Израильские приключения
После возвращения в голове был вихрь всевозможных впечатлений: от задержания в аэропорту до темницы Христа, гробницы Богородицы и увиденного чуда в Храме Гроба Господня…
Но давайте без утомительных описаний « библейских истин» начнём сначала. А изначально захотелось увидеть и прочувствовать хотя бы основные святыни трёх религий без… спешки и « групповой пробежки» к сувенирной лавке с вдвое завышенными ценами. В общем, душа требовала свободы передвижения и ярких эмоций!
В Израиль, в основном, предлагаются только « пакетные» туры, напичканные самыми разнообразными экскурсиями. Мы же решили пойти не стандартным, а самостоятельным путём.
Врата в Израиль
Сразу оговоримся, что колесить по всей Обетованной не собирались. Находящееся на территории Палестины место рождения Иисуса – Вифлеем – как бы это кощунственно не звучало, тоже особо не прельщало по причине хоть и глубоко религиозных, но разномастных культовых сооружений над самой Пещерой Рождества. Да и обстановка вокруг не очень стабильная… Купание в мутной иорданской воде, ради которого нужно потратить целый день, также не входило в планы. Хотя бы потому, что у Израиля это одно место Крещения Христа, у Иордании – другое, а разные туристические компании демонстрируют третье. В общем, оно всегда там, где находится комфортный спуск к реке, магазины с « православными» сувенирами и специальной одеждой (длинными рубахами) по 20 долларов, купленными до этого оптом по трёшке в ближайшем городке…
Естественно, для глубоко верующих людей и участников паломнических туров, каждый фрагмент, относящийся к библейскому сюжету, святой. Не спорим. Но в этот раз в наши планы за пределами иерусалимского Старого города входили только Масличная гора и Мёртвое море.
Итак, подобрали рейсы, подходящие по датам, времени и цене. Решили в Тель-Авив прилететь в ночь на воскресенье, чтобы оттуда сразу поехать в « столицу, там немного отдохнуть и пройти дорогой Христа. Ведь в традиционный субботний шабат во всей стране делать нечего. В этот день не работают кафе, магазины и даже общественный транспорт, а и без того дорогое такси (бензин 1.8 USD, и потому только посадка больше трёх долларов) растёт в цене просто безбожно.
Под выборочную проверку вплоть до носков я попал ещё в Украине – в нашем аэропорту, вежливо отрекомендовавшись, представитель израильской стороны с улыбкой, быстро и профессионально проверил все вещи, вплоть до швов на джинсах. Я только поблагодарил, потому что с такими мерами безопасности перелёты стали спокойнее.
Спустя три часа нас встретил уютный аэропорт имени Бен Гуриона: понятные указатели, плывущие дорожки и сметающая всё на своём пути толпа соотечественников, старающихся успеть первыми на паспортный контроль. Ничто не давало почвы для переживаний. Да и волноваться, собственно, было нечего: с собой были банковские карты, обратные билеты, отельный ваучер и копии документов родителей, которые терпеливо дожидались нас дома… Короче, всё указывало на то, что прилетели мы не на сезонный сбор оливок, с перспективой устроиться на стройку, а сугубо в отпуск.
Однако, вежливая девушка в форме, взяв наши паспорта и задав несколько вопросов на английском, видимо, подумала иначе… Махнув рукой в сторону, откуда мы только что пришли, она отдала документы своему коллеге и бодро сказала « next» .
Мы подошли к отдельному помещению из металлопластика, внутри и рядом с которым толпились люди разных возрастов и вероисповеданий. Арабы, славяне, родители с маленькими детьми и даже кипрский священник, молившийся на икону. Присмотревшись, увидели, что он просто уснул с ней в руках… Видимо, давно тут. Внутри конструкции обнаружились ещё две двери, куда и относили паспорта. Периодически (иногда через пять, но чаще через 15-20 минут) оттуда выходил посетитель и приглашали следующего.
Нам объяснили, что в стране, кроме беспрецедентных мер безопасности, идёт жёсткая борьба с нелегалами. Многие в поисках лучшей жизни приезжают и… остаются. Ищут-ищут, и не факт, что находят, но прецедентов достаточно… Поскучав часик, мы увидели, что не каждый проходит « собеседование» . Отвечать следовало не задумываясь, чётко без улыбок-ухмылок, и, не дай Бог, шуток и разглагольствований. О том, что не стоит менять тональность на недовольство или раздражение, думаю, и говорить нечего…
Спустя некоторое время мы таки получили паспорта и небольшие голубоватые карточки с нашими фото, штрих-кодом, датами въезда-выезда и « запрещением на работу» .
Покидая просторный зал, мы оказались перед электронными турникетами. Эти « врата в Израиль» распахивались именно при помощи полученных заветных карт.
Путь к Старому городу
Выходили из третьего терминала чуть правее, так как там находилась стоянка не только такси, но и маршруток « Нешер» . Это бусики на 8-10 человек, которые развозят людей по отелям за 60 шекелей с человека (1 USD – 3.5 новых израильских шекеля). Причём, долларами расплачиваться невыгодно, так как их просят двадцать. Погрузив вещи, подумали, что правильно отказались от трансфера за 110 долларов в одну сторону.
По прекрасно освещённой трассе за час домчали к гостинице. Дорога, часто прорезанная прямо через горы, всё время уходила вверх. Трёхэтажный смарт-отель JerusalemInn находится в нескольких десятках метров от местной тюрьмы. Номер понравился: он был просторным и уютным: высокие потолки, широкая кровать и большой телевизор, холодильник и электрочайник, пара окон и балкон с видом на колоритный переулок.
Чистый санузел без шампуня, но с жидким мылом и запасом туалетной бумаги, полотенца, широкая столешница, горячая вода. В общем, всё, что нужно для комфортного ночлега.
