Венеция 2017
Начало рассказа тут
Мы успешно выполнили наш горный маршрут по северной Италии. Теперь наш путь лежал к самому сердцу страны - солнечной Венеции. Пересадка у нас проходила в небольшом городке Роверето.
Роверето
Тут у нас было несколько часов, надо было, во-первых, перекусить. А во-вторых где-нибудь в парке прилечь отдохнуть. Достопримечательностей тут не много. Выбрав себе ресторанчик повкуснее, мы заказали блюдо из самых аппетитных итальянских слов. Мне принесли что-то очень непонятное, а Даша даже попала на супчик, что хотела заказать. Кстати сам город нам тоже понравился. Он вроде бы уже и не туристический, но не менее уютный. Когда мы отдыхали в парке к нам подбежали мальчики и на итальянском с нами заговорили. Когда мы сказали, что говорим только на английском, один из них приуныл, а второй с гордостью спросил “ What time is it? ” . Мальчик чувствовал гордость, что не зря английский учил. До Венеции у нас был билет на два поезда с семиминутной пересадкой. Но поезда тут ходят строго по графику и скорее всего ждут друг друга. Если не успеть на поезд, то у тебя ещё есть 4 часа, чтоб сесть на другой такой же. Пассажиров было совсем не много – весь вагон был лично наш. Второй поезд был традиционный двухэтажный. Мы конечно же заняли места повыше)
Местре
Местре это материковая часть Венеции. Это большой город от которого идет много транспорта по мосту прямо на остров. Наш отель был в одном квартале от железнодорожной станции. Отель выбрали в Местре в связи с экстремально высокими ценами на жилье в самой Венеции летом. На поезде до Венеции ехать 12 минут, билет стоит по 1.25 евро. Но суммарная дорога от Местре до центральной площади острова около часа в одну сторону.
Была уже совсем ночь, когда наш поезд приехал в Местре. Оказалось, что наш отель находится в черном квартале. Количество темнокожих ребят тут зашкаливало. Была конечно одна светлокожая девушка, но она была занята ловлей клиентов у дороги. Все бы ничего, но эти ребята от нас ещё и что-то хотят. Мы просто шли молча с каменными лицами. Ещё была задача набрать водички с колонки, в темном парке. Обстановка немного напрягала. По отзывам букинга у нас менеджер в отеле араб. Радостных факторов было мало. Но стоило добраться до отеля, на ресепшене нас встретил очень позитивный парень с широченной улыбкой.
Нашим отелем была большая квартира, в которой по отдельности сдавались комнаты. Но на квартиру это похоже не было. Это скорее всего был музей средневековых искусств или очень старинный замок. Все было очень антуражным.
На фотообои начала двадцатого века в виде чёрно-белой картины с конными скачками. Посреди большого зала камин, на полках загадочные книги томами.
В ванной на стенах выложены мозаикой шторы, всюду весят портреты и большие черно-белые картины-фотографии. В коридоре висел портрет очень и очень довольного мужчины. На окнах в комнате можно было закрыть металлические жалюзи. Теперь чувствовался абсолютный комфорт и безопасность. Над нашей кроватью висела дорогущая люстра из муранского стекла. Да и хозяин реально прикольный. Мне для полноты картины в отеле не хватало канделябра со свечами.
Утром на районе не было не единого намека на черный квартал. Все цивильно, ходят обычные люди и туристы. Теперь мы готовы ехать в Венецию.
Автомат по продаже билетов был очень общительным. Казалось, что он готов общаться абсолютно на любые темы, но только не о продаже билетов. Даже когда уже шел процесс покупки билетов, автомат постоянно пытался съехать и сменить тему. В случае, если у автомата оказывались проблемы с интернетом, то вся наша задушевная беседа вообще не приносила никакого толку. Зато поезда ходят каждые 15-20 минут. Итак, мы делаем первые шаги по Венеции.
