Я хочу рассказать вам историю о южном солнечном городе, которую, возможно, вы не знаете. Из всех городов юга Украины, основанных по приказу Екатерины II, Херсон был уникальным, так как представлял собой город-крепость.
Приехав в Херсон в достаточно зрелом возрасте, мое впечатление о провинциальном центре складывалось не лучшим образом. Создавалось ощущение, что это город биндюжников, гуляк и бандитов. Возникла мысль, а не сменить ли мне место жительства на более культурную среду обитания? Но нет! Так сразу нельзя! Нужно найти что-то хорошее и начать любоваться им. Стала собирать плюсики в херсонскую карму. Первым плюсиком было огромное количество парковых зон, так я узнала, что Херсон – это один из самых зеленых городов Украины, и непосредственно в центре расположены два роскошных парка с фонтанами, аттракционами и детскими площадками, где в принципе и отдыхают все горожане.
Вторым плюсиком явилась непосредственная близость к морю, нет, даже к двум морям – Черному и Азовскому, ведь оба они находятся именно в Херсонской области.
В связи с этим с приезжими часто возникает казус. Узнав, что в Херсоне есть морской порт, они тут же спрашивают, как пройти к морю, и, услышав в ответ, что до моря можно только доехать, недоумевают, как так, порт есть, а моря нет?
Третий плюсик – это широченный Днепр и Днепровские плавни, эти места стали излюбленным местом отдыха нашей семьи.
Четвертый плюсик – компактность и близкая доступность ко всем историческим объектам и центру из любой точки города.
Пятый плюсик появился при более близком знакомстве с городом и его окрестностями. Оказывается, что самая большая пустыня Европы находится именно в этом регионе, а Станиславские горы напоминают американские каньоны, и за городом начинаются хвойные леса.
Таких плюсиков было потом еще много, но окончательно город меня покорил, когда я окунулась в его историю, и ветер прошлого перенес меня в лабиринты былых веков.
Далекий 18 век, не окончена война с турками, единственным форпостом того времени служила крепость Измаил, и если бы он пал, то пала бы и Россия. Нужно было строить укрепления для защиты отечества, поэтому в 1735 г. возводят крепость Александр Шанц, которая должна стать надежной защитой от набегов Турецко-османской империи.
На территории крепости находились только гарнизонные военнослужащие, для них были выстроены временные казармы и вырыт колодец, который сохранился и до наших дней, в данный момент колодец не действующий, но является исторической памяткой.
Во время экскурсии все почему-то бросают в него монетки, считается, что если монетка упала, ни разу не ударившись о стену, то сбудется загаданное желание.
Так и началась история Херсона, с возведения обычных крепостных стен.
После окончания войны и установления очень шаткого мира с турками, возникает необходимость в строительстве морской верфи для полноценной государственной флотилии. Нужно было выбрать место, где же строить корабли для державы. Для этой цели была организована экспедиция под руководством адмирала Сенявина, который предложил строить корпуса судов под прикрытием укрепления Александр-Шанц. Но дельта Днепра в то время была очень неглубоководной, всего два метра, следовательно, здесь можно было строить только корпуса судов, а затем спускать их в лиман в районе Глубокой гавани и уж потом оснащать мачтами и такелажем.
И вот, в 1778 г. императрица Екатерина II подписывает указ о строительстве верфи и города и нарекает его Херсоном в честь Херсонеса Таврического.
В Крепость приезжает известный нам фаворит императрицы Екатерины II Князь Григорий Александрович Потемкин, которого по праву считают создателем Черноморского флота.
И сейчас в городе есть сквер, носящий его имя.
Нужно строить город, который должен стать морской верфью державы. Строительство было поручено генералу Ивану Андреевичу Ганнибалу. В соответствии с планом крепость была окружена земляными валами и рвом, который при необходимости можно было заполнить водой из Днепра.
Для обозначения границ и въезда на территорию города, с обеих сторон возводят крепостные ворота.
С севера – Петербургские Ворота (являющиеся исторической памяткой)...
...и с юга – Очаковские Ворота (на сегодняшний день закрыты).
Внутри крепости были построены адмиралтейство, арсенал и монетный двор. А также возведены казармы для матросов.