Приветливый персонал показал, где можно кошерно позавтракать, так как это входит в стоимость номера. Порадовало разнообразие – оливки и перец, твёрдые сыры и брынза, апельсины и грейпфруты, яйца и баклажаны, выпечка и заварные чаи. Расслабились… Перекусили наспех. А зря! На улицах нас ждал обед, ужин и всяческие перекусы в очень интересной, но безумно дорогой стране. Полуторалитровая бутылка минералки без газа – 10 шекелей или 75 гривен (можно, конечно, поискать в отдалённых супермаркетах воду и йогурт по 4, но тратить время и силы… Здесь ведь не спальный район – отсюда до Старого города 5-7 минут прогулочным шагом… ). Но, продолжим бухгалтерию: булка с листиком салата и кусочками помидора-огурца – тоже десять, шаурма – от двадцати, простой овощной салат или фалафель – по 25, пицца – стартует от 40 шекелей. И это всё « на вынос» в дешёвых закусочных. Присесть за столик в кафе – выйдет ещё дороже. Да, у них высокие зарплаты. Но цены их хорошенько « подъедают» …
Конечно, на комфортном и практически бесшумном трамвае можно съездить за продуктами на рынок. Там, например, один мандарин стоит « всего» шекель… Но, независимо от количества остановок, билет обойдётся как шесть мандаринок. Купить проездной документ можно только в специальном терминале, где выбрав английский язык, не сложно разобраться. Впрок приобретать не стоит, так как билеты действуют только до конца суток.
На улицах и в кафе не досаждают табачным дымом. И на это есть две причины: запрет курения в общественных местах и стоимость пачки сигарет от 20 до 35 шекелей.
Мы направились к Яффским воротам Старого города. Отдыхающие на уличных террасах, что-то бурно обсуждали рядом с тюремной стеной… Хотя, если бы не сказали, что это за заведение – возможно, мы не обратили бы на него никакого внимания. Тут нужно отдать должное местным архитекторам – в этой части огромного Иерусалима все дома облицованы природным камнем, что создаёт единый ансамбль с древними строениями.
Явление чуда
На иврите звучит не « поехать» или « пойти» , а именно « подняться в Иерусалим» , находящийся на высоте 800 метров над уровнем моря. Могучие, двенадцатиметровой высоты стены, словно придали нам сил. Первое впечатление – как будто попали не в колыбель трёх религий, а на восточный базар. Толпы разномастного люда, снуют между лавочками, в которые превращен первый уровень практически всех зданий. На более широких улицах ездят автомобили – не нужно забывать, что здесь много коренных жителей.
Чего здесь только не продают: магниты от 3 до 15 шекелей, связки тонких, по 33 штуки, свечей (5-15 ш. ), иконы, сувенирные тарелки-шкатулки-обереги-текстиль-крестики-цепочки-фигурки и другие всевозможные предметы быта, интерьера и « сувениры на память» . Много точек со свежевыжатым гранатовым соком по 15 шекелей за маленький стаканчик.
На узеньких улочках легко заблудиться. Нужно держаться за руки и всё время спрашивать… Могут, конечно, помочь и местные – но следует помнить, что турист им интересен, если что-то хочет купить…
Сразу слева после входа через Яффские ворота можно купить билеты, подняться на стены Старого города и совершить по ним прогулку. Хотя, если держаться правой стороны, то ниже Сионских ворот, перед автопарковкой, есть бесплатный вход вверх…
Несмотря ни на что, мы следовали плану – шли к Львиным воротам, чтобы зайти через них и пройти по легендарной улице Виа Долороза скорбный путь Иисуса на Голгофу.
Дышится легко, чистейший воздух, убранные улочки и повсюду полицейские патрули и солдаты с оружием. Но это – исторический центр. Не везде так…
Здесь каждый камень пропитан духом библейских событий. Так, в Мусульманском квартале, буквально сразу по правую руку оказалась греко-православная церковь Рождества Богородицы с чудотворной иконой « Царица Цариц» .
Спустились в древнюю подземную темницу, в которой 2000 лет назад в каменном колодце находился разбойник Варавва, а в отдельной нише на вырубленном из камня сидении – Иисус. Ноги его, опущенные в проточенные отверстия, были закованы в кандалы. От них до сих пор сохранилось забитое в скалу кольцо, притронувшись к которому по телу пробежала странная дрожь…
Дальше прошли весь Скорбный путь, заменяя гида распечатками из интернета о каждом канонизированном месте – остановке Христа.
Возле Храма Гроба Господня (при входе и в нём самом как раз находятся последние пять из четырнадцати Станций, которые, в основном и предлагают посмотреть во время экскурсий) как всегда многолюдно. Внутри первое, куда все стремятся, это 13-я остановка Крестного пути – Камень миропомазания. На него после снятия с креста положили тело Иисуса, а иудейский старейшина Иосиф Аримафейский, попросивший у Пилата тело казненного и Никодим – тайный ученик Христа – совершили помазание миром и алоэ. Уверен, многие слышали, что эта плита мироточит. Но это надо видеть! Постояв буквально пару минут, стали наблюдать, как трещины в ней стали заполняться какой-то жидкостью. Проведя пальцами, почувствовали что-то маслянистое и услышали приятный сладкий аромат. Невероятно, но на наших глазах сквозь камень проступало самое настоящее миро. Люди вокруг крестились, плакали, святили свои вещи. Но главное, что все увидели чудо своими глазами!
По лестнице поднялись на Голгофу, отстояли очередь к месту распятия. Вся вершина горы под прозрачным куполом и к ней можно даже прикоснуться, если стать на колени и просунуть руку в специальное отверстие.
Спустившись к символическому христианскому центру, увидели « Пуп земли» , который, по легенде, символизирует место спасения всего рода человеческого.