Венеция
Поначалу Венеция кажется очень людной и неприветливой, но стоит начать углубляться все кардинально меняется в лучшую сторону. Но к сожалению, быстро притыкается. Улочки мосты и каналы. Они везде. Без хорошего GPS тут выжить физически невозможно. Если сядет батарея, то придется вечно блуждать среди более чем 400 мостов, 150-ти каналов и 118-ти островов. Запомнить дороги сквозь улочки совершенно нереально. Но, к счастью, всегда есть спасательные указатели на центральную площадь и вокзал. Это словно две стороны на компасе. Множество красот Венеции кроется среди тысяч двориков. Таким образом зайдя в домик консерватории мы обнаружили схематическую скульптуру человека, вместо лица которого за нами наблюдал громадный синий глаз.
Глаз был электронный и постоянно делал разные трюки) В том же дворике с балкона доносилось оперное пение. В одном из двориков висел на ремнях металлический носорожек. В общем дворики Венеции — это золото. Перед каждой поездкой мы обозначаем звездочками на карте места, которые будем посещать.
По количеству звездочек на один город Венеция у нас является абсолютным лидером. Если не сверятся с картой, то в большинстве случаев зайдешь в тупик. То есть ступеньки в воду.
Это достаточно опасно, когда ночью возвращаешься в отель. В одном из таких тупиков мы обнаружили отель с большущим канделябром и зажжёнными свечами. Это же тот канделябр, с которым я хотел походить вчера ночью в нашем отеле. Желание подержать канделябр настолько переполнило меня, что я даже зашел в отель взял неподъёмный канделябр и походил с ним пару метров. С едой в Венеции все довольно просто. Всегда можно найти фастфуды продающие шмат пиццы за 2.5 – 4 евро.
В ресторанах дела обстоят немного сложнее, к заказу практически везде добавляют по 2 евро с человека за обслуживание. На материковой Италии добавляли тоже, но вроде поменьше. По всей Венеции активно пользуются успехом прогулки на гондолах.
Но цена в 80 евро немного останавливает. Люди объединяются в группы, а самые суровые всю прогулку смотрят в свой телефон. Мы же прокатились значительно дешевле. Трагетто это сервис по 2 евро, когда тебя переплавляют на гондоле через Гранд канал. Кстати нам очень понравилось. На центральной площади Сан Марко есть два очень красивых места. Первое это первое кафе Венеции Флориан.
Кафе пропустить сложно. Оркестр играющий просто волшебную музыку так и манит. Второе красивое место — это собор святого Марка.
Внутрь попасть у нас руки так и не дошли, но с площади он выглядел очень впечатляюще. Это действительно то сооружение, на фоне которого хочется сфотографироваться. Для нас в центре было ещё одно обязательное место – Hard Rock cafe. При чем в самом кафе мы ни разу не ели, но мы их обязательно посещаем в каждой стране и делаем фотографию. В Венеции я даже себе сувенирчик прикупил в Hard Rock Shop.
Кстати в Венеции произошла легендарная встреча двух путешественников. В этот день я был в эксклюзивной футболке Hard Rock Macau. На одной из улочек на встречу мне вышел турист в футболке Hard Rock Niagara Waterfalls. Это было словно соединение двух противоположных частей света где-то по центру.
Дальше по плану у нас была парковая зона Венеции. По дороге мы зашли в небольшой сквер где увидели очень необычную выставку. Девушка пловчиха с закрытыми глазами грелась на постаменте. Не было понятно это скульптура или человек, который замаскировался типа “ Живая скульптура” .
На ветру колыхались волосы, выглядывающие из-под шапочки, на ноге была видна каждая складочка, косточка и вены. Группа туристок так же завороженно с недоумеваем смотрела на скульптуру. Я набрался смелости и решил прикоснуться к ноге. Было реально неловко, вдруг это таки живой человек. В последний момент одна из туристок заметила, как шевельнулись мышцы на ее лице. Но по совпадению её просто показалось. Я прикоснулся к ноге и стало ясно, что это скульптура, но насколько она живая и правдоподобная! Даже капельки воды на теле словно настоящие. В сквере были ещё и другие скульптуры, но самый шок на себя приняла первая. Вскоре мы добрались до паркового комплекса, расположились среди туристов на полянке и задремали. В Венеции нужно очень много ходить, а под прямым солнцем это очень выматывает. В один момент открываешь глаза и неожиданно осознаешь, что ты в Венеции – прикольно.
