SAQARTVELO ... Кутаїсі-Тбілісі-Батумі

29 березня 2014 Час поїздки: з 10 жовтня 2013 до 15 жовтня 2013
Репутація: +3201½
Додати до друзів
Написати листа

Гамарджоба, генацвалі! Ви не подумайте, ця розповідь буде не грузинською мовою, а про прекрасну Грузію та її народ, і не розповідь навіть, а так, подорожні нотатки?

Після повернення з цієї країни мене довго не залишало приємне почуття, з яким нас зустріли – привітність, поваги до гостей, дружби, уваги, кохання. Адже Гість у Грузії – почесний статус, такої поваги до туриста навряд чи десь ще зустрінеш. Кожен грузин вважає за честь зустріти, посадити за стіл, провести застілля в класичній грузинській традиції, відповісти на всі питання, і з великою любов'ю розповісти про Грузію. Взагалі грузини – великі патріоти, і гордість за себе та свою країну чується буквально у кожному слові…


Отже, туристові на замітку. Почну з того, що для поїздки до Грузії зовсім нема за що звертатися до турагентства. Країна для українців – безвізова, Візейр літає в Кутаїсі за осудною ціною, а Букінг. ком легко допоможе знайти вам готель зі знижкою. Але ми вирішили оселитися в гестхаусі і вийшли через один із сайтів на власника такого гестхауса в Кутаїсі на ім'я Бесо. Відразу скажу, що переписувалися ми довго, я ставила багато запитань – про поселення, екскурсії, країну та погоду. Бєсо докладно відповідав на кожен лист ламаною, але зрозумілою російською. До речі, в Грузії всі грузини трохи говорять російською, тому проблеми з мовою тут немає. Остаточні страхи та сумніви розсіялися, коли нас, групу з 6-ти людей вчасно зустріла людина з табличкою та відвіз у гостьовий будинок. Господар виявився молодим чоловіком із купою родичів, які за кілька днів нашого проживання створювали особливий колорит грузинської родини своїми усмішками, жартами та спільними застіллями. Будинок у якому ми жили – звичайний, дерев'яний, з великою вітальні, двома ванними кімнатами, скромними зручностями. На подвір'ї – тініста альтанка та виноград. Все по-домашньому, затишно. Вранці всі йдуть у своїх справах – увечері збираються за великим столом, щоби поділитися, як минув день. Усі туристи – гості цього будинку, збираються разом із господарями, розмови тут не змовкають до пізнього вечора. А вино та чачу привітний господар наливає стільки, що випити все просто неможливо. Втім, як і з'їсти все, що приготувала дбайлива мама Лія за рецептами класичної грузинської кухні.

День перший був присвячений поїздці околицями Кутаїсі. Грунтовно підкріпившись хінкалі, (Бесо з'їдає їх під гарну випивку 38шт), закусками та вином, ми рушили в дорогу, до Сатаплійського заповідника. Саме він, один із небагатьох, зберігає сліди динозаврів. А всередині, у підземних печерах, освітлених різнокольоровими вогнями, створюється відчуття чарівного казкового підземного царства. Якщо Вам запропонують поплавати підземною річкою на човні – погоджуйтесь! Ще не полінуйтеся дійти до оглядового майданчика з прозорим дном, щоб полоскотати нерви. Ну і зробити кілька фото в білих м'яких тапочках, звичайно (на майданчику треба перевзутися). Потім ми оглянули храмовий комплекс Гелаті і зробили чудові знімки в променях заходу сонця, та й закінчили цей день Кутаїським фонтаном зі звірятками (ввечері він виглядає особливо ефектно в різнобарвній під світлі ) та Храмом Баграта. А на вечерю у нас планувалося гуляння на честь мого дня народження. Скажу одразу, що такого дня народження у мене ще не було – справжнє грузинське гуляння! З традиційними тостами, закусками та тортом на честь іменинниці. Випивши ріг домашнього вина за грузинською традицією, втомлені та розморені, ми пішли спати.

