Вы верите в приметы? Я верю! Ну, или сама их воплощаю. Прошлый Новый год, как и многие предыдущие, мы встретили на набережной Ялты https://www.turpravda.ua/uc/yalta/blog-200632.html
Так что, без вариантов! Как встретили, так и проведем! Должна сказать, что об этой поездке я начала мечтать еще в ноябре. Мы собираемся на Шри-Ланку, а мне Ялта мерещится! Наваждение какое-то!
Наконец-то конец декабря, и мы едем! Как стало уже обычным, везем контрабанду в виде двух литров крепких напитков и нескольких деликатесных консервов, распиханных по объемистым карманам старого пуховика, и частично в рюкзаке (авось пронесет)! Но, то ли смена попалась нормальная, то ли режим послабили, поэтому украинская таможня нашим багажом не заинтересовалась вовсе. Можно было и не заморачиваться. Российская таможня подходит к делу основательно – сначала на входе тебя проверяют металлоискателем, а потом твои вещи просвечивают. Прям, как в аэропорту. Но ничего не отбирают. Товарищ с прибором что-то заподозрил и предложил показать ему содержимое наших карманов. Увидев бутылку рома, только хмыкнул. А российский же пограничник задал мне провокационный вопрос: « Вам полных 47 лет? » В прошлом году, как и в остальные предыдущие, меня бы это поставило в тупик, и я бы лихорадочно стала бы отнимать от текущего года свой год рождения, поскольку никогда не помнила точно, сколько мне лет. Восемнадцать уже было – это факт! Но в этом году я, наконец-то, стала полностью соответствовать своему нику. Поэтому точно знала, что мне не 47, а 48! О чем я без запинки и сообщила погранцу. И меня не заподозрили, что я еду по подложному паспорту.
Прохождение границы заняло 2 часа. Настроение было, как обычно, радостно-приподнятым.
Если вы читали прошлогодний мой рассказ, возможно, помните, что нам не понравилось новосветское шампанское, купленное в Ялте на НГ. Что-то с ним было не так. Идея витала в воздухе, но, как ни странно, за неделю до поездки, она пришла в голову не мне, а Вадику! Поехать 31-го в Новый Свет и купить шампанское там, во избежание повторения прошлогоднего недоразумения. Идея была настолько же блестящей, насколько безумной. Поэтому я и удивилась, что она пришла не в мою, а в более разумную голову Вадика. Планируя поездку, я четко представляла, что мы будем делать в Ялте 4 дня, и совершенно не знала, куда приткнуть 5-й. Ну конечно же, поехать в Новый Свет!
Честно говоря, по трезвому размышлению, идейка не выдерживала никакой критики. Полезла почитать свой старый рассказ, где описывалась такая поездка https://www.turpravda.com/uc/yalta/blog-110128.html
Тогда мы вернулись в Ялту в 22.00. Но тогда был май... А будет ли транспорт ходить в обычном режиме, или же перейдет на праздничный? Оно, конечно, встретить НГ где-нибудь в автобусе, а то и на автовокзале было бы креативненько! Но чёйта не хочется! Даже если все обойдется, примчаться домой в мыле, схватить банку икры и мчаться на набережную? Можно, в принципе, и так! Но чёйта не хочется! Темнеет рано, из Нового Света в Судак автобус по темноте не ездит – серпантин опасный. Придется идти пешком. Легко! Но чёйта не хочется! Не май месяц! Кроме того, неизвестно, будет ли вообще работать фирменный магазин 31 числа. Приехать поцеловать замок - чёйта не хочется! А когда я перед отъездом удосужилась-таки заглянуть в прогноз, все мои нехочухи перевесили хочухи – температура существенно ниже ялтинской, и главное, целый день дождь!
Когда уже подъезжали к Ялте, я назвала Вадику 48 причин, почему мы НЕ ПОЕДЕМ завтра в Новый Свет. Он расстроился, но я торжественно пообещала, что в этом году мы не будем искать, где подешевле, а напротив, на сэкономленные деньги, купим самое дорогое новосветское шампанское, но купим мы его в Ялте.
