Гамарджоба, генацвале! Вы не подумайте, этот рассказ будет не на грузинском языке, а о прекрасной Грузии и ее народе, и не рассказ даже, а так, путевые заметки?
После возвращения из этой страны меня долго не покидало приятное чувство, с которым нас встретили – радушия, уважения к гостям, дружбы, внимания, любви. Ведь Гость в Грузии – почетный статус, такого уважения к туристу вряд ли где еще встретишь. Каждый грузин считает за честь встретить, усадить за стол, провести застолье в классической грузинской традиции, ответить на все вопросы, и с большой любовью рассказать о Грузии. Вообще грузины – большие патриоты, и гордость за себя и свою страну слышится буквально в каждом слове…
Итак, туристу на заметку. Начну с того, что для поездки в Грузию совершенно не за чем обращаться в турагентство. Страна для украинцев – безвизовая, Визейр летает в Кутаиси по вменяемой цене, а Букинг. ком без труда поможет найти вам отель со скидкой. Но мы решили поселиться в гестхаусе и вышли через один из сайтов на владельца такого гестхауса в Кутаиси по имени Бесо. Сразу скажу, что переписывались мы долго, я задавала много вопросов – о поселении, экскурсиях, стране и погоде. Бесо подробно отвечал на каждое письмо на ломаном, но понятном русском. Кстати в Грузии все грузины немного говорят на русском, поэтому проблемы с языком здесь нет. Окончательные страхи и сомнения рассеялись, когда нас, группу из 6-ти человек вовремя встретил человек с табличкой и отвез в гостевой дом. Хозяин оказался молодым человеком с кучей родственников, которые за несколько дней нашего проживания создавали особый колорит грузинской семьи своими улыбками, шутками и совместными застольями. Дом в котором мы жили – обычный, деревянный, с большой гостинной, двумя ванными комнатам, скромными удобствами. Во дворе – тенистая беседка и виноград. Все по-домашнему, уютно. Утром все уходят по своим делам – вечером собираются за большим столом, чтобы поделиться, как прошел день. Все туристы – гости этого дома, собираются вместе с хозяевами, разговоры здесь не смолкают до позднего вечера. А вино и чачу радушный хозяин наливает столько, что выпить все просто невозможно. Впрочем, как и съесть все, что приготовила заботливая мама Лия по рецептам классической грузинской кухни.
День первый был посвящен поездке по окрестностям Кутаиси. Основательно подкрепившись хинкали, (Бесо съедает их под хорошую выпивку 38шт), закусками и вином, мы двинулись в путь, к Сатаплийскому заповеднику. Именно он, один из немногих, хранит следы динозавров. А внутри, в подземных пещерах, освещенных разноцветными огнями, создается ощущение волшебного сказочного подземного царства. Если Вам предложат поплавать по подземной реке на лодке – соглашайтесь! Фотографии в касках спелеологов выглядят оригинально: ) Еще не поленитесь дойти до смотровой площадки с прозрачным дном, чтобы пощекотать нервишки. Ну и сделать несколько фото в белых мягких тапочках, естественно (на площадке нужно переобуться). Затем мы осмотрели храмовый комплекс Гелати и сделали потрясающие снимки в лучах заката, ну и закончили этот день Кутаисским фонтаном со зверушками (вечером он смотрится особенно эффектно в разноцветной подсветке) и Храмом Баграта. А на ужин у нас планировалось застолье в честь моего дня рождения. Скажу сразу, что такого дня рождения у меня еще не было – настоящее грузинское застолье! С традиционными тостами, закусками и тортом в честь именинницы. Выпив рог домашнего вина по грузинской традиции, усталые и разморенные, мы пошли спать.