Под руководством Князя Таврического Григория Потемкина ведется интенсивное строительство Черноморского флота. И, наконец, 16 сентября 1783 г. со стапелей адмиралтейской верфи был спущен на воду первый большой линейный корабль Российской империи « Слава Екатерины» , несущий на своем борту 66 пушечных орудий. Но для строительства кораблей одних матросов было мало, требовались мастеровые и чернорабочие, которым нужно было где-то жить, а крепостная площадь оказалась для этого слишком мала.
Так, в 1784 г. управление строительством города берет на себя инженер-полковник Н. И. Корсаков, который строит уездный город. Однако управление городом полностью находится в руках Григория Потемкина, который получает из казны огромные средства для строительства флота и города. Наш светлейший Князь, кроме своей храбрости, был известен как заядлый игрок и транжира, промотавший не только свое состояние, но и деньги казны, выделенные на строительство храма в честь Екатерины II, которая собиралась посетить земли Таврические и лично осмотреть, как идет строительство флота государства Российского.
Потемкин, обладая умом изобретателя и склонностью к предпринимательству, объявляет о том, что те, кто даст денег на строительство церкви для Великой Императрицы, будет лично представлен им Матушке. А в то время получить личное представление монаршей особе считалось огромной привилегией, купцы и офицеры охотно отдавали Потемкину свои сбережения. Таким образом, на ловко выуженные из карманов подданных капиталы, в честь Екатерины Великой в 1886 г. был освящен первый православный храм Херсона – Екатерининский Собор.
Построено здание из ингулецкого известняка, в стиле русского классицизма с четырехугольным портиком у западного фасада. В наружных нишах помещены скульптурные изображения святых.
И надпись гласит: « Спасителю рода человеческого Екатерина II посвящает» .
Символическое значение имеют две статуи, находящиеся возле центрального входа: св. Апостол Петр с ключами от рая и св. Апостол Павел с мечом. По замыслу императрицы, Херсон должен был стать южным Петербургом, и собор был одним из первых шагов на этом пути. А Потемкин, таким образом, напомнил, что ключи от Юга (то есть земного рая) достались после тяжелых боев, добытых мечом.
Внутренне убранство собора представляет историческую ценность, так как практически осталось в неизменном виде. Фотосъемка в соборе запрещена, единственным исключением является кресло императрицы.
И захоронение Потемкина, который был отпет и похоронен в Екатерининском Соборе в 1901 г.
Создав храм для Екатерины, князь Таврический не обделил и самое себя, построив собственный дворец в стиле классицизма. Вот так он выглядел в те далекие времена:
Князь никогда не был женат, но по не подтвержденным сведениям, состоял в морганатическом браке с Екатериной II. Есть предположение, что в этом браке Екатерина родила дочь, Елизавету Темкину, коей были отданы во владение множественные южные земли. Сам же Князь дошел до грехопадения, поселив у себя во дворце незамужних племянниц, которых обучал любовным утехам, перед тем, как выдать их замуж. Также во дворце устраивали изысканные балы и банкеты, ставили театрализованные представления и концерты.
Но здание служило не только местом увеселения фаворита. Отсюда велось управление губернией, однако после смерти Князя оно было передано в собственность военного ведомства, а затем перепланировано и переоборудовано под военно-фельдшерскую школу. Надо заметить, что время и безразличное отношение городских властей к памятнику истории сделали свое разрушительное дело, и сейчас от дворца осталась лишь груда камней.
А тогда это здание придало законченный образ городу-крепости, которой были удивлены даже иностранцы, совершавшие вместе с императрицей знаменитое путешествие в Крым в 1787 г. Ходят легенды, что во время этого путешествия Потемкин строил деревни буквально за один день, используя просто декорации. Естественно, что все это было только бутафорией, получившей впоследствии название « потемкинские деревни» . Насколько это соответствует истине, не известно. Хотя императрица была очень довольна государственной деятельностью Потемкина, а вид Севастопольского рейда с эскадрой стал самым эффектным зрелищем всего путешествия. Потемкин же получил почетное звание князя Таврического.
Маршрут самого путешествия был составлен генералом И. М. Синельниковым, а сам он лично сопровождал императрицу, за что был удостоен чести быть похороненным в Екатерининском Соборе после множественных выигранных им боев в русско-турецкой войне.