Хозяйка квартиры уже ждала нас. В этом году она согласилась нас пустить за 1100 р в сутки (в прошлом - за 1000). Включила автономное отопление и обрадовала, что телек не работает - что-то со спутниковой антенной (или со спутником)! Здристи, знахир! Как же ж без телека? Понятное дело, дома мы будем не часто, но все же! Хозяйка начала причитать, что мастер только за вызов возьмет 500 р, а если ему придется лезть на крышу – еще 500 р. ! Но все же стала ему звонить и договариваться на завтра. Это что же, мы должны сидеть его ждать? Пусть приходит ровно в 10! Мы пока купим каких-нибудь продуктов.
Ну а этот вечер нам предстояло провести в тишине. А пока побежали по магазинам. В первую очередь - в наливайку. Попробовав разливное бастардо, забраковали его. Если в прошлом году вино здесь было вполне сносным, то сейчас – фе! Тогда стали смотреть на бутылочные массандровские вина. Пугающая надпись « винный напиток» с этикеток исчезла. Придется рискнуть. А еще присмотрели и Новосветское шампанское – коллекционный экстрабрют кюве за 1050 р. Но покупать пока не стали. А в « Фуршете» обнаружили экстрабрют попроще по акционной цене 475 р. Халява! Такой цены даже в Новом Свете мы не видели. Конечно же, взяли. Но это так, догнаться. Кюве мы все же, купим. Завтра.
Утро нас встретило дождем. Чудненько! Зонт я из дому не взяла, надеясь, что все будет прекрастно! Перерыли всю квартиру в надежде, что зонт где-нибудь, все же, имеется. Не имелся. Стали звонить хозяйке – у нее был старый зонт, только вот самой ее сейчас нет дома, да и живет она фиг знает где. Позвонила еще одной подруге, но она с меня только посмеялась.
Тем временем, явился кабельщик. Сказал, что сгорела какая-то фиговина. Да и кабель, можно сказать, сгорел. Супер! Гулять нельзя по причине дождя, и телек тоже не работает! Как вам перспективка на новогоднюю ночь? Но кабельщик оказался человеком. Он вошел в наше плачевное положение и пообещал привезти другую фиговину, а сгоревшую забрать и попытаться впоследствии отремонтировать. Я сказала, что хозяйка, на всякий случай, оставила 1000 р. Пусть делает, что хочет, но чтоб усе работало! Кабельщик сказал, что штуки должно хватить. Фух! Полегчало! А тут и дождик кончился. Жизнь налаживалась.
Пошли гулять на набережную. По дороге зашли в гастроном возле крокодилярия. Там брют кюве стоил всего 975 р. И портвейн южнобережный тоже был подешевле – 490 р/бутылка. Решили купить на обратном пути и того и другого. Солнце вышло, и моментально стало хорошо и радостно!
Некоторым было настолько радостно, что они полезли в море купаться. Я им завидовала. Завидовала не тому, что они настолько безбашенны и здоровы, что могут себе это позволить. Нет, я в сущности, такая же. Просто я не взяла купальник. Безбашенность моя не простиралась настолько, чтобы купаться на городском пляже нагишом. А купальник я не взяла потому, что планировала купаться не в Ялте, а на своем уединенном пляже Нового Света, где купальник не обязателен даже летом.
Назавидовавшись вдоволь, пошли в Приморский парк в надежде набрать воды в бювете. Но и тут был облом! Воды не было! Бабулька, пришедшая с той же целью, сказала, что она была неделю назад, и воды тоже не было. Мы расстроились. А бабулька начала рассказывать, что в Ялте есть еще один бювет. Задав ей наводящие вопросы, я весьма приблизительно поняла, где это. Кретинический топографизм излечению не подлежит. А бабулька, между тем, слегка подумав, сказала, что туда сейчас и отправится. Так мы с Вами, говорю! Только наша компания, видимо, ей была нежелательна, поскольку она заявила, что будет идти медленно. Дескать, у нее нога болит. Ну, так и мы, в принципе, никуда не торопимся! Поэтому, отстав от нее на десяток метров, двинули следом. Но, пока мы щелкали клювами по сторонам, бабульки и след простыл! Нормально? Ну и подумаешь! Поспрошали прохожих, заглянули в мапс ми, и без особого труда нашли искомое. Бабулька была уже там! Наверное, она знает тайные короткие тропы.