Зайдя в Кувуклию, зажгли свечи от необжигающего Благодатного огня и пошли осматривать каждый уголок великого Храма.
Свидетель снисхождения Благодатного Огня
Перед выходом постояли у колонны с глубокой трещиной, из которой почти пятьсот лет назад явился Благодатный огонь. Побеседовали с хранителем ключей от дверей Храма Гроба Господня. Мусульманин Ваджих Нусейбе как раз собирался трижды ударить об огромную шестиметровую дверь врезанным в неё массивным кольцом, оповещая этим, что пора покидать святое место.
Он рассказал, что когда владыка мусульманской империи Халиф Омар ибн аль-Хаттаб прибыл в Иерусалим, вслед за ним последовало и знатное семейство Нусейбе.
- Более 1370 лет назад Патриарх Сафроний поприветствовав мусульманских старейшин, передал халифу Омару ключи от города и главной церковной обители христиан. Халиф, в свою очередь, вручил ключ от храма моим предкам. С тех пор он передается от отца к старшему сыну из поколения в поколение, и мы гордо и безвозмездно выполняем возложенную на нас святую миссию, - говорит Ваджих Нусейбе.
- Каждый день к четырем утра я прихожу и открываю тяжёлые дубовые, обитые железом, двери полуметровым ключом, весящим пятьсот грамм.
Ровно в 19:00 в последний раз осматриваю помещения, запираю двери на ключ и массивный засов.
Трижды в неделю прочищаю замки, привожу в порядок и подгоняю каждое колесико в механизмах.
Работы мне прибавляется в праздники, особенно, на Пасху. В это время главное, чтобы у входа не возникло давки. Перед тем, как иерусалимский патриарх приступит к молебну о ниспослании Благодатного Огня, я собственноручно опечатываю каменную плиту Гроба Господня. Получается, что мусульманин является истинным свидетелем снисхождения Благодатного Огня, - улыбнулся хранитель.
- Помимо своих основных обязанностей, я ещё и третейский судья. В моменты, когда между шестью конфессиями христианской церкви, для которых выделены разные часы для молитв и свои приделы в Храме, возникают споры, я беру на себя миссию миротворца. Извините, но мне нужно идти работать. Вот моя визитная карточка – позвоните, если захотите ещё что-нибудь узнать…
Спустились сумерки – тихие и загадочные, с лёгким налётом мистики. Каждый уголок площади перед храмом освещался умиротворённым желтым светом и как-то совсем не хотелось уходить. Пробираясь сквозь узкие торговые улочки, не заметили, как на Иерусалим опустилась ночь. Почти по Булгакову. Непривычно крупный полумесяц был перевёрнут « рожками» вверх и, казалось, находился рядом. Вспомнили, увиденную днём, на приличной высоте, табличку в каплях… красной краски. В памяти возникли кадры из фильма « Иерусалим» … Стало немного не по себе. Крытые, освещённые ряды закончились, улицы обезлюдели, нас окружали только культовые сооружения разных эпох и религий. В сознании всплыл момент, когда, уже засыпая в гостинице, кто-то когтями поскрёбся в стекло. Громко. Неприятно. Непонятно. Сон?
Вышли через Сионские ворота и направились к отелю. Впечатлений масса, а завтра ранний подъем и вперёд, то есть вверх – на Масличную гору.
Золотая Менора
Смотровую площадку на Элеонской (Масличной) горе над древним и самым дорогим в мире кладбищем, мы заметили ещё вчера. Решено было начать день с неё и мы, дабы поберечь силы, поймали такси. Дорога заняла чуть более 10 минут и стоила 50 шекелей. Вид открылся более чем фантастический!
Весь старый город как на ладони: завораживающие взгляд древние стены, православные и еврейские святыни, а также отлично видимый отовсюду и в любую погоду огромный Купол Скалы золотого цвета. Эта мечеть построена ещё в 691 году при халифе Абд аль-Малике. Внутри находится та самая легендарная скала, точнее, ее выступ, которая и дала ей название. Здесь, как гласит предание, стоял Ковчег Завета, отсюда пророк Мухаммед вознесся на небо, Авраам собирался принести в жертву своего сына Исаака, и вообще, именно с этого места началось сотворение мира. А ещё, сюда со всего мира приезжают мусульмане, чтобы увидеть отпечаток ноги Мухаммеда и 3 волосинки из его бороды.
Налюбовавшись и нафотографировавшись вдоволь, зашли в бесплатный туалет (кстати, везде без денег, кроме автовокзала – там 1 шекель).
Дорога вниз вела мимо кладбища. Есть, конечно, что-то в этих однотипных могилах без цветов… Отдавая дань памяти, родственники приносят только камушек и кладут его на плиту.
Для каждого верующего еврея считается большой честью быть здесь похороненным, ведь святость этого места определяется не только близостью к долине Кедрон и Храмовой горе, но и текстами из Книги пророка Захарии: « В конце дней Мессия взойдёт на Масличную гору и оттуда, по звуку трубы Иезекииля, начнется воскресение мёртвых» . Поэтому, место на этом кладбище стоит наравне с коттеджем у Средиземного моря.
Захоронения здесь начали появляться ещё несколько тысяч лет назад, во времена Первого храма. Сегодня на горе насчитывается порядка 15.000 могил, а некоторые из которых приписываются даже ветхозаветным личностям.
Местами узкая витиеватая дорога окружена высокими стенами. Что за ними – практически не видно и нужно быть внимательным, чтобы не пропустить справа железные ворота с дверью. Постучали и нас пустили в красивейший монастырь Святой Марии Магдалины в Гефсиманском саду. Он буквально утопает в зелени и диковинных цветах. Слева от входа закрытая решётка – попросили открыть и увидели остатки дороги, вернее, часть лестницы, по которой Иисус восходил в Иерусалим. Здесь же Пресвятая Богородица явилась апостолу Фоме.
