Часть 15. В которой мы отправляемся на остров своей мечты, а мироздание хохочет и ломает нам все планы.
2 декабря, воскресенье. Пхукет-таун - Пхи-Пхи.
3-7 декабря. Пхи-Пхи.
Планы на 4 декабря:
остров Бамбупляж обезьян (о. Пхи-Пхи Дон)снорклингзалив Майя Бей (о. Пхи-Пхи Лей)Это был День Рождения мужа, в планах были ещё Шаркпоинт и Огненное шоу на Тонсае, но не сложилось)
На другие дни планов не было, хотелось моря побольше и отдыхать.
Позавтракать нам не удалось.
В стоимость номера завтрак был включён, но это же хостел. Понятие « завтрак» в таких местах означает, что на кухне всё ваше: варите, жарьте, смешивайте всё, что душе вашей будет угодно. Муж пошел на кухню, включил чайник, занялся поиском сковородки, но я уже подозревала, что мы не успеем даже выпить кофе. И действительно, мини-бас прибыл на 15 минут раньше, чем мы договаривались. Ключи от номера отдать было некому, пришлось оставить их на столе, за стойкой.

Солнце ярко освещало наш квартал и он был великолепен. Даже жалко стало уезжать)

При планировании я как-то перехитрила саму себя. Ни Пхукет, ни Краби я так и не увидела по большому счету, хоть была и там, и там)
По дороге мы заехали в пару мест за другими туристами, всё это заняло не очень много времени. В порту на нас наклеили наклейки, показали кораблик. Мы быстро загрузились.
Чемоданы нужно самим спустить в трюм и сложить в указанном месте.
Кораблик был новый, очень комфортный. Несколько небольших стоек с чаем, кофе, какими-то снеками, водой. Что-то было бесплатно, что-то платно, сейчас точно не скажу.
Три палубы.
На средней, открытой, палубе удобные кресла, прекрасный обзор, свежий воздух, но места уже были все заняты. С вечера там народ сидит, что ли. Я поднялась на верхнюю палубу, там не было никакого тента, а солнце шпарило вовсю.

Поэтому пришлось спуститься в самый низ, в трюм. Туда, где чемоданы)

Маленькие пыльные иллюминаторы не давали мне вдоволь налюбоваться путешествием.

Проплывая мимо Пхи-Пхи Лей, мы поднялись на верхнюю палубу и долго впитывали в себя окружающую красоту, предвкушая, как поедем туда на лодке в день рождения мужа.


Пхи-Пхи.
На пирсе нас встречали. Два колоритных Викинга с табличками разных отелей.

Они сортировали туристов, группировали и отправляли в нужные отели на лодках. Нам сказали гулять. Чемоданы вон там у перил оставить и гулять в свое удовольствие аж до 12 часов. А чтобы у нас не было лишних вопросов, написали нам цифру 12 на ладони и приказали руки не мыть.
Первое, что мы нашли гуляя, был Макдональдс. Еда вредная, не спорю, но если ты в дороге, ничего лучше Макдональдса нет. Гамбургер, картошка и кола – вот три составляющих полного счастья) Ну, еще море и отсутствие снега) Здесь всё сошлось, мы осознали и совсем поплыли.
Наконец-то начался отдых! ))
Несмотря на жару, обволакивающую наши организмы невыносимой влажностью, мы уселись на улице, жадно вдыхая ароматы моря и картошки фри. Мы были на курорте, об этом говорило всё: лица и одежда окружающих, запахи, звуки и подрагивающее томное предчувствие внутри нас.
Мы на море! Вот оно – счастье!
Нам не терпелось куда-то ехать и устраиваться, и купаться, наконец, поэтому мы пришли на пирс минут за пятнадцать до назначенного времени и стояли на солнцепёке под отельными зонтиками, которые наши Викинги заготовили загодя. Не мы первые такие резвые, наверняка. Я ёрзала, спрашивала:
– Ну когда уже? Ну когдаа? ? Ну когдааааа?? ?
Стояли с полчаса, так как лодка, конечно же, опоздала.
С нами в Викинг отправлялась русская пара, мы познакомились, но в отеле больше не пересекались.
Отель Викинг

Плыть к Викингу несколько минут. Мы в нетерпении рассматривали, впитывали всё вокруг: невероятного цвета море, грозные камни, ласковые пляжи, заросшие горы и фантастическую зелень.
Высадка происходит на пляже, прямо в море. На борт лодки цепляют железную лесенку.

Лодка шатается, лесенка ездит. Но весело) Прыгаем в воду.
Чемоданы забрали служащие отеля и сложили их на рецепшене.
Очень интересно встречают лодки в Викинге. Персонал нарядно выстраивается для приветствия, кланяется, но приветственного напитка не даёт. Или даёт? Подзабыла уже.
Оформляемся довольно быстро, я прошу номер пониже, горы же вокруг, есть домики совсем высоко. Мне отвечают, что номера нашей категории в самом низу. Опять несут чемоданы до нашего домика.
Перед поездкой я читала об этом отеле весьма противоречивые отзывы. Кто-то очень впечатлён и в восторге, а кто-то плюётся, и они тоже правы.
Несколько слов об этом месте я сказала еще на первой странице, но имею что сказать и сверх этого.
Территория
Весь отель выглядит коммуной на необитаемом острове.