Вот так! Столько раз быть в этом небольшом городе и понятия не иметь о втором бювете! Он, кстати, ближе к нашему дому, и вода в нем не отдает сероводородом. На вкус – обычная вода.
Пошли домой, чтобы встретить кабельщика. По дороге опять зашли в гастроном. А только фигвам! Наш брют кюве уже уплыл! АААА! Все пропало! Нам предложили взамен экстрабрют за 700 с чем-то. Точно такой же мы вчера купили в « Фуршете» , но гораздо дешевле. Пошли скорей в наливайку, может хоть там осталось? Осталось. Купили.
Кабельщик некоторое время колдовал у телевизора. Я, воспользовавшись, вынужденным перерывом в гулянии, готовила еду. При этом сильно опасалась, что у него ничего не выйдет – кабель-то подгоревший. Но, хвала Всевышнему, все заработало! Отдав с легким сердцем хозяйские 1000 р. (не мое – не жалко), пообедали и пошли гулять дальше.
Вывернув из своего двора, услышали громкую прикольную музычку. Думали, из чьей-то машины доносится. Оказалось, что нет. По Московской шел типчик, весьма примечательной внешности – ни дать, ни взять, персонаж какого-нибудь американского кина конца 80-х. В каком-то ярком комбезе, в каких занимались раньше аэробикой, с копной черных лохматых прядей и красной повязкой на голове. Со стеклянной бутылкой пепси. И с большущим мофоном. Такого чуда я еще не видела!
Он шел к елке, туда же куда и мы. Поэтому я, исподтишка, пыталась его фоткать. Придя на набережную, типчик поставил мофон на землю, снял куртку, и под аббовский « Хэппи нью е» начал выделывать разные штуки – смешно подпрыгивал и кружился. Цирк бесплатный!
Новогодний мини-набор украшений мы в прошлом году оставили в ялтинской квартире. Все равно же приедем! Но вот сосновую веточку пришлось покупать. И вовсе недешево. Хотя был уже вечер, продавцы, большей частью, кавказцы, ломили втридорога. За пучок веток пришлось отдать сотку. Дома на эти деньги целую елку можно было купить.
Вернулись домой. Какой-то странный запах! Метнулась на кухню – газ под кастрюлей с ухой горел все это время! Мама дорогая! Вот бестолочи! Хорошо, что на минимуме! Уха варилась часа 2. В принципе, ничего страшного с ней не произошло, но страшно подумать, что могло бы произойти, в принципе! В один из прошлых приездов мы умудрились прожечь хозяйскую скатерть – свеча сгорела и расплавила пластиковый подсвечник, потом дело дошло до скатерти. Стол сгореть не успел. Мы вовремя вернулись. Вот и сейчас мы снова вовремя вернулись. Красавцы! Так еще ж и не пили! По стаканчику пива – и все!
Кстати, уже было пора!
Накрыли стол, нарядили сосновые веточки, сами слегка нарядились и приступили к проводам старого года.
За час до наступления нового, уложили в рюкзак шампусик и банку икры. Пора! Погода над нами смилостивилась, и никакого дождя не было. А мог бы быть! Выйдя на улицу, постояла с минуту и вернулась обратно. Сняла голубые (типа нарядные) джинсы и одела теплые штанишки. Ну их на фиг, эти понты! Комфорт дороже!
На набережной народ толпился, в основном, у елки, где была эстрада.
Но мы толпу не любим и опасаемся. Поэтому ушли подальше. Расположились на лавочке напротив виллы « София» .
Правда, мы так и не поняли, когда именно наступил Новый год. От ёлки было плохо слышно, и мы не расслышали, начали уже бить куранты или еще нет? Да и какая разница? В голове не было никаких желаний! А чего еще желать, когда и так все хорошо?