Уже внизу перед трассой слева – двухтысячелетние оливы, под которыми проповедовал Иисус и красивая католическая базилика Борения, где находится кусок скалы, на которой, по преданию, и происходило моление о чаше. Рядом в Гефсиманском гроте паломники вспоминают о поцелуе Иуды.
Чуть ниже, напротив, в пещере расположена греко-православная церковь Успения Пресвятой Богородицы, в которой находится гробница Девы Марии. Необычный, глубокий и красивый действующий подземный храм с саркофагом…
К Старому городу пришли пешком минут за десять, благополучно обогнав автомобильную пробку. С интересом понаблюдали за раскопками первых здешних поселений. Археологи работали на довольно приличной глубине практически прямо под могучими стенами.
На Храмовую Гору вошли через Мусорные ворота прямо к одной из главных святынь иудаизма – Стене Плача. Естественно, через рамку металлодетектора с проверкой всех личных вещей. Так называемая, женская часть стены видна полностью, а мужская уходит под крышу, где находятся библиотека, молельные комнаты и другие помещения.
Местные говорят, что правильно называть её Западной Стеной – ведь это единственная уцелевшая часть Второго Иерусалимского Храма, разрушенного римлянами в 70 году н. э. Он был возведён на месте Первого, построенного Соломоном – сыном царя Давида.
Напротив есть лестница, поднявшись по которой открывается великолепный вид на площадь, Стену и Купол Скалы. Здесь же под пуленепробиваемым прозрачным куполом находится 37-килограммовая Менора из золота. Отлита она по чертежам специалистов Иерусалимского института Храма и полностью идентична той, что стояла в Храме до его разрушения. Дорогой подарок сделал городу украинский бизнесмен и политик Вадим Рабинович. За это мэрия в его честь назвала площадь на древней улице Кардо, на которой установлен этот символ еврейского народа.
Через туннель вновь попали на узенькие улочки и ноги сами понесли к Храму Гроба Господня. Поверьте, что если есть возможность, то не стоит ограничиваться всего одним посещением. Побороли соблазн свернуть в лабиринты арабских кварталов, чтобы найти выход на крыши и прогуляться по ним… Но это небезопасно. Если же с вами что-то случилось в Старом городе, то нужно просто поднять руки вверх – полиция увидит по камерам и придёт на помощь… А на древних улочках видеонаблюдения нет.
По дороге заглянули на Александровское Подворье (Порог Судных Врат).
Купили за десятку традиционный иерусалимский бублик и с удовольствием съели!
Дорога к морю
Слегка утомившись, решили немного порелаксировать на Мёртвом море. Самостоятельно! Без туристических групп.
Проследовав несколько остановок на трамвае, оставив по левую руку шук, то есть, базар, вышли возле большого здания центрального автовокзала. Шум-гам, грязь, попрошайки, военные и полицейские патрули, досмотр при входе.
Поднявшись на 3-й этаж, приобрели билеты туда и назад без мест по 21 шекелю за каждый на рейсовый автобус № 486, курсирующий исключительно по расписанию почти каждый час из Иерусалима по всем курортам Мёртвого моря. Куда конкретно ехать, мы не знали, поэтому конечным пунктом выбрали самый ближайший курорт – Калия. Стали в очередь перед выходом на платформу. За пять минут до отправления нас пригласили в чистый и комфортный автобус, который быстро заполнился. Тем, кому мест не хватило, водитель предложил ехать стоя.
В пути были всего 40 минут, но как всё изменилось! Горно-пустынный пейзаж, палящее солнце и отсутствие полиции, да и вообще вооружённых людей.
Вышли на трассе с ещё несколькими туристами и направились в сторону моря, следуя указателям. Второстепенная дорога была безлюдной, но каждую минуту ездили большие и маленькие туристические автобусы и сновали автомобили. Немного было жутковато от того, что вокруг были заброшенные строения, в которых чёрными дырами зловеще зияли оконные и дверные проёмы. За ними бедуины пасли верблюдов. Спустя минут двадцать уже подходили к кассе: нужно было заплатить 55 шекелей с человека за вход (дети и учащиеся со студенческим билетом – со скидкой). За эти деньги предлагается огороженный благоустроенный пляж с лежаками и зонтами над ними, душем и лечебной грязью, выходящей прямо из земных недр. И всё это на побережье, являющимся самым низким участком на земле – 430 метров ниже уровня моря.
Сразу за пляжем нейтральная полоса с яркими табличками « Заминировано» . Но это уже как-то не пугало.
Обмазавшись грязью и вдоволь повалявшись на море (вряд ли можно назвать купанием неловкие движения в маслянистой на ощупь воде, которая тебя буквально выталкивает на поверхность), приняли душ и направились на остановку. Как оказалось позднее, можно было воспользоваться шаттлом, но мы не знали. Последний автобус отсюда в 15.40. Ехали и засыпали после невероятного расслабления природным СПА.
Остальное время посвятили тому, что не успели посмотреть в Старом городе. В это загадочное и манящее место интересно возвращаться вновь и в вновь, и каждый раз оно приоткрывает новые тайны.
Так, побродив по Горнице Святой Вечери, которая сооружена над гробницей царя Давида, поднялись на верхний этаж, а оттуда на крышу. И снова ночь накрыла Иерусалим, рисуя потрясающую картину – низкое звёздное небо над головой, перед глазами – основные символы трёх религий, а вдали – бесконечный город…
За красной карточкой
По дороге в аэропорт обсуждали самостоятельное путешествие с приключенческими нотками, которое удалось на славу! Ведь увидели больше, чем показали бы гиды, да и время было неограничено…
Впереди замаячил блокпост и в ту же минуту люди в камуфляже махнули жезлом. Представились, вежливо попросили паспорта, проверили личности и багаж, задали вопросы и пожелали счастливого пути.