Пахнет травкой) Сладкой такой, да)
Очень колоритные деревянные домики разбросаны по склону горы, среди деревьев.

Место это настолько непафосное! ) Я бы сказала – для уставших от пафоса) Для тех, кто любит попроще-попроще. И поближе к природе.

Всё вместе создает невероятное ощущение затерянного мира!
Ландшафт неровный, несколько лестниц, которые размывают дожди, поэтому ходьба по территории не всегда безопасна.
Номера
Судя по тому, как расположены домики, из всех номеров должно быть видно море. Может быть, из тех домиков, что повыше, море видно лучше, мы так и не проверили это) Из нашего окна вид закрывали деревья. Конечно, море было видно, но сквозь ветви. Напротив горы, поэтому вида бескрайности нет.

Домики на один или несколько номеров. Наш номер был просто великолепен!
Никогда я не жила раньше в таком колоритном номере. Пыль там, конечно, убирают нечасто, но общая атмосфера фазенды, какого-то налёта колониальной роскоши и гамак на террасе сразу поражают воображение.


Живность
Комары есть. Если в номере мы включали фумигатор и спали спокойно, то на террасе комары заедали до дыр. И в ресторане по вечерам тоже. Удивительно, что ничего с комарами не делают. Они изрядно отравляют отдых.
Есть обезьяны, вараны (одного видела), рыбки. Недалеко от Лонг Бич есть остров, возле которого встречаются акулы. Называется Шарк Поинт. Говорят, акулы там не кусаются)
Пляжи
Викинг имеет несколько пляжей, я видела два, но в сторону города есть еще один, возможно, он уже не принадлежит отелю, не знаю.


Пляжи далеки от совершенства, на мой взгляд. Это маленькие бухточки. Отливы, твёрдый песок, лодки, причаливающие на пляж, стекающий в море ручей на одном пляже и заброшенный бар на втором. Совсем близко красивый пляж Лонг Бич.

Но идти к нему нужно через перевал, где начинается бездорожье. Карабкаться нужно по корням, мешкам, камням, цепляясь за канаты и провода. Это приключение, а не лёгкая прогулка. Мне на этой дороге неповезло. Об этом позже.
Еда
Дорогая (это остров, здесь в принципе недешево) и не супер-пупер. Хотя некоторые блюда были интересными.
Зато сам ресторан очень колоритен. Сидеть там – одно удовольствие. Если бы комары не загрызали.


На Лонг Бич ближайший отель имеет кафе на пляже, там явно дешевле и вкуснее. По крайней мере, мне так показалось.
Там же есть магазин, кое-какая еда продаётся, но выбор небольшой.
В город мы ни разу не выбрались, так что кроме Макдональдса, никакой еды я там не пробовала.
Завтраки
А вот завтраки выше всяких похвал. Еды много, всё вкусное, а мини-оладушки из кокосового молока снятся мне до сих пор. С кленовым сиропом))
Персонал
Самая большая проблема Викинга – это местный персонал. Единственный человек, который выглядит вменяемо, работает на рецепшене и не каждый день) Особенно отличаются сонливостью официанты. Они забывают заказы, двигаются вяло, залипают и зависают. При этом стоимость еды в ресторане нельзя назвать скромной.
Стирка
Вот где ужас! Нашу одежду стирали три дня, в результате все вещи отдали в жёлтых пятнах. 90 бат за кг.
Транспортное сообщение
От города добраться можно только на лодке. Лодки бывают двух видов:
Бесплатная от отеля, если вы въезжаете или выезжаете. Платная (100 бат, кажется), если просто нужно в город. Можно дойти пешком. Говорят, тропа удобная, идти недалеко, но мы не ходили.

В первый день мы пошли на пляж на Лонг бич. Сначала по грунтовой лестнице вверх, потом по корням, мешкам, веревкам вниз.
Вода теплючая! Нежная вода, можно сказать.
Я плаваю не очень смело, разомнусь чуть-чуть, а потом беру подушечку и отплываю подальше от берега, чтобы просто лежать на воде и смотреть на горы. Вид щемящий. Смотрю, насмотреться не могу. И как-то не заметила, что собрались тучи. Но вижу – народ с пляжа спешно уходит. Ну я пока до берега доплыла, пока вещи собрала, на остров обрушился таакой ливень!
Помня о дороге до нашего отеля и представляя, как под ливнем по этому всему карабкаться, мы принимаем единственно верное решение – бежать до ближайшего кафе.
Резко похолодало. Я укутываюсь во всё, что у меня есть – в парео, в два полотенца и в шляпку от солнца. Муж пытается набросить на меня еще и свою футболку, но в кафе в плавках не совсем удобно)
Дождь лил так, будто на небесах прорвало водопровод! Я давно хотела увидеть тропический ливень, и каждый раз в тропиках дождь казался мне не слишком сильным. Но этот! Этот дождь был всем дождям дождь! Вода падала сплошной стеной, пенясь у наших ног, обдавая нас холодными брызгами, и в пяти метрах от себя мы не видели практически ничего.
Мы долго сидели в кафе, ели всякое вкусное) Дождь закончился и сразу всё высохло. И мы купались еще до самого вечера, и предвкушали грядущие пять дней такого же релакса.
Хочешь насмешить Бога... Ну вы поняли, да? )
На следующий день я сгорела с самого утра.
Это было какое-то затмение. Собираясь на пляж, я забыла нанести крем от солнца. Мы пошли на маленький домашний пляжик, рядом с нашим домиком. Там был отлив, твёрдый песок, качели, пляжный домик и заброшенный бар, вероятно, в самом начале ремонта, так как стройматериалы были аккуратно сложены рядом.