День второй. С самого утра мы направились в Ахалцихе, заехав по дороге в Боржоми. Не лишним будет напомнить, что город знаменит своей минеральной водой Боржоми, занимающей первую позицию по экспорту в Грузии. Городок очень похож на наш Трускавец – такой же тенистый, зеленый. Расположен он в ущелье, в долине реки Куры. Водичка – теплая, оттого пить ее практически невозможно. Но мы делаем мужественно по глотку и движемся дальше. Всего в нескольких километрах от Боржоми находится Зеленый Монастырь. Не пропустите! Дорожка к нему узенькая, почти тропка, лес заросший, красивый. Зеленый Монастырь – ровесник Византийской империи, очень древний и старинный. Движемся дале… и вот мы у крепости Ахалцихе Рабат, одной из красивейших крепостей Грузии. Слово «рабат» означает любое укрепленное место, и действительно, крепость построена в классической традиции того времени. Территория крепости достаточно большая, и за час выделенного нам времени мы успели лишь бегом пробежаться по основным местам. А дальше нас ждала Вардзия. Дорога к ней холмистая и ухабистая, потому может запросто укачать. Но какие же красоты откроются перед вами, когда вы наконец доберетесь туда! Территория пещерного монастырского комплекса огромна, к тому же вам придется подниматься все время в гору, чтобы достичь ее, т. к. автобусы дальше не едут. Но это будет очень увлекательное путешествие! Ну и конец этого дня ознаменовался нашим прибытием в Тбилиси, где мы поселились в отель Mirobelle Hotel. Отель 3 звезды, с хорошим расположением и нормальным завтраком. Находится он недалеко от собора Пресвятой Троицы, а из окна виднеется крепость Нарикала. Комнатка небольшая, но все исправно работало. Мы остались довольны.
День третий. Мы посвятили прогулке по тихим улочкам Тбилиси. Начали осмотр с собора Пресвятой Троицы, затем поднялись на крепость Нарикала по канатной дороге, чтобы посмотреть на город с высоты, вволю находились по улочкам и закоулкам старого горда – а здесь повертье, есть что посмотреть, особенно если уйти с обычного туристического маршрута и углубиться в одну из улиц – вы найдете множество «Одесских двориков» исполненных в классическом грузинском стиле. Заглянули в знаменитые серные бани (запах там, я вам скажу, еще тот! ), и закончили свою прогулку подъемом на фуникулере в парк развлечений, где весь город виден словно на ладони… Вечером мы с друзьями отправились в очень уважаемый местными ресторан грузинской кухни «Цисхвили», или Мельница. Друзья, хотите настоящей грузинской кухни и местного колорита? Езжайте в «Мельницу»! Здесь вам споют, великолепно встретят, вкусно накормят. А сам ресторан еще и музей - обязательно прогуляйтесь!
День четвертый. Мы направляемся в Кахетию, наконец-то винный тур! По дороге мы останавливаемся в некоторых важных для местной истории мест. Это бывшие крепости-замки. Напоминают они сейчас груду камней, густо поросших зеленью. Но лично я очень люблю такие места – когда сидишь на прогретом солнцем камне, закрываешь глаза – а перед тобой дух средневековья…Затем мы остановились в городе Телави, но сам комплекс был закрыт. А вот сделать пару снимков у огромного платана, которому примерно 800лет нам удалось. Ну и дальше по нашему винному маршруту мы посетили дом-музей Чавчавадзе в Цинандали. Отсюда, собственно и началось грузинское виноделие. Короткий экскурс в историю, и мы движемся дальше – к Алазанской долине. Ожидалось увидеть чего-нибудь эдакое…Но в реальности это просто поле с виноградниками…хоть и красивое: ) И вот мы спускаемся в погреба, где пахнет холодом и сыростью, слушаем рассказ гида, рассматриваем этикетки на многочисленных бутылках, чтобы через полчаса уже вживую наблюдать за процессом виноделия, вдыхать кислый, чуть терпкий запах вина и дегустировать самые достойные сорта…Ну а дальше, опьянённые дегустационным вином и коньяком, мы движемся на вокзал, чтобы ехать в Батуми.