Перед вылетом, как оказалось, ещё до регистрации, нужно пройти « контроль безопасности» где прошерстят не только вещи, но и спросят о, как нам казалось, странных вещах и об очень дальних и даже покойных родственниках…
И хотя из отеля мы выехали заранее, но пока прошли все кордоны, уже объявили посадку… И вот последняя инстанция: каждый смотрит в фотокамеру, а компьютер ищет стопроцентное совпадение въехавшей и выезжающей физиономии, после чего выдаёт красную карточку покидающего Землю Обетованную.
Андрей ЦУРКАНОВ,
фото Ирины ЦУРКАНОВОЙ
Ізраїльські пригоди
Після повернення в голові був вихор усіляких вражень: від затримання в аеропорту до в'язниці Христа, гробниці Богородиці та побаченого дива у Храмі Гробу Господнього…
Але давайте без утомливих описів «біблейських істин» почнемо спочатку. А спочатку захотілося побачити і відчути хоча б основні святині трьох релігій без… поспіху та «групової пробіжки» до сувенірної крамниці з удвічі завищеними цінами. Загалом душа вимагала свободи пересування та яскравих емоцій!
В Ізраїль, в основному, пропонуються тільки «пакетні» тури, напхані найрізноманітнішими екскурсіями. Ми вирішили піти не стандартним, а самостійним шляхом.
Брата до Ізраїлю
Відразу обмовимося, що їздити по всій Обіцяній не збиралися. Місце народження Ісуса – Віфлеєм, що знаходиться на території Палестини – як би це блюзнірсько не звучало, теж особливо не спокушало через хоч і глибоко релігійні, але різномасні культові споруди над самою Печерою Різдва. Та й обстановка навколо не дуже стабільна… Купання в каламутній йорданській воді, заради якого треба витратити цілий день, також не входило до планів. Хоча б тому, що в Ізраїлі це одне місце Хрещення Христа, в Йорданії інше, а різні туристичні компанії демонструють третє. Загалом воно завжди там, де знаходиться комфортний спуск до річки, магазини з «православними» сувенірами та спеціальним одягом (довгими сорочками) по 20 доларів, купленими до цього оптом по троячку у найближчому містечку…
Звичайно, для глибоко віруючих людей та учасників паломницьких турів кожен фрагмент, що відноситься до біблійного сюжету, святий. Не сперечаємось. Але цього разу в наші плани за межами єрусалимського Старого міста входили лише Олійна гора та Мертве море.
Отже, підібрали рейси, що підходять за датами, часом та ціною. Вирішили до Тель-Авіва прилетіти в ніч на неділю, щоб звідти одразу поїхати в «столицю, там трохи відпочити і пройти дорогою Христа. Адже традиційний суботній шабат у всій країні робити нічого. Цього дня не працюють кафе, магазини та навіть громадський транспорт, а й без того дороге таксі (бензин 1.8 USD, і тому лише посадка більше трьох доларів) зростає у ціні просто безбожно.
Під вибіркову перевірку аж до шкарпеток я потрапив ще в Україні – у нашому аеропорту, ввічливо відрекомендувавшись, представник ізраїльської сторони з посмішкою, швидко та професійно перевірив усі речі, аж до швів на джинсах. Я тільки подякував, бо з такими заходами безпеки перельоти стали спокійнішими.
Через три години нас зустрів затишний аеропорт імені Бен Гуріона: зрозумілі покажчики, що пливуть доріжки і натовп співвітчизників, які намагаються встигнути першими на паспортний контроль. Ніщо не давало ґрунту для переживань. Та й хвилюватися, власне, не було чого: із собою були банківські картки, зворотні квитки, готельний ваучер та копії документів батьків, які терпляче чекали нас удома… Коротше, все вказувало на те, що прилетіли ми не на сезонний збір оливок, з перспективою влаштуватися на будівництво, а суто у відпустку.
Однак, ввічлива дівчина у формі, взявши наші паспорти і поставивши кілька запитань англійською, мабуть, подумала інакше… Махнувши рукою вбік, звідки ми щойно прийшли, вона віддала документи своєму колегі і бадьоро сказала «next». >
Ми підійшли до окремого приміщення з металопластику, всередині та поруч з яким юрмилися люди різного віку та віросповідань. Араби, слов'яни, батьки з маленькими дітьми і навіть кіпрський священик, що молився на ікону. Придивившись, побачили, що він просто заснув із нею в руках. . . Мабуть, давно тут. Усередині конструкції виявилося ще два двері, куди і відносили паспорти. Періодично (іноді через п'ять, але частіше за 15-20 хвилин) звідти виходив відвідувач і запрошували наступного.
Нам пояснили, що в країні, окрім безпрецедентних заходів безпеки, точиться жорстка боротьба з нелегалами. Багато хто в пошуках кращого життя приїжджає і...залишається. Шукають-шукають, і не факт, що знаходять, але прецедентів достатньо. . . Понудьгувавши годинку, ми побачили, що не кожен відбувається «співбесіда». Відповідати слід було не замислюючись, чітко без усмішок-усмішок, і, не дай Боже, жартів і розмов. Про те, що не варто міняти тональність на невдоволення чи роздратування, гадаю, нічого говорити…
Через деякий час ми таки отримали паспорти та невеликі блакитні картки з нашими фото, штрих-кодом, датами в'їзду-виїзду та «забороною на роботу».
Залишаючи простору залу, ми опинилися перед електронними турнікетами. Ці «брама до Ізраїлю» відчинялися саме за допомогою отриманих заповітних карток.