В парке тоже были какие-то выставки, но по 25 евро с человека мы не были уверены, что так сильно оценим. Теперь надо все-таки добраться до главного венецианского моста. Район окружающий Гранд канал вокруг главного моста Риальто, наверное, самый уютный. А вечером ещё и очень романтичный.
Что ещё прикольное бросалось в глаза, это то как ребятишки группами на улицах играют в игры. А в одном из двориков отмечали день рождения, поэтому там стоял ещё столик с разными напитками и вкусностями к которому во время своих игр подбегали полакомиться дети.
Мы же, выбрав мост поуютнее лакомились местным напитком Беллини. Это смесь шампанского и очень концентрированного персикового сока. Напиток продается буквально в каждом магазине. Кстати очень вкусный.
У нас была жаркая солнечная погода. Но солнце достаточно сильно давит на глаза. Желательно в путешествие брать солнцезащитные очки.
А вот вечером Венеция становится тем городом, в который я бы все время возвращался, чтоб проживать тут вечера. К ночи, когда надо искать дорогу к выходу из Венеции. На улочках становится совсем безлюдно, освещение тусклое. От этого они кажутся ещё более уютными.
Единственный минус, а ладно, не буду про пакетики с говном писать, вечерняя Венеция все-равно очень прикольная. Дорога от центра в Местре занимает около часа, причем за 50 минут ходьбы нужно одолеть бессчетное количество улочек и мостов. Так как до нашего поезда было ещё 20 минут, у нас было время наслаждаться восходящей луной над каналом и ночным городом, наблюдая за проплывающими гондолами.
Следующее утро мы начали с похода на один мыс. По отсутствию туристов на улицах было похоже, что мы выбрали не самое туристическое место в Венеции. Яркое солнце хорошо давало о себе знать. Время от времени нужно было давать отдых глазам посещая полутемные галереи. В Венеции их немало. Сначала мы попали в довольно скучную выставку картин. Зато заход во вторую галерею перевернул мои знания о выставках современного искусства в лучшую сторону. В первом зале было множество дыр в стенах, в каждой дыре подсвечивалась кофейная чашечка. Во втором зале висел большой тигр с кофейной чашечкой в зубах. Время от времени тигр грозно рычал. В следующем зале висело множество двумерных деревянных зайчиков.
Зайчики в воздухе активно бежали, так же висело два старинных телевизора, по которым транслировались разные чашечки с кофе. На ксилофоне играла композиция “ Tea for two” . Зал с зайчиками это настоящий релакс для нервной системы. Следующий зал окутывали красные вулканы, а в центре стояли свирепые волки, сделанные из лавы. Акустика зала нагнетала чувство страха. Следующий зал был темный, по середине светились глаза хищной пантеры, что лежала на кушетке, а в конце через проем можно было разглядеть девочку над морским обрывом. В руках у девочки чашечка, а сама девочка весело и громко хохотала.
Атмосфера этой выставки была волшебна. Мы даже ещё раз вернулись в зал с зайчиками. Приятным дополнением было то, что эти выставка абсолютно бесплатна, а приурочена она к двадцатипятилетию итальянского бренда кофе Illy.
Добрались мы до мыса Пунта-делла-Догана. Виды конечно красивые, но те зайчики и девочка просто не покидали голову. К мосту через Гранд канал мы пошли двориками. Там попали ещё на один музей, выставка там была посвящена костям и стеклу.
Остров Бурано
Очень популярным местом в Венеции является остров разноцветных домиков Бурано. До него можно доплыть на пароме. Остров довольно небольшой, соединён мостами с ещё парой маленьких островков.
Разноцветные домики действительно радуют глаз. По острову можно гулять без карты, просто ходишь по всем закоулкам, пока домики милы глазу. На одном из соседних островов можно прогуляться вдоль зеленых полей. Ещё на Бурано есть кривая башня по типу пизанской.
Но как башню не фоткай, на фотках она получается не кривее чем плитка, которую положили наши работники во время ремонта. 40 минут на пароме, и мы снова в Венеции.