Но это путешествие имело и негативную сторону, так как не на шутку разозлило турок, и в 1787 г. начинается новая война с Турцией. Устроителю Таврии пришлось взять на себя роль полководца, а строительство укреплений города поручают Александру Васильевичу Суворову, который в дальнейшем станет генерал-губернатором края. И ныне одна из центральных улиц города носит его имя.
Но тогда еще полководец не предполагал, что эта крепость могла пустить его по миру. При Потемкине многие здания и укрепления строились как попало, так как " светлейший князь" буквально сорил деньгами казны, используя их для собственных увеселений. Суворов же, увидев действительное состояние фортификаций и сооружений, пришел в ужас! Для производства восстановительных работ он заключал контракты со строителями, не имея наличности и выдавая подрядчикам векселя. Когда сумма долга превысила 100 тысяч рублей, для ее погашения он обратился в Петербург. Но финансовое ведомство России ему отказало. Как человек чести Суворов для погашения долга выставил на продажу все свои имения. И только вмешательство Екатерины спасло генерала от разорения.
Дом великого полководца сохранился и до наших дней, правда, здание находится в крайне плачевном состоянии. Наши энтузиасты-историки хотели его отреставрировать, и даже была возможность получить гранд на выполнение работ, но одним из условий являлось то, что здание не должно находиться в частных руках, а наши управители давно уже его продали, вот так оно и стоит обшарпанное, в самом центре исторической улицы.
Не все здания на этой улице имеют подобный вид, есть немного отреставрированнные.
Во время войны, да и во времена нестойкого мира, вероятность вторжения в южные районы империи все еще была велика, поэтому из каждого здания были проложены подземные переходы, чтобы в случае опасности можно было укрыться в крепости. Вот почему вся историческая часть Херсона стоит на катакомбах.
Но история сложилась таким образом, что Херсонской крепости так ни разу и не судилось вести огонь по неприятелю и не выдержать ни одной осады, так как все сражения прошли на дальних подступах к Херсону. И в 1835 г. , уже по распоряжению императора Николая I, крепость была упразднена и переведена в городское ведомство.
Хоть крепость позже и упразднили, именно во времена правления Суворова город разрастается и достигает своего расцвета. В 1790 г. здесь был открыт первый черноморский литейный пушечный завод. А сам Херсон сыграл важную роль в развитии внешних связей с европейскими странами. И если Петр I прорубил окно в Европу с севера, то Екатерина II прорубила его с юга. Через Херсонский порт осуществлялась торговля с Францией, Италией, Испанией и многими другими странами Европы. И уже в начале 19 века Херсон становится центром Херсонской губернии, которая включала в себя огромные территории, а также такие города как Николаев и Одесса. Нужно заметить, что немаловажную роль в судьбе города сыграл Эммануил Осипович де Ришелье, ставший в 1805 г. генерал-губернатором Новороссии, который принял решение о направлении налога с торговли вином на развитие Херсона, тем самым сохранив его значение и роль регионального центра.
Торговля набирает обороты и развивается, и кроме военного флота, держава начинает испытывать нужду в торговых судах. Для их строительства требуются мастеровые, которых приглашают из разных уголков страны и зарубежья. Возникает острая необходимость в жилых помещениях – так город начинает разрастаться и выходит за пределы крепости. Вначале строится так называемое греческое или купеческое предместье. Именно здесь селились купцы, знать, ремесленники, лавочники и прочие уважаемые люди. В греческом предместье строились роскошные банки и резиденции. А улицы носили звучные названия: Соборная, Ришельевская, Дворянская, Купеческая.
Свято-Успенский Собор (сейчас здесь идут реставрационные работы):
Бывшая Лютеранская кирха:
Так выглыдел привоз (одесский привоз – это уже прообраз и подобие привоза херсонского):
Но не всем жителям города выпадала честь проживать в этом престижном районе. Кроме мастеровых, нужны были чернорабочие, и требовались они в огромном количестве (для постройки торгового судна требовалось приблизительно 5 тыс. мастеровых и 20 тыс. чернорабочих). А самой дешевой рабочей силой на тот момент были беглые каторжники и арестанты, которых нанимали на работу за тарелку баланды. И селились они в самом дальнем районе, на Арестантке, который существует здесь до сих пор, правда, называется уже Военкой. Может быть поэтому Херсон имеет некий налет невежества и брутальности, сформированный его проклятым прошлым? Самой тяжелой и опасной работой было спустить корабль на воду. Дело в том, что подпорки нужно было ловко выбить из-под корабля, рискуя быть раздавленным. На эту работу соглашались только приговоренные к смертной казни, ибо те, кто оставались в живых, получали полную индульгенцию.