Шлях до Старого міста
Виходили з третього терміналу трохи правіше, бо там була стоянка не тільки таксі, а й маршруток «Нешер». Це бусики на 8-10 осіб, які розвозять людей готелями за 60 шекелів з людини (1 USD – 3.5 нових ізраїльських шекеля). Причому доларами розплачуватися невигідно, тому що їх просять двадцять. Зануривши речі, подумали, що правильно відмовилися від трансферу за 110 доларів на один бік.
По чудово освітленій трасі за годину домчали до готелю. Дорога, часто прорізана прямо через гори, постійно йшла вгору. Триповерховий смарт-готель JerusalemInn знаходиться за кілька десятків метрів від місцевої в'язниці. Номер сподобався: він був просторим і затишним: високі стелі, широке ліжко та великий телевізор, холодильник та електрочайник, пара вікон та балкон з видом на колоритний провулок.
Чистий санвузол без шампуню, але з рідким милом та запасом туалетного паперу, рушники, широка стільниця, гаряча вода. Загалом все, що потрібно для комфортного нічлігу.
Привітний персонал показав, де можна кошерно поснідати, оскільки це входить у вартість номера. Порадувала різноманітність – оливки та перець, тверді сири та бринза, апельсини та грейпфрути, яйця та баклажани, випічка та заварний чай. Розслабилися. . . Перекусили поспіхом. А дарма! На вулицях нас чекав обід, вечеря і всілякі перекушування в дуже цікавій, але дуже дорогій країні. Півторалітрова пляшка мінералки без газу – 10 шекелів або 75 гривень (можна, звичайно, пошукати у віддалених супермаркетах воду та йогурт по 4, але витрачати час і сили… Адже тут не спальний район – звідси до Старого міста 5-7 хвилин прогулянковим кроком…) . Але, продовжимо бухгалтерію: булка з листочком салату та шматочками помідора-огірка – теж десять, шаурма – від двадцяти, простий овочевий салат чи фалафель – по 25, піца – стартує від 40 шекелів. І це все «на винос» у дешевих закусочних. Присісти за столик у кафе – вийде ще дорожче. Так, мають високі зарплати. Але ціни їх добре «під'їдають»…
Звичайно, на комфортному та практично безшумному трамваї можна з'їздити за продуктами на ринок. Там, наприклад, один мандарин коштує «всього» шекель. . . Але, незалежно від кількості зупинок, квиток обійдеться як шість мандаринок. Купити проїзний документ можна лише у спеціальному терміналі, де обравши англійську мову, не складно розібратися. На користь купувати не варто, тому що квитки діють тільки до кінця доби.
На вулицях та в кафе не докучають тютюновим димом. І на це є дві причини: заборона куріння у громадських місцях та вартість пачки цигарок від 20 до 35 шекелів.
Ми попрямували до Яффських воріт Старого міста. Відпочиваючі на вуличних терасах щось бурхливо обговорювали поруч із тюремною стіною… Хоча, якби не сказали, що це за заклад – можливо, ми не звернули б на нього жодної уваги. Тут треба віддати належне місцевим архітекторам – у цій частині величезного Єрусалиму всі будинки облицьовані природним каменем, що створює єдиний ансамбль із стародавніми будівлями.
Явлення дива
Відразу ліворуч після входу через Яффські ворота можна купити квитки, піднятися на стіни Старого міста і здійснити ними прогулянку. Хоча, якщо триматися правої сторони, то нижче Сіонської брами, перед автопарковкою, є безкоштовний вхід вгору…
Незважаючи ні на що, ми слідували плану – йшли до Левової брами, щоб зайти через них і пройти легендарною вулицею Віа Долороза скорботний шлях Ісуса на Голгофу.
Дихається легко, чисте повітря, прибрані вулички та всюди поліцейські патрулі та солдати зі зброєю. Але це історичний центр. Не скрізь так…
Тут кожен камінь наповнений духом біблійних подій. Так, у Мусульманському кварталі, буквально відразу праворуч виявилася греко-православна церква Різдва Богородиці з чудотворною іконою «Цариця Цариць».
Спустилися до стародавньої підземної в'язниці, в якій 2000 років тому в кам'яному колодязі знаходився розбійник Варавва, а в окремій ніші на вирубаному з каменю сидінні – Ісус. Ноги його, опущені в проточені отвори, були закуті в кайдани. Від них досі збереглося забите в скелю кільце, доторкнувшись до якого по тілу пробігло дивне тремтіння…
Далі пройшли весь Швидкий шлях, замінюючи гіда роздруками з інтернету про кожне канонізоване місце – зупинку Христа.
Біля Храму Гробу Господнього (при вході та в ньому самому якраз знаходяться останні п'ять із чотирнадцяти Станцій, які, в основному, і пропонують подивитися під час екскурсій) як завжди багатолюдно. Усередині перше, куди всі прагнуть, це 13-та зупинка Хресної дороги – Камінь миропомазання. На нього після зняття з хреста поклали тіло Ісуса, а юдейський старійшина Йосип Аримафейський, який попросив у Пілата тіло страченого і Никодим – таємний учень Христа – вчинили помазання миром та алое. Упевнений, багато хто чув, що ця плита мироточить. Але це треба бачити! Постоявши буквально пару хвилин, стали спостерігати, як тріщини у ній стали заповнюватись якоюсь рідиною. Провівши пальцями, відчули щось маслянисте та почули приємний солодкий аромат. Неймовірно, але на наших очах крізь камінь проступало справжнісіньке миро. Люди довкола хрестилися, плакали, святили свої речі. Але головне, що всі побачили диво на власні очі!
Сходами піднялися на Голгофу, відстояли чергу до місця розп'яття. Вся вершина гори під прозорим куполом і до неї можна навіть торкнутися, якщо стати на коліна та просунути руку у спеціальний отвір.