День пятый. Батуми – последняя точка нашего путешествия. Ночь мы проводим в поезде – удобном СВ вагоне, а утром нас уже встречает автобус для экскурсии по солнечному Батуми. В Аджарии, как и во всей Грузии, стояла солнечная погода. Сначала гид отвез нас к границе с Турцией, в Сарфи. Побродив по побережью и посмотрев на «турецкий берег», , мы вернулись в Батуми. И снова неспешная прогулка, завтрак и конечно же море. Море в октябре в Грузии холодное, но мы и не собирались купаться. Сняв обувь, попрыгали по камушкам, погрелись на солнышке. А затем прогулялись по набережной, которая в Батуми очень красивая. Памятник Нино и Али – символ любви, в движении нам сфотографировать не удалось, зато мы поднялись на фуникулере, чтобы осмотреть панораму города, успели прокатиться на чертовом колесе и отведали хачапури по-аджарски в «Аджарском доме». Какая вкуснятина! Вообще, грузинская кухня – это тема отдельного рассказа. Правда для меня она очень острая и пряная. Но при этом очень вкусная! Ну и в завершение нашей поездки мы поехали в Ботанический сад, такой огромный, что казалось, за проведенные там 5 часов времени мы успели осмотреть едва ли половину. Парк необычайно красив и ходить по нему – одно удовольствие. Правда потом никто не чувствовал ног, но довольны были абсолютно все. Вечером этого дня мы вернулись в Кутаиси и на следующее утро нас отвезли в аэропорт, чтобы вернуться на Родину.
Ну что сказать в довершение? Нахвамдис, Сакартвело! Спасибо за твое радушие, за твой гостеприимный народ, за эти уникальные 5 дней, наполненные заботой и твоей любовью…
Гамарджоба, генацвалі! Ви не подумайте, ця розповідь буде не грузинською мовою, а про прекрасну Грузію та її народ, і не розповідь навіть, а так, подорожні нотатки?
Після повернення з цієї країни мене довго не залишало приємне почуття, з яким нас зустріли – привітність, поваги до гостей, дружби, уваги, кохання. Адже Гість у Грузії – почесний статус, такої поваги до туриста навряд чи десь ще зустрінеш. Кожен грузин вважає за честь зустріти, посадити за стіл, провести застілля в класичній грузинській традиції, відповісти на всі питання, і з великою любов'ю розповісти про Грузію. Взагалі грузини – великі патріоти, і гордість за себе та свою країну чується буквально у кожному слові…
Отже, туристові на замітку. Почну з того, що для поїздки до Грузії зовсім нема за що звертатися до турагентства. Країна для українців – безвізова, Візейр літає в Кутаїсі за осудною ціною, а Букінг. ком легко допоможе знайти вам готель зі знижкою. Але ми вирішили оселитися в гестхаусі і вийшли через один із сайтів на власника такого гестхауса в Кутаїсі на ім'я Бесо. Відразу скажу, що переписувалися ми довго, я ставила багато запитань – про поселення, екскурсії, країну та погоду. Бєсо докладно відповідав на кожен лист ламаною, але зрозумілою російською. До речі, в Грузії всі грузини трохи говорять російською, тому проблеми з мовою тут немає. Остаточні страхи та сумніви розсіялися, коли нас, групу з 6-ти людей вчасно зустріла людина з табличкою та відвіз у гостьовий будинок. Господар виявився молодим чоловіком із купою родичів, які за кілька днів нашого проживання створювали особливий колорит грузинської родини своїми усмішками, жартами та спільними застіллями. Будинок у якому ми жили – звичайний, дерев'яний, з великою вітальні, двома ванними кімнатами, скромними зручностями. На подвір'ї – тініста альтанка та виноград. Все по-домашньому, затишно. Вранці всі йдуть у своїх справах – увечері збираються за великим столом, щоби поділитися, як минув день. Усі туристи – гості цього будинку, збираються разом із господарями, розмови тут не змовкають до пізнього вечора. А вино та чачу привітний господар наливає стільки, що випити все просто неможливо. Втім, як і з'їсти все, що приготувала дбайлива мама Лія за рецептами класичної грузинської кухні.