Ви вірите у прикмети? Я вірю! Ну, чи сама їх втілюю. Минулий Новий рік, як і багато попередніх, ми зустріли на набережній Ялти https://www.turpravda.ua/ uc/yalta/blog-200632.html
Отже, без варіантів! Як зустріли, так і проведемо! Маю сказати, що про цю подорож я почала мріяти ще в листопаді. Ми збираємось на Шрі-Ланку, а мені Ялта мерехтить! Наслання якесь!
Нарешті кінець грудня, і ми їдемо! Як стало вже звичайним, веземо контрабанду у вигляді двох літрів міцних напоїв та кількох делікатесних консервів, розпханих по об'ємистих кишенях старого пуховика, та частково в рюкзаку (може пронести)! Але чи зміна трапилася нормальна, чи режим послабили, тому українська митниця нашим багажем не зацікавилася зовсім. Можна було й не морочитися. Російська митниця підходить до справи ґрунтовно – спочатку на вході тебе перевіряють металошукачем, а потім твої речі просвічують. Прямий, як в аеропорту. Але нічого не відбирають. Товариш із приладом щось запідозрив і запропонував показати йому вміст наших кишень. Побачивши пляшку рому, тільки хмикнув. А російський же прикордонник поставив мені провокаційне запитання: Вам повних 47 років? Минулого року, як і в інші попередні, мене це поставило б у глухий кут, і я б гарячково стала віднімати від поточного року свій рік народження, оскільки ніколи не пам'ятала точно, скільки мені років. Вісімнадцять уже було – це факт! Але цього року я нарешті почала повністю відповідати своєму ніку. Тож точно знала, що мені не 47, а 48! Про що я без затримки і повідомила прикордонника. І мене не запідозрили, що я їду за фальшивим паспортом.
Проходження кордону зайняло 2 години. Настрій був, як завжди, радісно-піднятим.
Якщо ви читали минулорічне моє оповідання, можливо, пам'ятайте, що нам не сподобалося новосвітське шампанське, куплене в Ялті на НГ. Щось із ним було не так. Ідея витала в повітрі, але, як не дивно, за тиждень до поїздки, вона спала на думку не мені, а Вадику! Поїхати 31-го до Нового Світу та купити шампанське там, щоб уникнути повторення торішнього непорозуміння. Ідея була настільки ж блискучою, наскільки божевільною. Тому я і здивувалася, що вона прийшла не в мою, а в розумнішу голову Вадика. Плануючи поїздку, я чітко уявляла, що ми робитимемо в Ялті 4 дні, і зовсім не знала, куди приткнути 5-й. Ну звичайно ж, поїхати до Нового Світу!
Чесно кажучи, на тверезий роздум, ідейка не витримувала жодної критики. Полізла почитати свою стару оповідь, де описувалася така поїздка blog-110128.html
Тоді ми повернулися до Ялти о 22.00 год. Але тоді був травень. . . А чи ходитиме транспорт у звичайному режимі, чи перейде на святковий? Воно, звичайно, зустріти НГ десь в автобусі, а то й на автовокзалі було б креативно! Але чійта не хочеться! Навіть якщо все обійдеться, помчати додому в милі, схопити банку ікри і мчати на набережну? Можна, в принципі, так! Але чійта не хочеться! Темніє рано, з Нового Світу до Судака автобус по темряві не їздить – серпантин небезпечний. Доведеться йти пішки. Легко! Але чійта не хочеться! Чи не травень місяць! Крім того, невідомо, чи взагалі працюватиме фірмовий магазин 31 числа. Приїхати поцілувати замок – чейта не хочеться! А коли я перед від'їздом спромоглася-таки зазирнути в прогноз, всі мої нехочухи переважили хочухи – температура істотно нижча за ялтинську, і головне, цілий день дощ!
Коли вже під'їжджали до Ялти, я назвала Вадику 48 причин, чому ми не поїдемо завтра до Нового Світу. Він засмутився, але я урочисто пообіцяла, що цього року ми не шукатимемо де подешевше, а навпаки, на зекономлені гроші, купимо найдорожче новосвітське шампанське, але купимо ми його в Ялті.