Спустившись до символічного християнського центру, побачили «Пуп землі», який за легендою символізує місце порятунку всього роду людського.
Зайшовши до Кувуклії, запалили свічки від непалючого Благодатного вогню і пішли оглядати кожен куточок великого Храму.
Свідок поблажливості Благодатного Вогню
Перед виходом постояли біля колони з глибокою тріщиною, з якої майже п'ятсот років тому з'явився Благодатний вогонь. Поговорили зі хранителем ключів від дверей Храму Гробу Господнього. Мусульманин Ваджіх Нусейбе збирався тричі вдарити об величезні шестиметрові двері врізаним у неї масивним кільцем, сповіщаючи цим, що настав час покидати святе місце.
Він розповів, що коли владика мусульманської імперії Халіф Омар ібн аль-Хаттаб прибув до Єрусалиму, слідом за ним було і знатне сімейство Нусейбе.
- Понад 1370 років тому Патріарх Сафроній привітавши мусульманських старійшин, передав халіфу Омару ключі від міста та головної церковної обителі християн. Халіф у свою чергу вручив ключ від храму моїм предкам. З того часу він передається від батька до старшого сина з покоління в покоління, і ми гордо та безоплатно виконуємо покладену на нас святу місію, - каже Ваджіх Нусейбе.
- Щодня до четвертої ранку я приходжу і відчиняю важкі дубові, оббиті залізом, двері півметровим ключем, що важить п'ятсот грамів.
Рівне о 19:00 востаннє оглядаю приміщення, замикаю двері на ключ та масивну засувку.
Тричі на тиждень прочищаю замки, упорядковую і підганяю кожне колесо в механізмах.
Роботи мені додається у свята, особливо на Великдень. У цей час головне, щоб біля входу не виникло тисняви. Перед тим, як єрусалимський патріарх приступить до молебню про послання Благодатного Вогню, я власноручно опечатую кам'яну плиту Гробу Господнього. Виходить, що мусульманин є справжнім свідком поблажливості Благодатного Вогню, - усміхнувся охоронець.
- Крім своїх основних обов'язків, я ще й третейський суддя. У моменти, коли між шістьма конфесіями християнської церкви, для яких виділено різні години для молитов і свої межі в Храмі, виникають суперечки, я беру на себе місію миротворця. Вибачте, але мені треба працювати. Ось моя візитна картка – зателефонуйте, якщо захочете ще щось дізнатися…
Спустилися сутінки – тихі та загадкові, з легким нальотом містики. Кожен куточок площі перед храмом висвітлювався умиротвореним жовтим світлом і якось зовсім не хотілося йти. Пробираючись крізь вузькі вулиці, не помітили, як на Єрусалим опустилася ніч. Майже за Булгаковим. Незвично великий півмісяць був перевернутий «ріжками» вгору і, здавалося, був поруч. Згадали, побачену вдень, на пристойній висоті табличку в краплях. . . червоної фарби. У пам'яті з'явилися кадри з фільму «Єрусалим»… Стало трохи ніяково. Криті, освітлені ряди закінчилися, вулиці обезлюдніли, нас оточували лише культові споруди різних епох та релігій. У свідомості сплив момент, коли, вже засинаючи в готелі, хтось пазурами поскреб у скло. Гучно. Неприємно. Не зрозуміло. Сон?
Вийшли через Сіонські ворота і попрямували до готелю. Вражень маса, а завтра раннє піднесення і вперед, тобто вгору – на Оливну гору.
Золота Менора
Дивовий майданчик на Елеонській (Олійній) горі над стародавнім і найдорожчим у світі цвинтарем, ми помітили ще вчора. Вирішено було почати день з неї і ми, щоб зберегти сили, зловили таксі. Дорога зайняла трохи більше 10 хвилин і коштувала 50 шекелів. Вигляд відкрився більш ніж фантастичний!
Все старе місто як на долоні: стародавні стіни, православні та єврейські святині, що зачаровують погляд, а також добре видно звідусіль і в будь-яку погоду величезний Купол Скелі золотого кольору. Ця мечеть побудована ще 691 року при халіфі Абд аль-Маліке. Усередині знаходиться та сама легендарна скеля, точніше, її виступ, яка і дала їй назву. Тут, як сказано переказ, стояв Ковчег Завіту, звідси пророк Мухаммед піднявся на небо, Авраам збирався принести в жертву свого сина Ісаака, і взагалі саме з цього місця почалося створення світу. А ще, сюди з усього світу приїжджають мусульмани, щоб побачити відбиток ноги Мухаммеда та 3 волосинки з його бороди.
Намилувавшись і сфотографувавшись вдосталь, зайшли у безкоштовний туалет (до речі, скрізь без грошей, крім автовокзалу – там 1 шекель).
Дорога вниз вела повз цвинтар. Є, звичайно, щось у цих однотипних могилах без квітів… Віддаючи данину пам'яті, родичі приносять лише камінчиків і кладуть його на плиту.
Для кожного віруючого єврея вважається великою честю бути тут похованим, адже святість цього місця визначається не лише близькістю до долини Кедрон та Храмової гори, а й текстами з Книги пророка Захарії: «Наприкінці днів Месія піде на Оливну гору і звідти, звуку труби Єзекіїля, почнеться воскресіння мертвих». Тому місце на цьому цвинтарі стоїть нарівні з котеджем біля Середземного моря.
Поховання тут почали з'являтися ще кілька тисяч років тому, за часів Першого храму. Сьогодні на горі налічується близько 15.000 могил, а деякі з яких приписуються навіть старозавітним особам.