Я сгорела очень быстро и остаток дня провела в номере под кондиционером.
Вечером мы вышли поужинать в отельный ресторанчик. Отужинав вкусной едой, которую нам несли бесконечно долго, мы насладились окружением таких же сгоревших тел, купили тур на лодке по островам на следующий день и отбыли спать. У меня была мысль устроить пенную вечеринку полежать в ванной, но на сгоревшую кожу побоялась лишней нагрузки. Такая ванная в номере была великолепная, но так и осталась непоюзанная)
А на следующий день, 4 декабря, у мужа был день рождения. Мы позавтракали и умчались в море.
Тур стоил 3100 бат. Следует учитывать, что лодку вы берете не на целый день, а на 6 часов. Но этого более, чем достаточно.
До острова Бамбу мы домчали быстро. А там! Там рай на Земле.

Песок белый, море нежное, небо прозрачное, деревья роскошные, облачка кружевные.
А лодки!

Высоко вскинув украшенные лентами шеи, лодки сбивались в небольшие стаи, словно сказочные птицы. Какие же колоритные лодки в Таиланде!
Фото из интернета
Два часа на острове Бамбу пролетели как один миг. Купались мы в футболках с длинными рукавами, чтобы солнце не припекало сгоревшие тела) Но это не мешало нам прочувствовать удовольствие от этого места.

Приезжать, конечно, нужно как можно раньше. Уже в 10 часов утра прибывают группы на катерах. В основном это русскоязычные группы. 
Я всегда задумывалась, почему русские не любят встречаться с русскими на отдыхе. Ну иногда понятно, бывает и пьянство, и хамство, но в общем и целом это всё такие же люди, как и мы, многие даже с нашего форума) И поняла – русская речь сбивает с экзотического настроения. Как будто ты мгновенно из райского острова Баунти переносишься в промозглый Подольск. А лично я так вообще жду какого-то подвоха, ведь не раз уже слышала нелестные слова в свой адрес (последний раз в Чианг Мае, на празднике Лой Кратонг, после короткого знакомства человек, услышав, что мы из Киева, зло спросил – а почему вы тогда на РУССКОМ разговариваете. В Чианг Мае! Где вообще не бывает пакетных туристов. Где предполагается, что мозг у человека есть, раз он сам сообразил приехать в такую даль). Каждый подобный случай общения склоняет меня переходить на другую сторону улицы, услышав « родную речь» .
А как вы думаете, почему русскоязычные не любят встречаться на отдыхе с « соотечественниками» ? )
Остров Бамбу нас расслабил, разморил, было так приятно и лениво. Совсем не хотелось уезжать. Солнце не жарило слишком сильно, как вчера, например. Оно пряталось за кружевными облаками и только изредка выглядывало, чтобы добавить красок в и без того щемящую синеву, и спросить нас лукаво:
– Ну что, люди, как вам? Сабай?
– Сабай!

Сейчас я точно могу сказать, что ничего более прекрасного, чем этот остров, в поездке на лодке с нами не приключилось. И если бы я знала это тогда, то никуда не спешила бы и вычеркнула бы из маршрута все остальные точки. Но чем путешественник отличается от отдыхающего? Он путешествует, а значит, он в дороге)

Грузимся в свою лодку и плывем к Пхи-Пхи Дон, к пляжу обезьян Monkey Beach.
Недалеко от пляжа нас высаживают для снорка.
В моей жизни был снорк в разных местах, поэтому просто поверьте мне: снорк здесь никакой) А для нас так и вовсе он был неприятным. Кораллы мертвые (что и так было понятно), рыб нет, маски запотевали ужасно, у мужа разболелась голова. Капитан, конечно, раскрошил хлебец, чтобы привлечь полосатиков, они взметнулись разноцветным облачком и тут же пропали в пучине морской, как только мы с мужем погрузились в воду. Больше хлеба у капитана не было) В общем, поплавав там минут десять, мы направились к самому пляжу обезьян.