Господиня квартири вже чекала на нас. Цього року вона погодилася нас пустити за 1100 р на добу (торік – за 1000). Увімкнула автономне опалення і зраділа, що телевізор не працює - щось з супутниковою антеною (або з супутником)! Здрісті, знахір! Як же без телека? Зрозуміло, вдома ми будемо не часто, але все ж таки! Господиня почала голосити, що майстер тільки за виклик візьме 500 р. , а якщо йому доведеться лізти на дах – ще 500 р. ! Але все ж таки почала йому дзвонити і домовлятися на завтра. Це що ж, ми маємо сидіти на нього чекати? Нехай приходить рівно о 10! Ми поки що купимо якихось продуктів.
Ну а цього вечора ми мали провести в тиші. А поки що побігли по магазинах. Насамперед - у наливайку. Спробувавши розливне бастардо, забракували його. Якщо минулого року вино тут було цілком стерпним, то зараз – фе! Тоді почали дивитись на пляшкові масандрівські вина. Жахливий напис «винний напій» з етикеток зник. Доведеться ризикнути. А ще наглядали і Новосвітське шампанське – колекційний екстрабрют кюве за 1050 р. Але купувати поки що не стали. А у «Фуршеті» виявили екстрабрют простіше за акційною ціною 475 грн. Халява! Такої ціни навіть у Новому Світі ми не бачили. Звісно ж, взяли. Але це так, наздогнати. Кюве ми все ж таки, купимо. Завтра.
Ранок нас зустрів дощем. Чудненько! Парасольку я з дому не взяла, сподіваючись, що все буде чудово! Перерили всю квартиру в надії, що парасолька десь все-таки є. Немає. Стали дзвонити господині - у неї була стара парасолька, тільки ось самої її зараз немає вдома, та й живе вона фіг знає де. Зателефонувала ще одній подругі, але вона з мене лише посміялася.
Тим часом з'явився кабельник. Сказав, що згоріла якась фіговина. Та й кабель, можна сказати, згорів. Супер! Гуляти не можна через дощ, і телевізор теж не працює! Як вам перспектива на новорічну ніч? Але кабельник виявився людиною. Він увійшов у наше жалюгідне становище і пообіцяв привезти іншу фіговину, а згорілу забрати і спробувати згодом відремонтувати. Я сказала, що господиня, про всяк випадок, залишила 1000 грн. Нехай робить що хоче, але щоб усе працювало! Кабельник сказав, що штуки має вистачити. Фух! Полегшало! А тут і дощ скінчився. Життя налагоджувалося.
Пішли гуляти на набережну. Дорогою зайшли в гастроном біля крокодилярію. Там брют кюве коштував лише 975р. І портвейн південнобережний теж був дешевшим – 490 р/пляшка. Вирішили купити на зворотному шляху і того, й іншого. Сонце вийшло, і миттєво стало добре та радісно!
Деяким було так радісно, що вони полізли в море купатися. Я їм заздрила. Заздрила не тому, що вони настільки безбашенні та здорові, що можуть собі це дозволити. Ні, я, по суті, така сама. Я просто не взяла купальник. Безбашенність моя не сягала настільки, щоб купатися на міському пляжі голяка. А купальник я не взяла тому, що планувала купатися не в Ялті, а на своєму усамітненому пляжі Нового Світу, де купальник не обов'язковий навіть улітку.
Назаздрившись вдосталь, пішли до Приморського парку, сподіваючись набрати води в бюветі. Та й тут був облом! Води не було! Бабуся, що прийшла з тією ж метою, сказала, що вона була тиждень тому, і води не було. Ми засмутилися. А бабуся почала розповідати, що у Ялті є ще один бювет. Задавши їй навідні питання, я приблизно зрозуміла, де це. Кретинічний топографізм лікуванню не підлягає. А бабуся, тим часом, трохи подумавши, сказала, що туди зараз і вирушить. Так ми з Вами, говорю! Тільки наша компанія, мабуть, їй була небажаною, оскільки вона заявила, що йтиме повільно. Мовляв, у неї нога болить. Ну так і ми, в принципі, нікуди не поспішаємо! Тому, відставши від неї на десяток метрів, рушили слідом. Але, поки ми клацали дзьобами на всі боки, бабусі і слід застудив! Нормально? Та й подумаєш! Запитали перехожих, заглянули в мапс ми, і без особливих труднощів знайшли шукане. Бабуся була вже там! Напевно вона знає таємні короткі стежки.
