проделал в первую неделю ежедневных часовых сеансов массажа, иглоукалывания и разных прогреваний. Ещё неделю шло закрепление достигнутого эффекта, и уезжала я вполне счастливая, с запасом китайский травяных лекарств в чемодане.
К чему рассказана вся эта не слишком-то весёлая история? А к тому, что даже в таком переполненном врачами городе, как китайский Далянь, настоящих чародеев надо искать по имени, а не по названию даже самого разрекламированного учреждения. Стучитесь - и вам откроют!
Китайське місто-курорт Далянь розташоване на півдні Ляодунського півострова в провінції Ляонін і з трьох сторін омивається водами Жовтого моря. Цей порівняно молодий за китайськими мірками мегаполіс (йому трохи більше 100 років) славиться тим, що там розташовані найвідоміші здравниці КНР. Найкращі лікарі Піднебесної, майстри традиційної китайської медицини давно вже здобули славу, якщо не богів, то вже чарівників – це точно. Вже більше десяти років Даляньські медичні центри приймають з кожним роком потік пацієнтів, що збільшується, з Росії та країн СНД. Про особливості лікування в Даляні, про плюси та мінуси місцевих лікувальних закладів у мене склалася власна думка у результаті поїздки за здоров'ям у вересні 2009 року. Деякі заклади я назву співзвучно їх справжнім назвам - щоб не викликати агресію на адресу цього сайту.
Я, як і багато наших співвітчизників, звернула свій погляд на Схід після багаторічних марних спроб вилікуватися в Росії. Мій хребет з кожним роком руйнувався все сильніше, приносячи неймовірні страждання. Усі уколи та таблетки, а також мазі та фізіотерапія замість покращення приносили лише додаткові проблеми. У розпачі я почала шукати інформацію в інтернеті, на форумах та медичних сайтах. Так і вийшла на Далянь. При всій кількості обговорень і дебатів на тему користі від китайського лікування, однозначних висновків зробити не вдалося: я не могла визначитися, в який медичний центр мені їхати. І тоді вирішила поїхати просто до Даляні, а там на місці подивитися, де мені зможуть допомогти. Ось так і вийшло, що я ознайомилася з роботою кількох центрів традиційної китайської медицини. Почала з найпопулярнішого серед російських туристів – Ченьгу. Будівля у центрі міста з власним готелем на 3-му поверсі. Взяла для початку процедури на три дні: діагностику по пульсу, масаж, акупунктуру, ліки - вийшло дорогувато, але хотілося отримати найкраще лікування - як це виглядало за рівнем популярності центру. Наполегливо терпіла всі маніпуляції, пила трав'яні настої. На четвертий день зрозуміла, що поліпшення не відбувається, перекладача важко пояснити мені причину, а лікар запропонував процедуру голко-ніж - практично операцію на хребті. Я відмовилася, бо вже чула про невиправданий ризик цієї процедури. Тим більше, я чула від інших хворих, що замість стерильності при проведенні цієї маніпуляції у медичному центрі вдаються до використання кінських доз антибіотиків. Цього добра мені вистачило і на батьківщині. Спілкуючись з іншими пацієнтами (а їх було досить багато), я не почула задовільних думок, всі чекали на диво - яке не поспішало їх відвідати. До того ж, з'ясувалося, що у медичного центру свій "коник" - це лор-захворювання та шлунково-кишковий тракт. А мені потрібен був найкращий фахівець із лікування міжхребцевих гриж. Заплативши за процедури 250 доларів, я вирішила, що настав час підшукати інше місце.
У Ченьгу, звичайно, не зраділи такому рішенню, і відповідно наказували: "Все одно краще не знайдеш, тільки час втратиш".
Але я не марнувала часу, не впадала в смуток, гуляла прекрасним зеленим містом, купалася в Жовтому морі, спілкувалася на пляжі з співвітчизниками, які лікувалися в інших медустановах. За порадою однієї нової знайомої я звернулася до медичного центру Заморський бойовий шпиталь – теж дуже популярний серед співвітчизників. Він розташований ближче за всіх інших до моря і непоганому пляжу "Мушля". І в той же час знаходиться недалеко від центру.
Прийшовши до шпиталю, я не стала плисти за течією, як у першому випадку, а почала вимагати дати мені лікаря-фахівця саме по опорно-руховому апарату, причому такого, про який можуть дати відгуки клієнти – нинішні чи колишні. На мене дивились дивно. Спробували вдати, що не почули і повели до лікаря. Лікар виявився досить молодим, що за китайськими поняттями немає добре. Я вже на той час з'ясувала у досвідчених, що успішно можуть лікувати лише лікарі зі стажем не менше 20 років. Але я не зануда і вирішила спочатку почути від лікаря його думку про моє здоров'я. Він довго тримав руки на пульсі, дивився рота і мацав печінку. Потім сказав майже слово в слово те, що я вже чула в Ченьгу. Причому, ні натяку на мій хребет. Коли я попросила подивитися спину і дістала привезені з собою знімки, їх чомусь став дивитись перекладач і щось пояснювати лікарю, який усміхається. Спину мені таки подивилися, але ліки стали призначати від "ожиріння печінки". Мені стало якось незатишно, і я відкланялася. Хоча бюджет, який мені викотили на розгляд, був скромнішим, ніж у попередньому місці.