День перший був присвячений поїздці околицями Кутаїсі. Грунтовно підкріпившись хінкалі, (Бесо з'їдає їх під гарну випивку 38шт), закусками та вином, ми рушили в дорогу, до Сатаплійського заповідника. Саме він, один із небагатьох, зберігає сліди динозаврів. А всередині, у підземних печерах, освітлених різнокольоровими вогнями, створюється відчуття чарівного казкового підземного царства. Якщо Вам запропонують поплавати підземною річкою на човні – погоджуйтесь! Ще не полінуйтеся дійти до оглядового майданчика з прозорим дном, щоб полоскотати нерви. Ну і зробити кілька фото в білих м'яких тапочках, звичайно (на майданчику треба перевзутися). Потім ми оглянули храмовий комплекс Гелаті і зробили чудові знімки в променях заходу сонця, та й закінчили цей день Кутаїським фонтаном зі звірятками (ввечері він виглядає особливо ефектно в різнобарвній під світлі ) та Храмом Баграта. А на вечерю у нас планувалося гуляння на честь мого дня народження. Скажу одразу, що такого дня народження у мене ще не було – справжнє грузинське гуляння! З традиційними тостами, закусками та тортом на честь іменинниці. Випивши ріг домашнього вина за грузинською традицією, втомлені та розморені, ми пішли спати.
День другий. З самого ранку ми попрямували до Ахалцихи, заїхавши дорогою в Боржомі. Не зайвим буде нагадати, що місто відоме своєю мінеральною водою Боржомі, яка займає першу позицію щодо експорту в Грузії. Містечко дуже схоже на наш Трускавець – таке ж тінисте, зелене. Він розташований в ущелині, в долині річки Кури. Водічка - тепла, тому пити її практично неможливо. Але ми робимо мужньо ковтком і рухаємося далі. Всього за кілька кілометрів від Боржомі знаходиться Зелений Монастир. НЕ пропустіть! Доріжка до нього вузенька, майже стежка, ліс зарослий, гарний. Зелений Монастир – ровесник Візантійської імперії, дуже давній та старовинний. Рухаємось далі… і ось ми біля фортеці Ахалціхе Рабат, однієї з найкрасивіших фортець Грузії. Слово «рабат» означає будь-яке укріплене місце, і справді фортеця побудована в класичній традиції того часу. Територія фортеці досить велика, і за годину виділеного нам часу ми встигли лише бігцем пробігтися основними місцями. А далі на нас чекала Вардзія. Дорога до неї горбиста і вибоїста, тому може запросто вкачати. Але яка ж краса відкриється перед вами, коли ви нарешті дістанетеся туди! Територія печерного монастирського комплексу величезна, до того ж вам доведеться підніматися весь час у гору, щоб її досягти, т. к. автобуси далі не їдуть. Але це буде дуже захоплююча подорож! Ну і кінець цього дня відзначився нашим прибуттям до Тбілісі, де ми оселилися в готелі Mirobelle Hotel. Готель 3 зірки, з гарним розташуванням та нормальним сніданком. Знаходиться він неподалік собору Пресвятої Трійці, а з вікна видніється фортеця Нарікала. Кімнатка невелика, але все справно працювало. Ми залишились задоволені.