Планировалось спускать на воду до четырех кораблей в год, однако свирепствовала чума, повлекшая за собой гибель большого числа рабочих и моряков. В этот период на верфи в качестве командира находился капитан I ранга Федор Федорович Ушаков, который умело организовал строительство и принял активные меры для борьбы с эпидемией чумы. И сейчас центральная улица Херсона носит его имя.
(фото из интернета)
Благодаря Адмиралу Ушакову только за 10 лет – с 1780 по 1790 гг. – было построено и спущено на воду более десяти торговых и военных кораблей. В дальнейшем строительство флота только крепло и развивалось, и на воду уже спускали более 10 различных судов в год. Так, до 1825 г. были построены и спущены на воду более 150 торговых и военных кораблей.
Однако мелководность Днепра при впадении в лиман накладывала определенные ограничения на водоизмещение и осадку строящихся в Херсоне кораблей. Поэтому постепенно центр строительства переместился в Николаев. И лишь только после углубления дна в русле Днепра в 1890-е годы глубина подходов была повышена до 7 метров и Херсон восстановил свой статус-кво как важный морской порт.
Город продолжает расти и развиваться. В 1815 г. открывается первая губернская морская гимназия. В 1834 г. открыто училище торгового мореплавания (ныне Морская академия).
С другой же стороны улицы открывают институт благородных девиц.
Была такая забавная история, что благочестивые девицы стали бегать по ночам на свидания к морячкам. И чтобы как-то противостоять такому непотребству, между этими двумя учреждениями был построен Храм св. Мученицы Царицы Александры.
О жизни города времен 19 века я писала в рассказе « Херсон де масон» , когда губерния переходит во владение иностранных подданных и Херсон становится центром заготовки шерсти и переработки сельхозпродукции, а позже начинает развиваться промышленность. И во второй половине 19 века в городе действовали 22 шерстомойки, 10 салотопок, 2 лесопильных и 10 кирпичных заводов, а также построен первый чугунолитейный механический завод.
И уже во второй половине 19 века построены театр, библиотека, созданы археологический и природоведческий музеи.
Здание бывшей городской думы, а ныне художественный музей им. Шовкуненко:
Общественная библиотека (ныне городской ЗАГС):
Первое кредитное общество:
Государственный банк (ныне Национальный Банк Украины):
Дом губернатора (сейчас дом творчества молодежи):
Итальянское консульство. Дом Анжело Анатро (сейчас шахматно-шашечный клуб):
Гостиница " Лондон" (сейчас областное управление финансами):
Дом Перуанского купца:
Ресторан " Херсон" :
Больница:
Краеведческий музей:
К началу революций, т. е. к 1917 г. , Херсон стал по меркам того времени крупным промышленным городом, где действовали более 100 предприятий, включающие 2 судостроительные верфи, 3 чугунолитейных завода, 4 лесопильных завода, 5 кожевенных заводов, табачную фабрику, 2 пивоваренных завода и множество мелких артелей.
Сейчас Херсон – это областной центр, совсем небольшой по современным меркам город, имеющий очень интересную историю создания и непростую судьбу.
(Фото из интернета)
Хочется закончить свой рассказ словами талантливого музыканта нашей с вами современности Кузьмы Скрябина, улыбающегося потомкам с мурала, созданного совсем недавно на Херсонской улице Суворова:
Я хочу розповісти вам історію про південне сонячне місто, яку, можливо, ви не знаєте. З усіх міст півдня України, заснованих за наказом Катерини II, Херсон був унікальним, оскільки був місто-фортеця.