Місцями вузька витіювата дорога оточена високими стінами. Що за ними – практично не видно і треба бути уважним, щоб не пропустити праворуч залізну браму з дверима. Постукали і нас пустили до найкрасивішого монастиря Святої Марії Магдалини в Гефсиманському саду. Він буквально потопає в зелені та дивовижних кольорах. Ліворуч від входу закриті ґрати – попросили відкрити й побачили залишки дороги, вірніше, частину сходів, якими Ісус сходив до Єрусалиму. Тут же Пресвята Богородиця з'явилася апостолу Хомі.
Вже внизу перед трасою ліворуч – двохтисячолітні оливи, під якими проповідував Ісус та гарна католицька базиліка Боренія, де знаходиться шматок скелі, на якій, за переказами, і відбувалося благання про чашу. Поряд у Гефсиманському гроті прочани згадують про поцілунок Юди.
Трохи нижче, навпаки, в печері розташована греко-православна церква Успіння Пресвятої Богородиці, в якій знаходиться гробниця Діви Марії. Незвичайний, глибокий і красивий діючий підземний храм із саркофагом…
До Старого міста прийшли пішки хвилин за десять, благополучно обігнавши автомобільний затор. З цікавістю поспостерігали за розкопками перших місцевих поселень. Археологи працювали на досить пристойній глибині майже під могутніми стінами.
На Храмову Гору увійшли через Сміттєві ворота прямо до однієї з головних святинь іудаїзму – Стіни Плачу. Звичайно, через рамку металодетектора з перевіркою всіх особистих речей. Так звана, жіноча частина стіни видно повністю, а чоловіча йде під дах, де є бібліотека, молитовні кімнати та інші приміщення.
Місцеві кажуть, що правильно називати її Західною Стіною – адже це єдина уціліла частина Другого Єрусалимського Храму, зруйнованого римлянами у 70 році н. е. Він був зведений на місці Першого, збудованого Соломоном – сином царя Давида.
Купили за десятку традиційний єрусалимський бублик і із задоволенням з'їли!
Дорога до моря
Злегка втомившись, вирішили трохи поселитися на Мертвому морі. Самостійно! Без туристичних груп.
Пройшовши кілька зупинок на трамваї, залишивши ліворуч шук, тобто базар, вийшли біля великої будівлі центрального автовокзалу. Шум-гам, бруд, жебраки, військові та поліцейські патрулі, огляд при вході.
Піднявшись на 3-й поверх, придбали квитки туди й назад без місць по 21 шекелю за кожен на рейсовий автобус № 486, що курсує виключно за розкладом майже щогодини з Єрусалиму по всіх курортах Мертвого моря. Куди конкретно їхати, ми не знали, тому кінцевим пунктом вибрали найближчий курорт Калія. Стали у чергу перед виходом на платформу. За п'ять хвилин до відправлення нас запросили у чистий та комфортний автобус, який швидко заповнився. Тим, кому місць забракло, водій запропонував їхати стоячи.
У дорозі були лише 40 хвилин, але як усе змінилося! Гірсько-пустельний краєвид, пекуче сонце та відсутність поліції та й взагалі озброєних людей.
Вийшли на трасі з ще кількома туристами і попрямували у бік моря, слідуючи вказівникам. Друга дорога була безлюдною, але щохвилини їздили великі і маленькі туристичні автобуси і снували автомобілі. Трохи було моторошно від того, що довкола були занедбані будівлі, в яких чорними дірками зловісно зяяли віконні та дверні отвори. За ними бедуїни пасли верблюдів. Через хвилин двадцять уже підходили до каси: треба було заплатити 55 шекелів з особи за вхід (діти та учні зі студентським квитком – зі знижкою). За ці гроші пропонується обгороджений упорядкований пляж із лежаками та парасольками над ними, душем та лікувальним брудом, що виходить прямо із земних надр. І все це на узбережжі, що є найнижчою ділянкою на землі – 430 метрів нижче за рівень моря.
Одразу за пляжем нейтральна смуга з яскравими табличками «Заміновано». Але це вже не лякало.
Обмазавшись брудом і вдосталь повалявшись на морі (навряд чи можна назвати купанням незграбні рухи в маслянистій на дотик воді, яка тебе буквально виштовхує на поверхню), прийняли душ і попрямували на зупинку. Як виявилося пізніше, можна було скористатися шатлом, але ми не знали. Останній автобус звідси о 15:40. Їхали та засипали після неймовірного розслаблення природним СПА.
Інший час присвятили тому, що не встигли подивитися у Старому місті. У це загадкове і привабливе місце цікаво повертатися знову і знову, і щоразу воно відкриває нові таємниці.
Так, побродивши по Світлиці Святої Вечери, яка споруджена над гробницею царя Давида, піднялися на верхній поверх, а звідти на дах. І знову ніч накрила Єрусалим, малюючи приголомшливу картину – низьке зоряне небо над головою, перед очима – основні символи трьох релігій, а вдалині – нескінченне місто…
За червоною карткою
Дорогою до аеропорту обговорювали самостійну подорож з пригодницькими нотками, яку вдалося на славу! Адже побачили більше, ніж показали гіди, та й час був необмежений…
Попереду замаячив блокпост і тієї ж хвилини люди в камуфляжі махнули жезлом. Представилися, ввічливо попросили паспорти, перевірили особи та багаж, поставили запитання та побажали щасливого шляху.
Перед вильотом, як виявилося, ще до реєстрації, потрібно пройти «контроль безпеки» де прошерстять не тільки речі, а й запитають про, як нам здавалося, дивні речі і про дуже далекі і навіть покійні родичі. . .
І хоча з готелю ми виїхали заздалегідь, але поки пройшли всі кордони, вже оголосили посадку… І ось остання інстанція: кожен дивиться у фотокамеру, а комп'ютер шукає стовідсотковий збіг фізіономії, що в'їхала і виїжджає, після чого видає червону картку покидає Землю Обетован.
Андрій ЦУРКАНОВ,
фото Ірини ЦУРКАНОВОЇ