Обезьян на пляже не было)
Какой-нибудь самый смелый или самый ленивый примат медленно фланировал по песку, а за ним двигалась процессия полуголых « папарацци» . Это было смешно.
Особенно после тесного общения с обезьянами в Пханг Нга.
Но раз приехали…
Смотрим обезьян.
У мусорной кучи, рядом с местом для курения, лежит колоритная коряга. На коряге небольшая семья занимается своим важным делом – вычесыванием блох, небрежно посматривая на надоедливых туристов и скалясь периодически от избытка чувств. Как мне надоел этот пляж, эти пальмы, это море...
Муж мой пристроился в толпу, а я ухожу сноркать.
Нежные облачка уже какое-то время наливались серой тяжестью, а сейчас пролились мелким, но густым дождём. Капли бьют меня по выступающим частям тела, благо я в жилете.
Плаваю долго, здесь снорк нравится мне больше. Кораллы такие же безжизненно серые, но рыб больше, они довольно крупные и разные. Периодически я поднимаю голову, чтобы понять, где я нахожусь, корректирую направление, чтобы не отплывать уж слишком далеко от берега.
Когда я возвращаюсь назад, дождь стихает и совсем заканчивается, как только мы грузимся в свою лодку.
Плывем еще немного, оставляя Пхи Пхи Дон слева, направляемся к Пхи Пхи Лей.

Вот здесь самая большая засада – в Майя Бей зайти нельзя. Бухта закрыта для посещения. Известный пляж практически не видно и совершенно невозможно ощутить всю красоту великолепной бухты.

Стоим немного и уплываем домой. В графике у нас еще снорк на Шарк Поинт, с маленькими акулами, но муж жалуется на головную боль, ему не до акул. Я тоже уже устала, поэтому завершаем день, ужиная в отельном кафе.

Были планы идти на Тонсай, на огненное шоу, но сил уже совсем не было. Говорят, самые крутые тусовки проходят на пляже Тонсай, там продается алкоголь ведрами, огненные шоу идут до утра, как и танцы на песке.
фото из интернета
Завтра пойдем, подумали мы.
Но завтра все планы пошли наперекосяк.
Утром, возвращаясь с пляжа Лонг Бич, я весьма ощутимо подвернула ногу. Поэтому, остальные сутки я просто лежала в номере с льдом на щиколотке.
Случай этот очень нас расстроил. Сразу я вообще думала, что нога сломана, такой хруст стоял в момент травмы. С трудом спустившись с лестницы, я доковыляла до рецепшена, там меня осмотрел местный « медик» , убедился, что крови нет и выдал лед. На вопрос где нам взять настоящего врача, он ответил, что нужно добираться в город на лодке. Помня, как именно нужно взбираться на лодку, я решила, что лучше будет дать ноге отдых, а завтра посмотрим.
А послезавтра, 7 декабря, у нас будет отъезд и мы в любом случае поедем в город.
Но ни завтра, ни послезавтра к врачу мы так и не попали. Отдых пошел ноге на пользу, утром на нее уже можно было наступить. На завтрак я ходила сама и даже пару раз пыталась плавать с подушечкой. Основное время я валялась в номере или на террасе, курила, смотрела на море, на дождь, который иногда заливал нас кратковременно, но ощутимо. Отдохнула, конечно, на полную катушку) Но я еще ничего, на пляже видела девушку в гипсе. Мне повезло ещё.
А еще через день, я туго перетянула голеностоп оставшимся бинтом, плотно подтянула все ремешки на спортивных сандалиях и, зайдя в них в воду, с горем пополам, подсаживаемая мужем, залезла, всё-таки, в лодку. А дальше благополучно отбыла в Краби.

Паром был поменьше, мне показалось, что похуже, бесплатных напитков не было, но я же не была особо ходячей, может, наверху было и красиво. Зато было где лечь и вытянуть ноги)

Приключения наши закончились еще в Пханг Нга, я считаю. В Краби нас ждал шопинг и отдых в отеле на горячих источниках. Жалею, что не взяли машину напрокат. Вот не сообразили почему-то. А ходить мне было очень больно.
В любом случае продолжение следует. Не переключайтесь! )
Частина 15. В якій ми вирушаємо на острів своєї мрії, а світобудова регоче та ламає нам усі плани.
2 грудня, неділя. Пхукет-таун - Пхі-Пхі.
3-7 грудня. Пхі-Пхі.
Плани на 4 грудня:
острів Бамбупляж мавп (о. Пхі-Пхі Дон)снорклінгзатока Майя Бей (о. Пхі-Пхі Лей)Це був День Народження чоловіка, у планах були ще Шаркпоінт та Вогняне шоу на Тонсаї, але не склалося)
На інші дні планів не було, хотілося більше і відпочивати.
Снідати нам не вдалося.
У вартість номера сніданок було включено, але це ж хостел. Поняття «сніданок» у таких місцях означає, що на кухні все ваше: варіть, смажте, змішуйте все, що душі вашій буде завгодно. Чоловік пішов на кухню, увімкнув чайник, почав шукати сковорідку, але я вже підозрювала, що ми не встигнемо навіть випити кави. І справді, міні-бас прибув на 15 хвилин раніше, ніж ми домовлялися. Ключі від номера віддати не було кому, довелося залишити їх на столі, за стійкою.