Третій день. Ми присвятили прогулянці тихими вуличками Тбілісі. Почали огляд з собору Пресвятої Трійці, потім піднялися на фортецю Нарікала по канатній дорозі, щоб подивитися на місто з висоти, досхочу знаходилися по вуличках та закутках старого горда – а тут поверття, є що подивитися, особливо якщо піти зі звичайного туристичного маршруту та заглибитись у одну з вулиць – ви знайдете безліч «Одеських двориків», виконаних у класичному грузинському стилі. Заглянули у знамениті сірчані лазні (запах там, я вам скажу, ще той! ), і закінчили свою прогулянку підйомом на фунікулері в парк розваг, де все місто видно наче на долоні… Увечері ми з друзями вирушили до дуже шанованого місцевими ресторанами грузинської кухні Цисхвілі», або Млин. Друзі, хочете справжньої грузинської кухні та місцевого колориту? Їдьте до «Млину»! Тут вам заспівають, чудово зустрінуть, смачно нагодують. А сам ресторан ще й музей – обов'язково прогуляйтеся!
День четвертий. Ми прямуємо до Кахетії, нарешті винний тур! Дорогою ми зупиняємось у деяких важливих для місцевої історії місцях. Це колишні фортеці-замки. Нагадують вони зараз купу каміння, що густо поросло зеленню. Але особисто я дуже люблю такі місця - коли сидиш на прогрітому сонцем камені, заплющуєш очі - а перед тобою дух середньовіччя...Потім ми зупинилися в місті Телаві, але сам комплекс був закритий. А ось зробити пару знімків у величезного платана, якому приблизно 800 років нам вдалося. Ну і далі на нашому винному маршруті ми відвідали будинок-музей Чавчавадзе в Цинандалі. Звідси, власне, і почалося грузинське виноробство. Короткий екскурс в історію, і ми рухаємось далі – до Алазанської долини. Очікувалося побачити чогось таке…Але насправді це просто поле з виноградниками…хоч і гарне: ) І ось ми спускаємось у льохи, де пахне холодом та вогкістю, слухаємо розповідь гіда, розглядаємо етикетки на численних пляшках, щоб через півгодини вже наживо спостерігати за процесом виноробства, вдихати кислий, трохи терпкий запах вина і дегустувати найдостойніші сорти…Ну а далі, п'яні дегустаційним вином та коньяком, ми рухаємось на вокзал, щоб їхати до Батумі.
День п'ятий. Батумі – остання точка нашої подорожі. Ніч ми проводимо в поїзді - зручному СВ вагоні, а вранці нас вже зустрічає автобус для екскурсії сонячним Батумі. В Аджарії, як і у всій Грузії, стояла сонячна погода. Спочатку гід відвіз нас до кордону з Туреччиною, до Сарфі. Поблукаючи узбережжям і подивившись на «турецький берег», ми повернулися до Батумі. І знову некваплива прогулянка, сніданок і, звичайно ж, море. Море у жовтні у Грузії холодне, але ми й не збиралися купатися. Знявши взуття, пострибали по камінчиках, погрілися на сонечку. А потім прогулялися набережною, яка в Батумі дуже гарна. Пам'ятник Ніно та Алі – символ кохання, у русі нам сфотографувати не вдалося, зате ми піднялися на фунікулері, щоб оглянути панораму міста, встигли покататися на чортовому колесі та покуштували хачапурі по-аджарськи в «Аджарському домі». Яка смакота! Взагалі, грузинська кухня – це тема окремої розповіді. Правда, для мене вона дуже гостра і пряна. Але при цьому дуже смачно! Ну і на завершення нашої поїздки ми поїхали в Ботанічний сад, такий величезний, що здавалося, за проведені там 5 годин ми встигли оглянути ледь половину. Парк надзвичайно красивий і ходити ним – одне задоволення. Правда, потім ніхто не відчував ніг, але задоволені були абсолютно всі. Увечері цього дня ми повернулися до Кутаїсі і наступного ранку нас відвезли в аеропорт, щоб повернутися на Батьківщину.
Ну що сказати на довершення? Нахвамдіс, Сакартвело! Дякуємо за твою гостинність, за твій гостинний народ, за ці унікальні 5 днів, наповнені турботою та твоєю любов'ю…