День другий. З самого ранку ми попрямували до Ахалцихи, заїхавши дорогою в Боржомі. Не зайвим буде нагадати, що місто відоме своєю мінеральною водою Боржомі, яка займає першу позицію щодо експорту в Грузії. Містечко дуже схоже на наш Трускавець – таке ж тінисте, зелене. Він розташований в ущелині, в долині річки Кури. Водічка - тепла, тому пити її практично неможливо. Але ми робимо мужньо ковтком і рухаємося далі. Всього за кілька кілометрів від Боржомі знаходиться Зелений Монастир. НЕ пропустіть! Доріжка до нього вузенька, майже стежка, ліс зарослий, гарний. Зелений Монастир – ровесник Візантійської імперії, дуже давній та старовинний. Рухаємось далі… і ось ми біля фортеці Ахалціхе Рабат, однієї з найкрасивіших фортець Грузії. Слово «рабат» означає будь-яке укріплене місце, і справді фортеця побудована в класичній традиції того часу. Територія фортеці досить велика, і за годину виділеного нам часу ми встигли лише бігцем пробігтися основними місцями. А далі на нас чекала Вардзія. Дорога до неї горбиста і вибоїста, тому може запросто вкачати. Але яка ж краса відкриється перед вами, коли ви нарешті дістанетеся туди! Територія печерного монастирського комплексу величезна, до того ж вам доведеться підніматися весь час у гору, щоб її досягти, т. к. автобуси далі не їдуть. Але це буде дуже захоплююча подорож! Ну і кінець цього дня відзначився нашим прибуттям до Тбілісі, де ми оселилися в готелі Mirobelle Hotel. Готель 3 зірки, з гарним розташуванням та нормальним сніданком. Знаходиться він неподалік собору Пресвятої Трійці, а з вікна видніється фортеця Нарікала. Кімнатка невелика, але все справно працювало. Ми залишились задоволені.

Третій день. Ми присвятили прогулянці тихими вуличками Тбілісі. Почали огляд з собору Пресвятої Трійці, потім піднялися на фортецю Нарікала по канатній дорозі, щоб подивитися на місто з висоти, досхочу знаходилися по вуличках та закутках старого горда – а тут поверття, є що подивитися, особливо якщо піти зі звичайного туристичного маршруту та заглибитись у одну з вулиць – ви знайдете безліч «Одеських двориків», виконаних у класичному грузинському стилі. Заглянули у знамениті сірчані лазні (запах там, я вам скажу, ще той! ), і закінчили свою прогулянку підйомом на фунікулері в парк розваг, де все місто видно наче на долоні… Увечері ми з друзями вирушили до дуже шанованого місцевими ресторанами грузинської кухні Цисхвілі», або Млин. Друзі, хочете справжньої грузинської кухні та місцевого колориту? Їдьте до «Млину»! Тут вам заспівають, чудово зустрінуть, смачно нагодують. А сам ресторан ще й музей – обов'язково прогуляйтеся!


День четвертий. Ми прямуємо до Кахетії, нарешті винний тур! Дорогою ми зупиняємось у деяких важливих для місцевої історії місцях. Це колишні фортеці-замки. Нагадують вони зараз купу каміння, що густо поросло зеленню. Але особисто я дуже люблю такі місця - коли сидиш на прогрітому сонцем камені, заплющуєш очі - а перед тобою дух середньовіччя...Потім ми зупинилися в місті Телаві, але сам комплекс був закритий. А ось зробити пару знімків у величезного платана, якому приблизно 800 років нам вдалося. Ну і далі на нашому винному маршруті ми відвідали будинок-музей Чавчавадзе в Цинандалі. Звідси, власне, і почалося грузинське виноробство. Короткий екскурс в історію, і ми рухаємось далі – до Алазанської долини. Очікувалося побачити чогось таке…Але насправді це просто поле з виноградниками…хоч і гарне: ) І ось ми спускаємось у льохи, де пахне холодом та вогкістю, слухаємо розповідь гіда, розглядаємо етикетки на численних пляшках, щоб через півгодини вже наживо спостерігати за процесом виноробства, вдихати кислий, трохи терпкий запах вина і дегустувати найдостойніші сорти…Ну а далі, п'яні дегустаційним вином та коньяком, ми рухаємось на вокзал, щоб їхати до Батумі.