Ось так! Стільки разів бути в цьому невеликому місті і гадки не мати про другий бювет! Він, до речі, ближчий до нашого будинку, і вода в ньому не віддає сірководнем. На смак – звичайна вода.
Пішли додому, щоб зустріти кабельника. Дорогою знову зайшли в гастроном. А лише фігвам! Наш брют кюве вже сплив! АААА! Все пропало! Нам запропонували натомість екстрабрют за 700 із чимось. Такий самий ми вчора купили у «Фуршеті», але набагато дешевше. Пішли швидше в наливайку, може, хоч там лишилося? Залишилось. Купили.
Кабельник деякий час чаклував біля телевізора. Я, скориставшись вимушеною перервою в гулянні, готувала їжу. При цьому сильно побоювалася, що в нього нічого не вийде - кабель підгорілий. Але, хвала Всевишньому, все заробило! Віддавши з легким серцем господарські 1000р. (не моє – не шкода), пообідали і пішли гуляти далі.
Вивернувши зі свого двору, почули гучну прикольну музику. Думали, з чиєїсь машини доноситься. Виявилось, що ні. По Московській йшов типчик, дуже примітної зовнішності - ні дати, ні взяти, персонаж якогось американського кіна кінця 80-х. В якомусь яскравому комбезі, в яких займалися раніше аеробікою, з копицями чорних кудлатих пасм і червоною пов'язкою на голові. Зі скляною пляшкою пепсі. І з величезним мофоном. Такого дива ще не бачила!
Він йшов до ялинки, туди ж куди й ми. Тому я, нишком, намагалася його фоткати. Прийшовши на набережну, типчик поставив мофон на землю, зняв куртку, і під аббовський "Хеппі нью е" почав виготовляти різні штуки - смішно підстрибував і кружляв. Цирк безкоштовний!
Новорічний міні-набір прикрас ми минулого року залишили у ялтинській квартирі. Все одно ж приїдемо! Але ось соснову гілочку довелося купувати. І зовсім недешево. Хоча був уже вечір, продавці здебільшого кавказці ломили втридорога. За пучок гілок довелося віддати сотку. Вдома на ці гроші можна було купити цілу ялинку.
Повернулися додому. Якийсь дивний запах! Кинулася на кухню – газ під каструлею з юшкою горів увесь цей час! Мама дорога! Ось безглузді! Добре, що на мінімумі! Юшка варилася години 2. В принципі, нічого страшного з нею не сталося, але страшно подумати, що могло б статися, в принципі! В один із минулих приїздів ми примудрилися пропалити господарську скатертину - свічка згоріла і розплавила пластиковий свічник, потім справа дійшла до скатертини. Стіл згоріти не встиг. Ми вчасно повернулись. Ось зараз ми знову вчасно повернулися. Красені! Так ще й не пили! По склянці пива – і все!
До речі, вже було час!
Накрили стіл, нарядили соснові гілочки, самі злегка вбралися і приступили до дрот старого року.
За годину до настання нового, поклали в рюкзак шампусик та банку ікри. Час! Погода над нами змилостивилася, і ніякого дощу не було. А міг би бути! Вийшовши надвір, постояла з хвилину і повернулася назад. Зняла блакитні (типу ошатні) джинси і одягла теплі штанці. Ну їх на фіг, ці понти! Комфорт дорожчий!
На набережній народ товпився, переважно, біля ялинки, де була естрада.
Але ми натовп не любимо і побоюємося. Тож пішли подалі. Розташувалися на лавці навпроти вілли «Софія».
Щоправда, ми так і не зрозуміли, коли саме настав Новий рік. Від ялинки було погано чути, і ми не почули, почали вже бити куранти чи ще ні? Та й яка різниця? У голові не було жодних бажань! А чого ще бажати, коли й так усе гаразд?