Я не знаю куда ушла вторая часть дня, но мы постоянно бродили и что-то смотрели. У нас была одна важная миссия. Полгода назад в Венеции были мои родители и привезли целую кучу акционного пармезана. Последние полгода я буквально во все блюда себе натирал пармезан. И это было шикарно. Прямо перед поездкой запасы иссякли. Мама мне отметила магазин, в котором была акция. И знаете что? Эта акция нас дождалась! Была правду на пару евро дороже. Но 12 евро за килограмм вкусного пармезана это отличная цена. Набрав сыра на 30 евро, у меня от счастья чуть губа не треснула.
Теперь мои запасы пополнены ещё на полгода минимум. Ещё у нас была отмечена самая узкая улица. Но в Венеции столько узких улиц, что можно любую так назвать.
На следующий день у нас был дневной вылет. Мы ещё отправились на прогулку по Местре. Городок оказался тоже довольно туристический. Из запоминающегося был монорельсовый трамвай, что едет помимо рельсы, ещё и на колесах по дороге.
Подведя итог хочу сказать, что Италия нам очень и очень понравилась. Основные впечатления навеяны Вероной и озером Гарда. После увиденных красот, Венеция воспринималась не так ярко, но была прекрасным дополнением к нашей поездке. Возможно, если бы мы начали с Венеции, то Верона бы так не воспринялась. По гастрономичности Италия уступает Турции и азиатским странам. Готовят вкусно, но далеко не во всех ресторанах. Мы в страны редко возвращаемся второй раз в связи со списком, который ещё не посещен. Но я уверен, что с Италией это была далеко не последняя встреча.
Информация о поездке
Дата путешествия: 3.06. 2017 – 10.06. 2017
Продолжительность: 6 полных дней
Полных дней без дождя: 4
Авиабилеты: МАУ покупали за 10 месяцев.
Экскурсии: Все сами
Сложность поездки: 3/10 (легко)
Венеція 2017
Початок розповіді тут
Ми успішно виконали наш гірський маршрут північною Італією. Тепер наш шлях лежав до самого серця країни – сонячної Венеції. Пересадка у нас проходила у невеликому містечку Роверето.
Роверето
Тут у нас було кілька годин, треба було, по-перше, перекусити. А по-друге, десь у парку прилягти відпочити. Визначних пам'яток тут небагато. Вибравши собі ресторанчик смачніше, ми замовили страву з найапетитніших італійських слів. Мені принесли щось дуже незрозуміле, а Даша потрапила навіть на супчик, що хотіла замовити. До речі, саме місто нам теж сподобалося. Він начебто вже й не туристичний, але не менш затишний. Коли ми відпочивали у парку до нас підбігли хлопчики і італійською з нами заговорили. Коли ми сказали, що говоримо тільки англійською, один із них зажурився, а другий з гордістю запитав “What time is it? ”. Хлопчик відчував гордість, що недаремно англійську вчив. До Венеції у нас був квиток на два поїзди з семихвилинною пересадкою. Але поїзди тут ходять строго за графіком і швидше за все чекають на одне одного. Якщо не встигнути на поїзд, то в тебе є ще 4 години, щоб сісти на інший такий же. Пасажирів було зовсім небагато – весь вагон був особисто наш. Другий поїзд був традиційним двоповерховим. Ми звичайно ж зайняли місця вище)
Местрі
Местр це материкова частина Венеції. Це велике місто від якого йде багато транспорту мостом прямо на острів. Наш готель був у одному кварталі від залізничної станції. Готель вибрали в Местрі у зв'язку з екстремально високими цінами на житло у самій Венеції влітку. Поїздом до Венеції їхати 12 хвилин, квиток коштує по 1.25 євро. Але сумарна дорога від Местра до центральної площі острова близько години в один бік.
Була вже зовсім ніч, коли наш поїзд приїхав до Местри. Виявилося, що наш готель знаходиться у чорному кварталі. Кількість темношкірих хлопців тут зашкалювала. Була звичайно одна світлошкіра дівчина, але вона була зайнята ловом клієнтів біля дороги. Все б нічого, але ці хлопці від нас ще щось хочуть. Ми просто йшли мовчки з кам'яними обличчями. Ще було завдання набрати води з колонки, у темному парку. Обстановка трохи напружувала. За відгуками букінгу у нас менеджер араб. Радісних факторів мало. Але варто було дістатися готелю, на ресепшені нас зустрів дуже позитивний хлопець із широкою усмішкою.