Сонце яскраво освітлювало наш квартал і він був чудовий. Навіть шкода почало їхати)

Під час планування я якось перехитрила саму себе. Ні Пхукет, ні Крабі я так і не побачила за великим рахунком, хоч була і там, і там)
Дорогою ми заїхали в пару місць за іншими туристами, все це зайняло не дуже багато часу. У порту нас наклеїли наклейки, показали кораблик. Ми швидко завантажилися.
Валіни потрібно самим спустити в трюм і скласти у вказаному місці.
Кораблик був новим, дуже комфортним. Кілька невеликих стояків із чаєм, кавою, якимись снеками, водою. Щось було безплатно, щось платно, зараз точно не скажу.
Три палуби.
На середній, відкритій, палубі зручні крісла, чудовий огляд, свіже повітря, але місця вже були всі зайняті. З вечора там народ сидить, чи що. Я піднялася на верхню палубу, там не було жодного тенту, а сонце шпарило на повну силу.
![Дві країни Таїланду - Північ та Південь. src=]()
Тому довелося спуститися в низ, у трюм. Туди, де валізи)

Маленькі запорошені ілюмінатори не давали мені вдосталь милуватися подорожжю.

Пропливаючи повз Пхі-Пхі Лей, ми піднялися на верхню палубу і довго вбирали в себе навколишню красу, передчуваючи, як поїдемо туди на човні в день народження чоловіка.


Пхі-Пхі.
На пірсі нас зустрічали. Два колоритні вікінги з табличками різних готелів.

Вони сортували туристів, групували і відправляли в потрібні готелі на човнах. Нам сказали гуляти. Чемодани там у поруччя залишити і гуляти на своє задоволення аж до 12 годин. А щоб ми не мали зайвих питань, написали нам цифру 12 на долоні і наказали руки не мити.
Перше, що ми знайшли гуляючи, був Макдональдс. Їжа шкідлива, не сперечаюся, але якщо ти в дорозі, нічого кращого Макдональдса немає. Гамбургер, картопля і кола – ось три складові повного щастя) Ну, ще море та відсутність снігу) Тут все зійшлося, ми усвідомили і зовсім попливли.
Нарешті розпочався відпочинок! ))
Незважаючи на спеку, що огортає наші організми нестерпною вологістю, ми посідали на вулиці, жадібно вдихаючи аромати моря та картоплі фрі. Ми були на курорті, про це говорило все: особи та одяг оточуючих, запахи, звуки та тремтливе важке передчуття всередині нас.
Ми на морі! Ось воно – щастя!
Нам не терпілося кудись їхати і влаштовуватися, і купатися, нарешті, тому ми прийшли на пірс хвилин за п'ятнадцять до призначеного часу і стояли на сонці під готельними парасольками, які наші Вікінги заготовили заздалегідь. Не ми перші такі швидкі, напевно. Я смикалася, питала:
– Ну, коли вже? Ну коли? ? Ну колиаааа?? ?
Стояли з півгодини, тому що човен, звичайно ж, спізнився.
З нами до Вікінгу вирушала російська пара, ми познайомилися, але в готелі більше не перетиналися.
Готель Вікінг

Плити до вікінгу кілька хвилин. Ми в нетерпінні розглядали, вбирали все навколо: неймовірного кольору море, грізне каміння, лагідні пляжі, зарослі гори та фантастичну зелень.
Висадка відбувається на пляжі, прямо в морі. На борт човна чіпляють залізні драбинки.

Човен хитається, драбинка їздить. Але весело) Стрибаємо у воду.
Валіни забрали службовці готелю та склали їх на рецепшені.
Дуже цікаво зустрічають човни у Вікінгу. Персонал ошатно вибудовується для вітання, кланяється, але вітального напою не дає. Чи дає? Забула вже.
Оформляємося досить швидко, я прошу номер нижче, гори ж довкола, є будиночки дуже високо. Мені відповідають, що номери нашої категорії у самому низу. Знову несуть валізи до нашого будиночка.
Перед поїздкою я читала про цей готель дуже суперечливі відгуки. Хтось дуже вражений і в захваті, а хтось плюється, і вони теж мають рацію.
Кілька слів про це місце я сказала ще на першій сторінці, але маю що сказати і понад це.
Територія
Весь готель виглядає комуною на безлюдному острові.

Пахне травою) Солодкою такою, так)
Дуже колоритні дерев'яні будиночки розкидані по схилу гори серед дерев.

Місце це настільки непафосне! ) Я б сказала - для втомлених від пафосу) Для тих, хто любить простіше-простіше. І ближче до природи.

Все разом створює неймовірне відчуття загубленого світу!
Ландшафт нерівний, кілька сходів, що розмивають дощі, тому ходьба територією не завжди безпечна.
Номери
Судячи з того, як розташовані будиночки, з усіх номерів має бути видно море. Може, з тих будиночків, що вище, море видно краще, ми так і не перевірили це) З нашого вікна вид закривали дерева. Звичайно, море було видно, але крізь гілки. Навпроти гори, тому виду безкраї немає.