Цього дня я з'їздила до зоопарку і настільки підняла настрій, що, повернувшись надвечір до чудового готелю Кемпінські, де я жила за смішними для цієї міжнародної мережі розцінками, впала в ліжко і заснула безтурботним сном. Наче знала, що назавтра все буде гаразд!
Ранок виявився справді вдалим, і я - мудріший. Я пішла на рецепшн і попросила перекладача. До мене вийшло юне створення з унікальною для китайців англійською вимовою. І запитала її не про медичний центр, в якому можна полікувати спину, а ПРО ХОРОШОГО ЛІКАРЯ, у якого лікуються китайці! Це було миттєве осяяння, мабуть, надіслане мені згори. Дівчина знайшлася не відразу - спочатку зробила кілька дзвінків, ставлячи запитання схвильованим голосом. І ось за кілька хвилин у моїх руках опинився телефонний номер, за яким мені було обіцяно знайти "кращого лікаря Даляня".
На тому кінці мені відповіли жіночим голосом цілком пристойною російською мовою. Так відбулося моє знайомство з Лелею – перекладачкою, яка працює з декількома медичними центрами Даляня. Ми зустрілися і одразу поїхали до клініки Тунженьтан, розташованої неподалік центру міста. Дорогою Льоля розповіла про те, що бренд Тунженьтан має багатовікову історію, що це найвідоміше фармакологічне підприємство Китаю, відоме у всьому світі. Але ми їхали до лікаря. "Йому вже близько 80-ти", - розповідала Леля, - але він дуже міцний і дуже грамотний - людей піднімає на ноги навіть у найважчих випадках. "Я вже дякувала всім святим за те, що здогадалася шукати не установу, а лікаря, коли перед нами відчинилися двері симпатичного особнячка, виконаного в національному стилі, назустріч усміхалася дівчина-адміністратор. . . Проте тут мене чекало найгірше розчарування, з тих, що вже довелося випробувати в Даляні: чудовий лікар збирався їхати на тиждень до Пекіна і міг провести зі мною лише один сеанс – сьогодні!
Я зі сльозами, завмерлими в очах, дивилася на Лелю і не знала, що сказати. Хотілося розвернутися і брести, аби не бачити здивованих осіб службовців Тунженьтан: такої гострої реакції вони явно не очікували.
Леля наздогнала мене на виході і вже махала рукою таксі. "Не треба! Не засмучуйтесь! Тут є чудові лікарі - просто російські про них не знають! Зараз ми приїдемо в хороший медичний центр для китайців. Там є лікар, який вам допоможе, " - Леля говорила швидко, намагаючись не допустити моїх сліз.
Через пів години я сиділа в ідеально чистому невеликому кабінеті лікаря на ім'я Петро - як його представили мені на російський зразок. Років 60-ти на вигляд (згодом виявилося, що йому за 70), у білому халаті з ідеально доглянутими нігтями та дуже уважним розумним поглядом. Перше, що мені перевела Леля зі слів лікаря, це констатацію того, що в мене одне плече вище за інше і помітне викривлення хребта вліво.
Це сталося ще до того, як я присіла на стілець і простягла йому руку, щоб обмацати пульс. Ні слова про печінку – слава Богу! Вибагливо протягнута рука – лікар просить знімки. Усе. Я знайшла його.
Втрачений мною тиждень до зустрічі з доктором Джао Сін Лі, головлікарем медичного центру "Весна" (Бай Юнь), таки не пройшов даремно: я дивилася на лікаря, як на диво, дароване мені за попередні випробування. Я вірила йому беззастережно, а він нічого не упускав з уваги: докладно розпитав мене про всі хвороби, які були з дитинства, поставив питання щодо видимих слідів медичних втручань, поцікавився спадковістю і колишнім лікуванням, мені здається, навіть принюхувався, намагаючись вловити якісь. зміни в моєму організмі. І відразу, не давши мені зібратися з думками, доктор Петро взявся за мій хребет. І як узявся! Не приховую, першого дня я виходила з кабінету зі сльозами на очах, але. . . без болю в попереку. Потім йому вдалося вправити ще одну грижу – у районі шиї. Через день-два я перестала приймати знеболювальні – голки та трави зняли больовий синдром. Основну роботу з наведення порядку в моєму хребті лікар проробив у перший тиждень щоденних годинних сеансів масажу, акупунктури і різних прогрівань. Ще тиждень йшло закріплення досягнутого ефекту, і виїжджала я цілком щаслива, із запасом китайських трав'яних ліків у валізі.
До чого розказана вся ця не дуже весела історія? А до того, що навіть у такому переповненому лікарями місті, як китайський Далянь, справжніх чарівників треба шукати на ім'я, а не за назвою навіть самої розрекламованої установи. Стукайте - і вам відкриють!