Нашим готелем була велика квартира, де окремо здавались кімнати. Але на квартиру це не було схоже. Це швидше за все був музей середньовічних мистецтв або старовинний замок. Все було дуже антуражне.
На фотошпалери початку ХХ століття у вигляді чорно-білої картини з кінними стрибками. Посеред великої зали камін, на полицях загадкові книжки томами.
У ванній на стінах викладені мозаїкою штори, всюди важать портрети та великі чорно-білі картини-фотографії. У коридорі висів портрет дуже задоволеного чоловіка. На вікнах у кімнаті можна було зачинити металеві жалюзі. Тепер відчувався абсолютний комфорт та безпека. Над нашим ліжком висіла дорога люстра з муранського скла. Та й господар реально прикольний. Мені для повноти картини в готелі не вистачало канделябра зі свічками.
Вранці на районі не було жодного натяку на чорний квартал. Все цивільне, ходять звичайні люди та туристи. Тепер ми готові їхати до Венеції.
Автомат із продажу квитків був дуже товариським. Здавалося, що він готовий спілкуватися абсолютно на будь-які теми, але не про продаж квитків. Навіть коли вже йшов процес покупки квитків, автомат постійно намагався з'їхати та змінити тему. У випадку, якщо у автомата були проблеми з інтернетом, то вся наша задушевна бесіда взагалі не приносила жодного сенсу. Натомість поїзди ходять кожні 15-20 хвилин. Отже, ми робимо перші кроки Венецією.
Венеція
Спочатку Венеція здається дуже людною і непривітною, але варто почати заглиблюватися все кардинально змінюється на краще. Але, на жаль, швидко притикається. Вулички мости та канали. Вони повсюду. Без хорошого GPS тут фізично вижити неможливо. Якщо сяде батарея, то доведеться вічно блукати серед більш ніж 400 мостів, 150 каналів і 118 островів. Запам'ятати дороги крізь вулички зовсім неможливо. Але, на щастя, завжди є рятувальні вказівники на центральну площу та вокзал. Це ніби дві сторони на компасі. Безліч краси Венеції криється серед тисяч двориків. Таким чином, зайшовши в будиночок консерваторії, ми виявили схематичну скульптуру людини, замість обличчя якої за нами спостерігало величезне синє око.
Око було електронне і постійно робило різні трюки) У тому ж дворику з балкона долинав оперний спів. В одному з двориків висів на ременях металевий носорожок. Загалом дворики Венеції – це золото. Перед кожною поїздкою ми позначаємо зірочками на карті місця, які відвідуватимемо.
За кількістю зірок на одне місто Венеція у нас є абсолютним лідером. Якщо не звіряться з картою, то здебільшого зайдеш у глухий кут. Тобто сходи у воду.
Це досить небезпечно, коли вночі повертаєшся до готелю. В одному з таких глухих кутів ми виявили готель з величезним канделябром і запаленими свічками. Це ж той канделябр, з яким я хотів бути вчора вночі в нашому готелі. Бажання потримати канделябр настільки переповнило мене, що я навіть зайшов у готель, узяв непідйомний канделябр і був схожий на нього кілька метрів. З їжею у Венеції все досить просто. Завжди можна знайти фастфуди, що продають шмат піци за 2.5 – 4 євро.
У ресторанах справи трохи складніше, до замовлення практично скрізь додають по 2 євро з особи за обслуговування. На материковій Італії додавали теж, але начебто менше. По всій Венеції активно користуються успіхом прогулянки гондолами.
Але ціна у 80 євро трохи зупиняє. Люди об'єднуються в групи, а найсуворіші всю прогулянку дивляться у свій телефон. Ми ж прокотилися значно дешевшими. Трагетто – це сервіс по 2 євро, коли тебе переплавляють на гондолі через Гранд канал. До речі, нам дуже сподобалося. На центральній площі Сан Марко є два дуже гарні місця. Перше перше кафе Венеції Флоріан.