Приїхавши до Херсона у досить зрілому віці, моє враження про провінційний центр складалося не найкращим чином. Створювалося відчуття, що це місто биндюжників, гуляк і бандитів. Виникла думка, а чи не змінити мені місце проживання більш культурне місце існування? Але немає! Так одразу не можна! Потрібно знайти щось гарне і почати милуватися ним. Почала збирати плюсики в херсонську карму. Першим плюсиком була величезна кількість паркових зон, так я дізналася, що Херсон – це одне з найзеленіших міст України, і безпосередньо в центрі розташовані два розкішні парки з фонтанами, атракціонами та дитячими майданчиками, де в принципі і відпочивають усі городяни.
>
Другим плюсиком стала безпосередня близькість до моря, ні, навіть до двох морів – Чорного та Азовського, адже обидва вони знаходяться саме на Херсонщині.
У зв'язку з цим із приїжджими часто виникає казус. Дізнавшись, що в Херсоні є морський порт, вони відразу запитують, як пройти до моря, і, почувши у відповідь, що до моря можна тільки доїхати, дивуються, як так, порт є, а моря немає?
Третій плюсик – це широченний Дніпро та Дніпровські плавні, ці місця стали улюбленим місцем відпочинку нашої родини.
Четвертий плюсик – компактність та близька доступність до всіх історичних об'єктів та центру з будь-якої точки міста.
П'ятий плюсик з'явився при найближчому знайомстві з містом та його околицями. Виявляється, що найбільша пустеля Європи знаходиться саме в цьому регіоні, а Станіславські гори нагадують американські каньйони, і за містом починаються хвойні ліси.
Таких плюсиків було потім ще багато, але остаточно місто мене підкорило, коли я поринула в його історію, і вітер минулого переніс мене в лабіринти минулих століть.
<Д>Дале 18 століття, не закінчена війна з турками, ¦єдиним форпостом того часу служила фортеця Ізмаїл, і якби він упав, то впала б і Росія. Потрібно було будувати укріплення для захисту батьківщини, тому в 1735 р. зводять фортецю Олександр Шанц, яка повинна стати надійним захистом від набігів Турецько-османської імперії.
На території фортеці перебували тільки гарнізонні військовослужбовці, для них були збудовані тимчасові казарми і виритий колодязь, який зберігся і до наших днів, на даний момент колодязь не діє, але є історичною пам'яткою.
Під час екскурсії всі чомусь кидають у нього монетки, вважається, що якщо монетка впала, жодного разу не вдарившись об стіну, то справдиться загадане бажання.
Так і почалася історія Херсона, зі зведення звичайних фортечних стін.
Після закінчення війни та встановлення дуже хисткого миру з турками, виникає потреба у будівництві морської верфі для повноцінної державної флотилії. Потрібно було вибрати місце, де ж будувати кораблі для держави. З цією метою було організовано експедицію під керівництвом адмірала Сенявіна, який запропонував будувати корпуси судів під прикриттям зміцнення Олександр-Шанц. Але дельта Дніпра на той час була дуже неглибоководною, всього два метри, отже, тут можна було будувати тільки корпуси суден, а потім спускати їх у лиман в районі Глибокої гавані і вже потім оснащувати щоглами і такелажем.
І ось, у 1778 р. імператриця Катерина II підписує указ про будівництво верфі та міста і називає його Херсоном на честь Херсонеса Таврійського.
У Фортецю приїжджає відомий нам фаворит імператриці Катерини II Князь Григорій Олександрович Потьомкін, якого по праву вважають творцем Чорноморського флоту.
І зараз у місті є сквер, який має його ім'я.
Потрібно будувати місто, яке має стати морською верф'ю держави. Будівництво було доручено Генералу Івану Андрійовичу Ганнібалу. Відповідно до плану фортеця була оточена земляними валами та ровом, який за потреби можна було заповнити водою з Дніпра.
Для позначення кордонів та в'їзду на територію міста, з обох боків зводять кріпосні ворота.
З півночі – Петербурзькі Ворота (які є історичною пам'яткою). . .
. . . і з півдня – Очаківські Ворота (на сьогоднішній день зачинені).
Всередині фортеці були побудовані адміралтейство, арсенал і монетний двір. А також споруджено казарми для матросів.