День п'ятий. Батумі – остання точка нашої подорожі. Ніч ми проводимо в поїзді - зручному СВ вагоні, а вранці нас вже зустрічає автобус для екскурсії сонячним Батумі. В Аджарії, як і у всій Грузії, стояла сонячна погода. Спочатку гід відвіз нас до кордону з Туреччиною, до Сарфі. Поблукаючи узбережжям і подивившись на «турецький берег», ми повернулися до Батумі. І знову некваплива прогулянка, сніданок і, звичайно ж, море. Море у жовтні у Грузії холодне, але ми й не збиралися купатися. Знявши взуття, пострибали по камінчиках, погрілися на сонечку. А потім прогулялися набережною, яка в Батумі дуже гарна. Пам'ятник Ніно та Алі – символ кохання, у русі нам сфотографувати не вдалося, зате ми піднялися на фунікулері, щоб оглянути панораму міста, встигли покататися на чортовому колесі та покуштували хачапурі по-аджарськи в «Аджарському домі». Яка смакота! Взагалі, грузинська кухня – це тема окремої розповіді. Правда, для мене вона дуже гостра і пряна. Але при цьому дуже смачно! Ну і на завершення нашої поїздки ми поїхали в Ботанічний сад, такий величезний, що здавалося, за проведені там 5 годин ми встигли оглянути ледь половину. Парк надзвичайно красивий і ходити ним – одне задоволення. Правда, потім ніхто не відчував ніг, але задоволені були абсолютно всі. Увечері цього дня ми повернулися до Кутаїсі і наступного ранку нас відвезли в аеропорт, щоб повернутися на Батьківщину.

Ну що сказати на довершення? Нахвамдіс, Сакартвело! Дякуємо за твою гостинність, за твій гостинний народ, за ці унікальні 5 днів, наповнені турботою та твоєю любов'ю…

Перекладено автоматично з російської. Переглянути оригінал
Щоб додати або видалити фотографії в розповіді, перейдіть до альбом цієї розповіді
Здесь когда-то очень давно ходил динозаврик. Маааленький.
Кутаиси. Быстротечная река.
Пещера Прометея. Окрестности Кутаиси.
Смотровая площадка. А подо мной - ух сколько метров...:))
Крепость Раббат.
Боржоми. Город любимой минералки наших вождей.
По дороге в Сванетию.
Кутаисский фонтан со зверюшками.
Храм Гелати в лучах заходящего солнца.
Собор Пресвятой Троицы
Традиционная иконопись в грузинском стиле.
Хинкали. Наш друг Бесо съедает таких 38 штук!
Вардзия. Пещерный город.
Люля-кебаб. Очень острый!
Традиционный грузинский пейзаж
Маленький представитель грузинской нации.
Тбилиси. Вид на крепость Нарикала.
Помните
Братан, сигаретки не найдется?
Вид на Тбилиси с крепости Нарикала
Художник и его Тбилиси.
Вот, пожалуйста - чурчхельное дерево! А-то думала, и где она растет?
Знаменитые серные бани.
И как вам такой дворик?
Дом одного богатого гражданина.
Так подают шашлык в известном ресторане
Национальные танцы в ресторане
А что не понятно? Кофе, кофе, и....кофе:)))
А вот остатки одной из многочисленных крепостей, куда возят туристов.
Музей Чавчавадзе в Цинандали.
В винном погребе завода
Алазанская долина во всей красе.
Вот он, винный тур!
Сарфи. Граница с Турцией.
Батуми.
Нино и Али. Памятник вечной любви. Батуми.
Хачапури по-Аджарски. Вкуснотень!
Ботанический сад в Батуми.
Батуми. На набережной.
А вот и грузинские сувениры. Что везти с собой? Конечно же вино, коньяк, чай, чурчхелу и сушеные фрукты, мед и местные сладости