Кафе пропустити складно. Оркестр, що грає просто чарівну музику, так і манить. Друге гарне місце – це собор святого Марка.
Всередину потрапити в нас руки так і не дійшли, але з площі він був дуже вражаючим. Це справді та споруда, на тлі якої хочеться сфотографуватися. Для нас у центрі було ще одне обов'язкове місце – Hard Rock Cafe. При чому в самому кафе ми жодного разу не їли, але ми їх обов'язково відвідуємо у кожній країні та робимо фотографію. У Венеції я навіть собі сувенір прикупив у Hard Rock Shop.
До речі, у Венеції відбулася легендарна зустріч двох мандрівників. Цього дня я був у ексклюзивній футболці Hard Rock Macau. На одній із вуличок на зустріч мені вийшов турист у футболці Hard Rock Niagara Waterfalls. Це було ніби з'єднання двох протилежних частин світу десь по центру.
Далі, за планом, у нас була паркова зона Венеції. Дорогою ми зайшли в невеликий сквер, де побачили дуже незвичайну виставку. Дівчина плавчиня із заплющеними очима грілася на постаменті. Не було зрозуміло це скульптура чи людина, яка замаскувалась на кшталт “Жива скульптура”.
На вітрі коливалося волосся, що виглядало з-під шапочки, на нозі була видна кожна складочка, кісточка і вени. Група туристок так само заворожено дивувалася на скульптуру. Я набрався сміливості і вирішив торкнутися ноги. Було реально ніяково, раптом це таки жива людина. В останній момент одна з туристок помітила, як ворухнулися м'язи на її обличчі. Але за збігом її просто здалося. Я торкнувся ноги і стало ясно, що це скульптура, але наскільки вона жива і правдоподібна! Навіть крапельки води на тілі наче справжні. У сквері були ще й інші скульптури, але шок на себе прийняла перша. Незабаром ми дісталися паркового комплексу, розташувалися серед туристів на галявині і задрімали. У Венеції треба дуже багато ходити, а під прямим сонцем це дуже вимотує. Раптом розплющуєш очі і несподівано усвідомлюєш, що ти у Венеції – прикольно.
У парку теж були якісь виставки, але по 25 євро з особи ми не були впевнені, що так сильно оцінимо. Тепер треба таки дістатися головного венеціанського мосту. Район навколишнього Гранд каналу навколо головного мосту Ріальто, напевно, найзатишніший. А увечері ще й дуже романтичний.
Що ще прикольне впадало у вічі, це те як дітлахи групами на вулицях грають у ігри. А в одному з двориків відзначали день народження, тому там стояв ще столик з різними напоями та смаколиками, до якого під час своїх ігор підбігали поласувати діти.
Ми ж, обравши міст затишніше ласували місцевим напоєм Белліні. Це суміш шампанського та дуже концентрованого персикового соку. Напій продається буквально у кожному магазині. До речі, дуже смачний.
У нас була спекотна сонячна погода. Але сонце досить сильно тисне на очі. Бажано в подорож брати сонцезахисні окуляри.
А ось увечері Венеція стає тим містом, в яке я весь час повертався б, щоб проживати тут вечора. До ночі, коли треба шукати дорогу до виходу із Венеції. На вуличках стає зовсім безлюдно, освітлення тьмяне. Від цього вони здаються ще затишнішими.
Єдиний мінус, а гаразд, не буду про пакетики з говном писати, вечірня Венеція все одно дуже прикольна. Дорога від центру в Местрі займає близько години, причому за 50 хвилин ходьби необхідно здолати безліч вуличок і мостів. Так як до нашого поїзда було ще 20 хвилин, у нас був час насолоджуватися висхідним місяцем над каналом і нічним містом, спостерігаючи за гондолами, що пропливають.
Наступного ранку ми почали з походу на один мис. За відсутності туристів на вулицях було схоже, що ми вибрали не найтуристичне місце у Венеції. Яскраве сонце добре давалося взнаки. Іноді треба було відпочивати очам відвідуючи напівтемні галереї. У Венеції їх чимало. Спочатку ми потрапили до досить нудної виставки картин. Натомість захід у другу галерею перевернув мої знання про виставки сучасного мистецтва на краще. У першому залі було безліч дірок у стінах, у кожній дірі підсвічувалася кавова чашка. У другому залі висів великий тигр із кавовою чашкою у зубах. Іноді тигр грізно гарчав. У наступному залі висіла безліч двовимірних дерев'яних зайчиків.