Під керівництвом Князя Таврійського Григорія Потьомкіна ведеться інтенсивне будівництво Чорноморського флоту. І, нарешті, 16 вересня 1783 р. зі стапелів адміралтейської верфі був спущений на воду перший великий лінійний корабель Російської імперії «Слава Катерини», що несе на своєму борту 66 гарматних знарядь. Але для будівництва кораблів одних матросів було мало, потрібні були майстрові та чорнороби, яким треба було десь жити, а фортечна площа виявилася для цього занадто малою.
Так, у 1784 р. управління будівництвом міста бере на себе інженер-полковник Н. І. Корсаков, який будує повітове місто. Проте управління містом повністю знаходиться в руках Григорія Потьомкіна, який отримує з скарбниці величезні кошти для будівництва флоту і міста. Наш світлий Князь, крім своєї хоробрості, був відомий як затятий гравець і марнотрат, що промотав не тільки свій стан, а й гроші скарбниці, виділені на будівництво храму на честь Катерини II, яка збиралася відвідати землі Таврійські і особисто оглянути, як іде будівництво флоту. Російського.
Потьомкін, володіючи розумом винахідника та схильністю до підприємництва, оголошує про те, що ті, хто дасть грошей на будівництво церкви для Великої Імператриці, буде особисто представлений їм Матінкою. А в той час одержати особисте уявлення монаршій особі вважалося величезним привілеєм, купці і офіцери охоче віддавали Потьомкіну свої заощадження. Таким чином, на спритно вивужені з кишень підданих капітали, на честь Катерини Великої в 1886 р. був освячений перший православний храм Херсона - Катерининський Собор.
Побудована будівля з інгулецького вапняку, у стилі російського класицизму з чотирикутним портиком біля західного фасаду. У зовнішніх нішах розміщені скульптурні зображення святих.
І напис свідчить: «Спасителю роду людського Катерина II присвячує».
Символічне значення мають дві статуї біля центрального входу: св. Апостол Петро з ключами від раю та св. Апостол Павло з мечем. За задумом імператриці, Херсон повинен був стати південним Петербургом, і собор був одним з перших кроків на цьому шляху. А Потьомкін таким чином нагадав, що ключі від Півдня (тобто земного раю) дісталися після важких боїв, здобутих мечем.
Внутрішнє оздоблення собору є історичною цінністю, оскільки практично залишилося в незмінному вигляді. Фотозйомка в соборі заборонена, єдиним винятком є крісло імператриці.
І поховання Потьомкіна, який був відбитий і похований у Катерининському Соборі 1901 р.
Створивши храм для Катерини, князь Таврійський не обділив і саму себе, побудувавши власний палац у стилі класицизму. Ось так він виглядав у ті далекі часи:
Князь ніколи не був одружений, але за не підтвердженими відомостями, перебував у морганатичному шлюбі з Катериною II. Є припущення, що в цьому шлюбі Катерина народила дочку, Єлизавету Темкіна, якою були віддані у володіння численні південні землі. Сам же Князь дійшов до гріхопадіння, поселивши у себе в палаці незаміжніх племінниць, яких навчав любовним втіхам, перед тим, як видати їх заміж. Також у палаці влаштовували вишукані бали та банкети, ставили театралізовані вистави та концерти.
Але будівля була не тільки місцем розваги фаворита. Звідси велося управління губернією, проте після смерті Князя воно було передано у власність військового відомства, а потім переплановано та переобладнано під військово-фельдшерську школу. Слід зазначити, що час та байдуже ставлення міської влади до пам'ятника історії зробили свою руйнівну справу, і зараз від палацу залишилася лише купа каміння.
А тоді ця будівля додала закінченого образу місту-фортеці, якою були здивовані навіть іноземці, які разом з імператрицею робили знамениту подорож до Криму 1787 р. Ходять легенди, що під час цієї подорожі Потьомкін будував села буквально за один день, використовуючи просто прикраси. Природно, що це було лише бутафорією, яка згодом отримала назву «потемкінські села». Наскільки це відповідає істині, невідомо. Хоча імператриця була дуже задоволена державною діяльністю Потьомкіна, а вид Севастопольського рейду з ескадрою став найефективнішим видовищем усієї подорожі. А Потьомкін отримав почесне звання князя Таврійського.
Маршрут самої подорожі був складений генералом І. М. Синельниковим, а сам він особисто супроводжував імператрицю, за що був удостоєний честі бути похованим у Катерининському Соборі після множинних виграних ним боїв в російсько-турецькій війні.