Будинки на один або кілька номерів. Наш номер був просто чудовий!
Ніколи я не жила раніше у такому колоритному номері. Пил там, звичайно, прибирають нечасто, але загальна атмосфера фазенди, якогось нальоту колоніальної розкоші та гамак на терасі одразу вражають.


Живість
Комари є. Якщо в номері ми включали фумігатор і спали спокійно, то на терасі комарі заїдали до дірок. І у ресторані вечорами теж. Дивно, що нічого з комарами не роблять. Вони добряче отруюють відпочинок.
Є мавпи, варани (одного бачила), рибки. Неподалік Лонг Біч є острів, біля якого зустрічаються акули. Називається Шарк Поінт. Говорять, акули там не кусаються)
Пляжі
Вікінг має кілька пляжів, я бачила два, але у бік міста є ще один, можливо, він уже не належить готелю, не знаю.


Пляжі далекі від досконалості, як на мене. Це маленькі бухти. Відливи, твердий пісок, човни, що причалюють на пляж, струмок, що стікає в море, на одному пляжі і занедбаний бар на другому. Зовсім близько красивий пляж Лонг-Біч.

Але йти до нього потрібно через перевал, де починається бездоріжжя. Карабкатися потрібно по корінням, мішкам, каменям, чіпляючись за канати та дроти. Це пригода, а не легка прогулянка. Мені на цій дорозі не пощастило. Про це пізніше.
Їжа
Дорога (це острів, тут у принципі недешево) і не супер-пупер. Хоча деякі страви були цікавими.
Зате сам ресторан дуже колоритний. Сидіти там – одне задоволення. Якби комарі не загризали.


На Лонг Біч найближчий готель має кафе на пляжі, там явно дешевше та смачніше. Принаймні мені так здалося.
Там же є магазин, якась їжа продається, але вибір невеликий.
У місто ми жодного разу не вибралися, тому крім Макдональдса, жодної їжі я там не пробувала.
Сніданки
А ось сніданки вищі за всякі похвали. Їди багато, все смачне, а міні оладки з кокосового молока сняться мені досі. З кленовим сиропом))
Персонал
Найбільша проблема Вікінга – це місцевий персонал. Єдина людина, яка виглядає осудно, працює на рецепшені і не кожен день) Особливо відрізняються сонливістю офіціанти. Вони забувають замовлення, рухаються мляво, залипають і зависають. При цьому вартість їжі в ресторані не можна назвати скромною.
Прання
От де жах! Наш одяг прали три дні, у результаті всі речі віддали у жовтих плямах. 90 бат за кг.
Транспортне повідомлення
Від міста можна дістатися тільки на човні. Човни бувають двох видів:
Безкоштовна готель, якщо ви в'їжджаєте або виїжджаєте. Платна (100 бат, здається), якщо просто потрібно в місто. Можна дійти пішки. Говорять, стежка зручна, йти недалеко, але ми не ходили.

У перший день ми пішли на пляж на Лонг бич. Спочатку ґрунтовими сходами вгору, потім корінням, мішками, мотузками вниз.
Вода тепла! Ніжна вода, можна сказати.
Я плаваю не дуже сміливо, розімнуся трохи, а потім беру подушечку і відпливаю подалі від берега, щоб просто лежати на воді та дивитися на гори. Вид щемливий. Дивлюся, надивитися не можу. Якось не помітила, що зібралися хмари. Але бачу – народ із пляжу спішно йде. Ну я поки до берега допливла, поки речі зібрала, на острів обрушилася така злива!
Пам'ятаючи про дорогу до нашого готелю і, уявляючи, як під зливою з цього всього дертися, ми приймаємо єдине правильне рішення – бігти до найближчого кафе.
Різко похолодало. Я закутуюсь у все, що я маю – у парео, в два рушники і в капелюшок від сонця. Чоловік намагається накинути на мене ще й свою футболку, але у кафе у плавках не зовсім зручно)
Дощ лив так, ніби на небесах прорвало водогін! Я давно хотіла побачити тропічну зливу, і щоразу в тропіках дощ здавався мені не надто сильним. Але це! Цей дощ був дощ дощ! Вода падала суцільною стіною, пінячись біля наших ніг, обдаючи нас холодними бризками, і за п'ять метрів від себе ми не бачили практично нічого.
Ми довго сиділи в кафе, їли всяке смачне) Дощ закінчився і відразу все висохло. І ми купалися ще до самого вечора, і передбачали прийдешні п'ять днів такого ж релаксу.
Хочеш насмішити Бога. . . Ну ви зрозуміли, так? )
Наступного дня я згоріла з самого ранку.
Це було якесь затемнення. Збираючись на пляж, я забула завдати крему від сонця. Ми пішли на маленький домашній пляж, поруч із нашим будиночком. Там був відлив, твердий пісок, гойдалка, пляжний будиночок і занедбаний бар, ймовірно, на початку ремонту, так як будматеріали були акуратно складені поруч.