Зайчики в повітрі активно бігли, так само висіло два старовинні телевізори, якими транслювалися різні чашки з кавою. На ксилофон грала композиція "Tea for two". Зал із зайчиками – це справжній релакс для нервової системи. Наступний зал огортали червоні вулкани, а в центрі стояли люті вовки, зроблені з лави. Акустика зали нагнітала почуття страху. Наступна зала була темна, посередині світилися очі хижої пантери, що лежала на кушетці, а в кінці через отвір можна було розгледіти дівчинку над морським урвищем. В руках у дівчинки філіжанка, а сама дівчинка весело і голосно реготала.
Атмосфера цієї виставки була чарівною. Ми навіть знову повернулися до зали з зайчиками. Приємним доповненням було те, що ця виставка абсолютно безкоштовна, а приурочена до двадцятип'ятиліття італійського бренду кави Illy.
Дісталися ми мису Пунта-делла-Догана. Види звичайно гарні, але ті зайчики та дівчинка просто не покидали голову. До мосту через Гранд-канал ми пішли двориками. Там потрапили ще на один музей, виставка там була присвячена кісткам та склу.
Острів Бурано
Найпопулярнішим місцем у Венеції є острів різнокольорових будиночків Бурано. До нього можна доплисти на поромі. Острів досить невеликий, з'єднаний мостами із ще парою маленьких острівців.
Різнокольорові будиночки справді тішать око. По острову можна гуляти без карти, просто ходиш по всіх закутках, поки будиночки милі оку. На одному із сусідніх островів можна прогулятися вздовж зелених полів. Ще на Бурано є крива вежа типу пізанської.
Але як вежу не фоткай, на фотках вона виходить не кривіша ніж плитка, яку поклали наші працівники під час ремонту. 40 хвилин на поромі, і ми знову у Венеції.
Я не знаю куди пішла друга частина дня, але ми постійно тинялися і щось дивилися. Ми мали одну важливу місію. Півроку тому у Венеції були мої батьки та привезли цілу купу акційного пармезану. Останні півроку я буквально на всі страви натирав собі пармезан. І це було шикарно. Просто перед поїздкою запаси вичерпалися. Мама мені відзначила магазин, у якому була акція. І знаєте, що? Ця акція нас дочекалася! Була правда на пару євро дорожчою. Але 12 євро за кілограм смачного пармезану це чудова ціна. Набравши сиру на 30 євро, у мене від щастя трохи губа не тріснула.
Наразі мої запаси поповнені ще на півроку мінімум. Ще в нас була відзначена найвужча вулиця. Але у Венеції стільки вузьких вулиць, що можна будь-яку так назвати.
Наступного дня ми мали денний виліт. Ми ще вирушили на прогулянку Местром. Містечко виявилося теж досить туристичним. З того, що запам'ятовується, був монорейковий трамвай, що їде крім рейки, ще й на колесах по дорозі.
Підсумовуючи, хочу сказати, що Італія нам дуже і дуже сподобалася. Основні враження навіяні Вероною та озером Гарда. Після побаченої краси, Венеція сприймалася не так яскраво, але була чудовим доповненням до нашої подорожі. Можливо, якби ми почали з Венеції, то Верона б так не сприйнялася. За гастрономікою Італія поступається Туреччині та азіатським країнам. Готують смачно, але не в усіх ресторанах. Ми в країни рідко повертаємось удруге у зв'язку зі списком, який ще не відвіданий. Але я певен, що з Італією це була далеко не остання зустріч.
Інформація про подорож
Дата подорожі: 3.06. 2017 – 10.06. 2017
Тривалість: 6 повних днів
Повних днів без дощу: 4
Авіаквитки: МАУ купували за 10 місяців.
Екскурсії: Всі самі
Складність подорожі: 3/10 (легко)