Але ця подорож мала і негативний бік, тому що не на жарт розлютило турків, і в 1787 р. починається нова війна з Туреччиною. Упоряднику Таврії довелося взяти він роль полководця, а будівництво укріплень міста доручають Олександру Васильовичу Суворову, який надалі стане генерал-губернатором краю. І нині одна із центральних вулиць міста носить його ім'я.
Але тоді ще полководець не припускав, що ця фортеця могла пустити його світом. При Потьомкіні багато будинків і зміцнення будувалися абияк, бо "найсвітліший князь" буквально смітив грошима скарбниці, використовуючи їх для власних розваг. Суворов же, побачивши дійсний стан фортифікацій і споруд, жахнувся! Для виконання відновлювальних робіт він укладав контракти з будівельниками, не маючи готівки та видаючи підрядникам векселі. Коли сума боргу перевищила 100 тисяч рублів, на її погашення він звернувся до Петербурга. Але фінансове відомство Росії йому відмовило. Як людина честі Суворов для погашення боргу виставила на продаж усі свої маєтки. І лише втручання Катерини врятувало генерала від руйнування.
Будинок великого полководця зберігся і до наших днів, щоправда, будівля перебуває у вкрай плачевному стані. Наші ентузіасти-історики хотіли його відреставрувати, і навіть була можливість отримати гранд на виконання робіт, але однією з умов було те, що будівля не повинна знаходитися в приватних руках, а наші управителі давно вже її продали, ось так вона і стоїть обшарпана, в самому центрі історичної вулиці.
Не всі будівлі на цій вулиці мають такий вигляд, є трохи відреставровані.
Під час війни, та й за часів нестійкого миру, ймовірність вторгнення в південні райони імперії все ще була велика, тому з кожної будівлі були прокладені підземні переходи, щоб у разі небезпеки можна було сховатися у фортеці. Ось чому вся історична частина Херсона стоїть на катакомбах.
Але історія склалася таким чином, що Херсонській фортеці так жодного разу і не судилося вести вогонь по ворогу і не витримати жодної облоги, бо всі битви пройшли на далеких підступах до Херсона. І в 1835 р. , вже за розпорядженням імператора Миколи I, фортеця була скасована і переведена в міське відомство.
Хоча фортеця згодом і скасована, саме за часів правління Суворова місто розростається і досягає свого розквіту. У 1790 р. тут було відкрито перший чорноморський ливарний гарматний завод. А сам Херсон відіграв важливу роль у розвитку зовнішніх зв'язків із європейськими країнами. І якщо Петро I прорубав вікно в Європу з півночі, то Катерина II прорубала його з півдня. Через Херсонський порт здійснювалася торгівля з Францією, Італією, Іспанією та багатьма іншими країнами Європи. І вже на початку 19 століття Херсон стає центром Херсонської губернії, яка включала величезні території, а також такі міста як Миколаїв і Одеса. Потрібно зауважити, що важливу роль у долі міста зіграв Еммануїл Йосипович де Рішельє, який став у 1805 р. генерал-губернатором Новоросії, який прийняв рішення про направлення податку з торгівлі вином на розвиток Херсона, тим самим зберігши його значення та роль регіонального центру. >
Торгівля набирає обертів і розвивається, і крім військового флоту, держава починає відчувати потребу в торгових судах. Для їх будівництва потрібні майстрові, яких запрошують із різних куточків країни та зарубіжжя. Виникає гостра необхідність у житлових приміщеннях – так місто починає розростатися і виходить за межі фортеці. Спочатку будується так зване грецьке або купецьке передмістя. Саме тут селилися купці, знати, ремісники, крамарі та інші шановні люди. У грецькому передмісті будувалися розкішні банки та резиденції. А вулиці мали звучні назви: Соборна, Рішельєвська, Дворянська, Купецька.