Я згоріла дуже швидко і залишок дня провела в номері під кондиціонером.
Ввечері ми вийшли повечеряти в ресторан. Повечерявши смачною їжею, яку нам несли нескінченно довго, ми насолодилися оточенням таких же згорілих тіл, купили тур на човні островами наступного дня і відбули спати. У мене була думка влаштувати пінну вечірку полежати у ванній, але на згорілу шкіру побоялася зайвого навантаження. Така ванна кімната була чудова, але так і залишилася непоюзана)
А наступного дня, 4 грудня, у чоловіка був день народження. Ми поснідали і помчали в море.
Тур коштував 3100 батів. Слід враховувати, що човен ви берете не цілий день, але в 6 годин. Але цього більш ніж достатньо.
До острова Бамбу ми домчали швидко. А там! Там рай на землі.

Пісок білий, море ніжне, небо прозоре, дерева розкішні, хмари мереживні.
А човни!

Високо скинувши прикрашені стрічками шиї, човни збивались у невеликі зграї, немов казкові птахи. Які ж яскраві човни в Таїланді!
Фото з інтернету
Дві години на острові Бамбу пролетіли як одну мить. Купалися ми у футболках з довгими рукавами, щоб сонце не припікало згорілі тіла) Але це не заважало нам відчути задоволення від цього місця.

Приїжджати, звичайно, треба якомога раніше. Вже о 10 годині ранку прибувають групи на катерах. В основному це російськомовні групи. Дві країни Таїланду - Північ і Південь. src="https://forum.awd.ru/images/smilies/icon_question.gif" style="border-width: 0px; margin: 0px" />
Я завжди замислювалася, чому росіяни не люблять зустрічатися з росіянами на відпочинку. Ну іноді зрозуміло, буває і пияцтво, і хамство, але загалом і в цілому це такі ж люди, як і ми, багато хто навіть з нашого форуму) І зрозуміла – російська мова збиває з екзотичного настрою. Начебто ти миттєво з райського острова Баунті переносишся в вологий Подольськ. А особисто я так взагалі чекаю якоїсь каверзи, адже не раз уже чула невтішні слова на свою адресу (останнього разу в Чіанг Травні, на святі Лой Кратонг, після короткого знайомства людина, почувши, що ми з Києва, зло запитав – а чому ви тоді на РОСІЙСЬКОМУ розмовляєте. У Чіанг Травні! Де взагалі не буває пакетних туристів. Де передбачається, що мозок у людини є, раз він сам зрозумів приїхати в таку далечінь). Кожен подібний випадок спілкування схиляє мене переходити на інший бік вулиці, почувши рідну мову.
А як ви думаєте, чому російськомовні не люблять зустрічатися на відпочинку з «співвітчизниками»? )
Острів Бамбу нас розслабив, розморив, було так приємно і ліниво. Зовсім не хотілося їхати. Сонце не смажило надто сильно, як учора, наприклад. Воно ховалося за мереживними хмарами і лише зрідка виглядало, щоб додати фарб у і без того щемливу синяву, і запитати нас лукаво:
– Ну що, люди, як вам? Сабай?
– Сабай!

Зараз я точно можу сказати, що нічого прекраснішого, ніж цей острів, у поїздці на човні з нами не трапилося. І якби я знала це тоді, то нікуди не поспішала б і викреслила з маршруту всі інші точки. Але чим мандрівник відрізняється від відпочиваючого? Він подорожує, а значить, він у дорозі)

Завантажуємося у свій човен і пливемо до Пхі-Пхі Дон, до пляжу мавп Monkey Beach.
Неподалік пляжу нас висаджують для снорка.
У моєму житті був снорк у різних місцях, тому просто повірте мені: снорок тут ніякий) А для нас так і зовсім він був неприємним. Корали мертві (що і так було зрозуміло), риб немає, маски запотівали жахливо, у чоловіка розболілася голова. Капітан, звичайно, розфарбував хлібець, щоб привернути полосатиків, вони знялися різнобарвною хмаринкою і тут же пропали в безодні морській, як тільки ми з чоловіком поринули у воду. Більше хліба у капітана не було) Загалом, поплававши там хвилин десять, ми попрямували до пляжу мавп.

Мавп на пляжі не було)
Який-небудь найсміливіший чи найледачіший примат повільно фланував по піску, а за ним рухалась процесія напівголих «папарацці». Це було смішно.
Особливо після тісного спілкування з мавпами у Пханг Нга.
Але раз приїхали…
Дивимося мавп.
У сміттєвої купи, поруч із місцем для куріння, лежить колоритний корч. На корчі невелика сім'я займається своєю важливою справою – вичісуванням бліх, недбало поглядаючи на набридливих туристів і періодично скалячись від надлишку почуттів. Як мені набрид цей пляж, ці пальми, це море. . .
Чоловік мій влаштувався в натовп, а я йду збиратися.
Ніжні хмаринки вже якийсь час наливались сірим тягарем, а зараз пролилися дрібним, але густим дощем. Краплі б'ють мене по частинах тіла, що виступають, благо я в жилеті.
Плаваю довго, тут снорк подобається мені більше. Корали такі ж неживо сірі, але риб більше, вони досить великі та різні. Періодично я піднімаю голову, щоб зрозуміти, де я перебуваю, коригую напрям, щоб не відпливати аж надто далеко від берега.
Коли я повертаюся назад, дощ стихає і зовсім закінчується, як тільки ми вантажимося у свій човен.
Пливемо ще трохи, залишаючи Пхі Пхі Дон зліва, прямуємо до Пхі Пхі Лей.

Ось тут найбільша засідка – до Майя Бей зайти не можна. Бухта закрита для відвідування. Відомий пляж практично не видно і абсолютно неможливо відчути всю красу чудової бухти.

Стоїмо трохи і відпливаємо додому. У графіці у нас ще снорк на Шарк Поінт, з маленькими акулами, але чоловік скаржиться на біль голови, йому не до акул. Я теж уже втомилася, тому завершуємо день, вечерячи в готельному кафе.

Були плани йти на Тонсай, на вогняне шоу, але сили вже зовсім не було. Говорять, найкрутіші тусовки проходять на пляжі Тонсай, там продається алкоголь відрами, вогняні шоу йдуть до ранку, як і танці на піску.
фото з інтернету
Завтра підемо, подумали ми.
Але завтра всі плани пішли навперейми.
Вранці, повертаючись із пляжу Лонг Біч, я дуже відчутно підвернула ногу. Тому решту доби я просто лежала в номері з льодом на щиколотці.
Випадок цей нас дуже засмутив. Відразу я взагалі думала, що нога зламана, такий хрускіт стояв у момент травми. Насилу спустившись зі сходів, я дошкандибала до рецепшена, там мене оглянув місцевий «медик», переконався, що крові немає і видав лід. На запитання, де нам взяти справжнього лікаря, він відповів, що треба добиратися до міста на човні. Пам'ятаючи, як саме треба підбиратися на човен, я вирішила, що краще дати нозі відпочинок, а завтра подивимося.
А післязавтра, 7 грудня, у нас буде від'їзд і ми у будь-якому разі поїдемо до міста.
Але ні завтра, ні післязавтра ми так і не потрапили до лікаря. Відпочинок пішов на користь, вранці на неї вже можна було наступити. На сніданок я ходила сама і навіть кілька разів намагалася плавати з подушечкою. Основний час я валялася в номері або на терасі, курила, дивилася на море, на дощ, який іноді заливав нас коротко, але відчутно. Але я ще нічого, на пляжі бачила дівчину в гіпсі. Мені пощастило ще.
А ще через день, я туго перетягла гомілковостоп бинтом, що залишився, щільно підтягнула всі ремінці на спортивних сандалях і, зайшовши в них у воду, з горем навпіл, підсаджується чоловіком, залізла, все-таки, в човен. А далі благополучно відбула у Крабі.

Паром був менший, мені здалося, що гірше, безкоштовних напоїв не було, але ж я не була особливо ходячою, може, нагорі було й гарно. Зате було де лягти та витягнути ноги)

Пригоди наші закінчилися ще в Пханг Нга, я вважаю. У Крабі нас чекав шопінг та відпочинок у готелі на гарячих джерелах. Шкода, що не взяли машину напрокат. Ось не зрозуміли чомусь. А ходити мені було дуже боляче.
У будь-якому випадку продовження слідує. Не перемикайтесь! )
hanno4ka, приїхала з Італії, з Апулії. Навіть не знаю, чи захочу писати. Якось останнім часом все це не швидко відбувається) Ще Таїланд річної давності недописала. Але є ідея зібрати якісь лайфхаки на один пост. Подумаю над цим, коли закінчу Таїланд.
hanno4ka, приехала из Италии, из Апулии. Даже не знаю, захочу ли писать. Как-то последнее время всё это не быстро происходит) Еще Таиланд годичной давности недописала. Но есть идея собрать какие-то лайфхаки в один пост. Подумаю над этим, когда закончу Таиланд.
Я за деякими поїздками звіти лише через три роки пишу))). Як натхнення знаходить, так і сідаю за писанину, тож рік - це абсолютно нормально!)
Я по некоторым поездкам отчёты только через три года пишу))). Как вдохновение находит, так и сажусь за писанину, так что год - это абсолютно нормально!)
Я за деякими поїздками звіти лише через три роки пишу))). Як натхнення знаходить, так і сідаю за писанину, так що рік – це абсолютно нормально!)
Я по некоторым поездкам отчёты только через три года пишу))). Как вдохновение находит, так и сажусь за писанину, так что год - это абсолютно нормально!)
У мене взагалі руки не доходять звіти писати.,ось думаю наступний може заведу темку в екскурсійних турах-типу онлайн щоденник, як LaFifa.
У меня вообще руки не доходят отчеты писать.,вот думаю следующий может заведу темку в экскурсионных турах -типа онлайн дневник ,как LaFifa .
У мене взагалі руки не доходять звіти писати.,ось думаю наступний може заведу темку в екскурсійних турах-типу онлайн щоденник, як LaFifa.
У меня вообще руки не доходят отчеты писать.,вот думаю следующий может заведу темку в экскурсионных турах -типа онлайн дневник ,как LaFifa .