Свято-Успенський Собор (зараз тут йдуть реставраційні роботи):
Колишня Лютеранська кірха:
Так виковтнув привіз (одеський привіз – це вже прообраз і подоба привозу херсонського):
Але не всім мешканцям міста випадала честь проживати у цьому престижному районі. Крім майстрових, потрібні були чорнороби, і були потрібні вони у величезній кількості (для будівництва торговельного судна потрібно приблизно 5 тис. майстрових і 20 тис. чорноробів). А найдешевшою робочою силою на той момент були втікачі каторжники та арештанти, яких наймали на роботу за тарілку баланди. І селилися вони у найдальшому районі, на Арештантці, що існує тут і досі, щоправда, називається вже Війською. Може тому Херсон має якийсь наліт невігластва і брутальності, сформований його проклятим минулим? Найважчою і найнебезпечнішою роботою було спустити корабель на воду. Справа в тому, що підпірки ¦треба було спритно вибити з-під корабля, ризикуючи бути розчавленим. На цю роботу погоджувалися лише засуджені до страти, бо ті, хто залишався живим, отримували повну індульгенцію.
Планувалося спускати на воду до чотирьох кораблів на рік, проте лютувала чума, що спричинила загибель великої кількості робітників і моряків. У цей період на верфі як командира знаходився капітан І рангу Федір Федорович Ушаков, який вміло організував будівництво і вжив активних заходів для боротьби з епідемією чуми. І зараз центральна вулиця Херсона носить його ім'я.
(фото з інтернету)
Завдяки Адміралу Ушакову тільки за 10 років – з 1780 по 1790 рр. – було побудовано та спущено на воду більше десяти торгових та військових кораблів. Надалі будівництво флоту тільки міцніло і розвивалося, і на воду вже спускали понад 10 різних суден на рік. Так, до 1825 р. були побудовані і спущені на воду більше 150 торгових та військових кораблів.
Однак мілководність Дніпра при впаданні в лиман накладала певні обмеження на водотоннажність і осадку кораблів, що будуються в Херсоні. Тому поступово центр будівництва перемістився до Миколаєва. І тільки після поглиблення дна в руслі Дніпра в 1890-і роки глибина підходів була підвищена до 7 метрів і Херсон відновив свій статус-кво як важливий морський порт.
Місто продовжує рости та розвиватися. У 1815 р. відкривається перша губернська морська гімназія. 1834 р. відкрито училище торгового мореплавання (нині Морська академія).
З іншого боку|вулиці|відкривають інститут шляхетних дівчат.
Була така кумедна історія, що благочестиві дівчата стали бігати ночами на побачення до моряків. І щоб якось протистояти такому непотребу, між цими двома установами було збудовано Храм св. Мучениці Цариці Олександри.
Про життя міста часів 19 століття я писала в оповіданні «Херсон де масон», коли губернія переходить у володіння іноземних підданих і Херсон стає центром заготівлі вовни та переробки сільгосппродукції, а пізніше починає розвиватися промисловість. І в другій половині 19 століття в місті діяли 22 вовни, 10 салотопок, 2 лісопильних і 10 цегельних заводів, а також побудований перший чавуноливарний механічний завод.
І вже у другій половині 19 століття збудовано театр, бібліотеку, створено археологічний та природничий музеї.
Будинок колишньої міської думи, а нині художній музей ім. Шовкуненка:
Громадська бібліотека (нині міський РАГС):
Перше кредитне товариство:
Державний банк (нині Національний Банк України):
Будинок губернатора (зараз будинок творчості молоді):
Італійське представництво. Дім Анжело Анатро (зараз шахово-шашковий клуб):
Готель "Лондон" (зараз обласне управління фінансами):
Будинок Перуанського купця:
Ресторан "Херсон":
Лікарня:
Краєзнавчий музей:
На початок революцій, тобто до 1917 р. , Херсон став за мірками того часу великим промисловим містом, де діяли понад 100 підприємств, що включають 2 суднобудівні верфі, 3 чавуноливарні заводи, 4 лісопильні заводи, 5 шкіряних заводів, тютюнову фабрику, 2 пивоварні заводи та безліч дрібних артілей.
Зараз Херсон – це обласний центр, зовсім невеликий за сучасними мірками місто, має дуже цікаву історію створення та непросту долю.
(Фото з інтернету)
Хочеться закінчити свою розповідь словами талановитого музиканта нашої з вами сучасності Кузьми Скрябіна, який усміхається нащадкам з муралу, створеного зовсім недавно на Херсонській вулиці Суворова:
